03 листопада 2025 року м. Чернігів Справа № 620/9875/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену в листі від 23.08.2025 за №5945:
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті, абзацу 13, пункту 3, частини 12 , статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 20.08.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами. Позивач вказує, що до рапорту ним долучено усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби. Натомість, на думку останнього, відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби.
У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач вважає, що відмова у задоволенні рапорту позивача про звільнення за сімейними обставинами є обгрунтованою та прийнятою відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що станом на момент розгляду даної справи відсутні докази, що рідний брат позивача - ОСОБА_2 - проходить військову службу. Крім того, про неможливість здійснення догляду за батьком позивача з боку матері позивача ОСОБА_3 , рідного брата позивача ОСОБА_4 та другого рідного брата позивача ОСОБА_2 вказує лише саме позивач, натомість доказів того, що вони відмовилися від цього догляду, не надано жодного, тому немає ніяких підстав вважати, що вищенаведені особи не будуть здійснювати догляд за батьком позивача.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позов у повному обсязі. Представник позивача також долучив копію довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2025 №1205 про перебування ОСОБА_2 на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 витребувано у військової частини НОМЕР_2 інформацію щодо проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рідним братом ОСОБА_1 ).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.06.2025.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 .
Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_5 .
ОСОБА_5 має статус інваліда ІІ групи (дата повторного оцінювання 01.04.2027) та потребує в постійному сторонньому догляді, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 114/25/689/В, дата прийняття рішення 03.04.2025, номер рішення 114/25/689/Р).
Встановлення ОСОБА_5 ІІ групи інвалідності (термін дії 30.04.2027) також підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки № 46 від 11.04.2025, виданої Виконавчим комітетом Ніжинської ради, якою встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації зі своїм батьком ОСОБА_5 . Підстава: акт про фактичне проживання фізичної особи від 11.04.2025.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено шлюб.
18.08.2025 ОСОБА_5 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., заяву за № 1055, якою підтвердив, що його син, ОСОБА_1 є єдиним, хто може та надає йому належне утримання та матеріальну допомогу, так як потребує постійного стороннього догляду у зв'язку з фізичними вадами.
20.08.2025 ОСОБА_5 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., заяву за № 1038, якою підтвердив, що є особою з інвалідністю ІІ групи з потребою постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування людини № 114/25/689/В від 03.04.2025. Надав згоду, щоб постійний догляд за ним здійснював його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також повідомив, про відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ним, оскільки: його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 на території України відсутні та з 2023 року проживають на території Німеччини та не мають можливості прибути на територію України. Син, ОСОБА_2 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі проходить військову службу в ЗСУ та бажання звільнитися з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за ним не виявив.
20.08.2025 позивачем подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, його рідним батьком ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який потребує постійного догляду, відповідно до документів, що додано до рапорту.
Вказаний рапорт військовою частиною НОМЕР_1 зареєстровано за вх. № 20769 20.08.2025.
За результатом розгляду рапорту позивача, військовою частиною НОМЕР_1 листом від 23.08.2025 № 5945 повідомлено, що позивачу відмовлено (не погоджено рапорт) у його звільненні з військової служби за сімейними обставинами (необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи).
Підставами для відмови є:
наявність у батька позивача членів сім'ї першого ступеня спорідненості - дружини ОСОБА_3 , інших рідних синів - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що прямо суперечить, вимозі статті 26 частини 4 пункту 2, підпункту «г» Закону України №2232 - за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
надання копій документів, які не завірені належним чином, що унеможливлює встановити їх справжність та дійсність (витяг з рішення експертної команди повсякденного функціонування особи № 114/25/689/В від 03.04.2025). При цьому відповідач зазначив, що засвідчувати копії документів можуть приватні або державні нотаріуси, а за кордоном консульські установи. У населених пунктах, де немає нотаріусів, засвідчувати вірність копій документів мають право посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, окрім документів призначених для дії за кордоном.
У зв'язку із вказаною відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Приписами частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається: 1)день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція).
Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 № 170, визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;
Поняття членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення визначено у Податковому кодексі України (далі - ПК України). Згідно з пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Тобто, поняття членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення включає широке коло осіб (від баб та дідів до онуків).
При цьому, у випадку тлумачення умов застосування положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ як таких, що вимагають фізичну відсутність (не існування або смерть) всього кола вказаних осіб - виникає ситуація за якої обов'язок щодо здійснення догляду номінально покладається на особу, яка не зобов'язана або не бажає здійснювати такий догляд, а право особи, яка фактично здійснює такий догляд та у зв'язку із вказаним може бути звільнена з військової служби - не просто обмежено, а фактично нівелюється.
За подібним тлумаченням положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникнути ситуація коли особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує постійного догляду, має сина військовослужбовця, яким може та здійснюється такий догляд. Проте, одночасно особа з інвалідністю І чи II групи має ще двох синів та дружину, які фактично теж можуть здійснювати догляд, проте не мають відповідного бажання та можливості. Як результат особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує догляду залишається без нього, адже особа, яка може і здійснює такий догляд (умовно, син) проходить службу у Збройних Силах України та військове командування не бажає його звільняти зі служби на підставах неправильного та обмеженого тлумачення положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Суд зазначає, що положення абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ не можуть вважатись способом ухилення від служби у Збройних Силах України, адже за вказаною підставою звільняється з військової служби лише 1 (одна) особа, яка фактично і здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи. При цьому, факт постійного догляду встановлюється за окремо регламентованою процедурою.
Таким чином, звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ реалізується у випадку необхідності військовослужбовцем здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що фактично можуть здійснювати такий догляд або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року по справі № 380/16966/24 в якій вказано, що «... «відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-1Х...».
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв'язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, зокрема, нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.С. заяву від 28.08.2025 за № 1038 та від 18.08.2025 за № 1055.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено у статті 51 Конституції України.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що наявність у позивача інших членів сім'ї першого, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_5 , а саме два сини та дружина не звільняє їх від обов'язку здійснювати утримання та догляд за батьком.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Додані до рапорту документи свідчать, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_5 .
ОСОБА_5 має статус інваліда ІІ групи (дата повторного оцінювання 01.04.2027) та потребує в постійному сторонньому догляді, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 114/25/689/В, дата прийняття рішення 03.04.2025, номер рішення 114/25/689/Р).
Встановлення ОСОБА_5 ІІ групи інвалідності (термін дії 30.04.2027) також підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки № 46 від 11.04.2025, виданої Виконавчим комітетом Ніжинської ради, якою встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації зі своїм батьком ОСОБА_5 . Підстава: акт про фактичне проживання фізичної особи від 11.04.2025.
Відповідно до копії довідки військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2023 №401119, долученої позивачем до позову, встановлено, що ОСОБА_2 (рідний брат позивача та син ОСОБА_5 ) проходить військову службу за мобілізацією на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 з 22.08.2023 по теперішній час.
На виконання ухвали судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 військова частина НОМЕР_2 надіслала витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.10.2023 № 283, зі змісту якого вбачається, що солдата ОСОБА_2 слід вважати таким, що 06.10.2023 справи та посаду здав і вибув в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . З 06.10.2023 виключено із списків особового складу часини та усіх видів забезпечення.
Крім того, представником позивача долучено до відповіді на відзив копію довідки від 30.10.2025 № 1205, виданої військовою частиною НОМЕР_1 про перебування ОСОБА_2 (брат позивача) на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_2 звертався до свого керівництва із рапортом про звільнення його зі служби у військовій частині НОМЕР_1 , у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_5 , особою з інвалідністю ІI групи
Судом також враховано, що відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено шлюб.
Крім того, зі змісту позову та долучених до нього додатків вбачається, що ОСОБА_3 (мати позивача та дружина батька позивача) на даний час проживає за межами України, у Німеччині, що підтверджується доданою до рапорту копією дозволу на проживання ОСОБА_3 у Німеччині з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, копією довідки про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 у Німеччині з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, копією довідки про присвоєння ідентифікаційного номера у Німеччині ОСОБА_3 з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову.
Рідний брат позивача - ОСОБА_4 , на даний час проживає за кордоном, у Німеччині, що підтверджується доданими до рапорту копією дозволу на тимчасове проживання ОСОБА_4 , у Німеччині з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, копією довідки про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 у Німеччині.
Тому позивач є фактично єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язана та має фактичну можливість здійснювати щоденний та постійний догляд за своєю матір'ю.
Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - у даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім'ї першого або другого ступеня споріднення через об'єктивні причини не може виконувати відповідні обов'язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).
При цьому, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача, які викладені у відмові яка оформлена листом від 23.08.2025 № 5945, про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.08.2025, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ наявність у військовослужбовця одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи - є самостійною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду.
Крім того, відповідач не встановлював об'єктивну можливість здійснення матір'ю та братами позивача фактичного догляду за ОСОБА_5 .
Отже, з огляду на вказані обставини справ та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови у задоволенні рапорту позивача з підстав виключно наявності брата та сина брата.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змістом пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Враховуючи вищенаведене та необхідність здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_5 , особою з інвалідністю IІ групи, відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за батьком, визначення самим батьком ОСОБА_5 для свого утримання (догляду) саме позивача, суд дійшов висновку про не доведення відповідачем правомірності відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
У цьому випадку, хоча формально існують інші члени сім'ї першого ступеня споріднення (мати та брати позивача), їх неможливість здійснювати догляд за батьком, через проходження військової служби та проживання за межами України, є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
Звільнення позивача для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач не надав доказів відсутності інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, оскільки згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення, відповідач мав надати докази наявності інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак відповідач цього не зробив.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Враховуючи наведене, суд вважає, що не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, у даному випадку, наявні всі підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на вказаних підставах.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19, згідно яких «обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену у листі від 23.08.2025 за №5945.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 20.08.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .
Повний текст рішення виготовлено 03 листопада 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА