31 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8607/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині не зарахування страхового стажу з 01.09.1982 по 24.07.1983, з 19.04.1984 по 23.04.1986, у 1988, з 01.09.1983 по 19.04.1984 та з 01.09.1986 по 01.07.1988 та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період навчання з 01.09.1982 по 24.07.1983 в Технічному училищі № 50 м. Курахове Донецької області ; період проходження військової служби з 19.04.1984 по 23.04.1986; період роботи в колгоспі імені Леніна у 1988 році відповідно до трудової книжки колгоспника від 02.07.1988 №9; період навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі та період роботи з 01.09.1986 по 01.07.1988.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому надав всі необхідні документи, проте йому відмовлено за відсутності відповідного страхового стажу. Вважає таке рішення протиправним, оскільки необхідний стаж підтверджується відомостями трудової книжки та іншими документами.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем відзив на позов не подано.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( частина шоста статті 162 КАС України).
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.
17.06.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до заяви додав трудову книжку НОМЕР_1 та інші документи на підтвердження навчання.
Рішенням відповідача від 25.06.2025 №254050011866 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за відсутністю відповідного страхового стажу, посилаючись на те, що до страхового стажу не зараховано:
-період навчання з 01.09.1982 по 24.07.1983, оскільки в дипломі від 24.07.1983 відсутній підпис голови екзаменаційної комісії;
-період проходження військової служби з 19.04.1984 по 23.04.1986, оскільки довідка від 02.06.2025 №2691 видана на підставі військового квитка, військовий квиток не надано;
-період роботи в колгоспі у 1988 році - за відсутності даних про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі у колгоспному виробництві, уточнююча довідка не надана;
-періоди навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 та період роботи з 01.09.1986 по 01.07.1988, оскільки дата заповнення трудової книжки дописана.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788-XII ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закон № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637 ).
Отже, положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само, недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 24.07.1983 в Технічному училищі № 50 м. Курахове Донецької області, суд зазначає наступне.
Так, підставою відмови у зарахуванні періоду навчання стало відсутність в дипломі від 24.07.1983 підпису голови екзаменаційної комісії.
Суд встановив, що копія диплому позивача № НОМЕР_2 від 27.07.1983 містить гербову печатку, підписи директора училища, заступника директора по навчально - виробничій роботі (частині), має реєстраційний номер, отже відсутність підпису голови екзаменаційної комісії не дає підстав вважати такий диплом недійсним. Крім того, запис про навчання позивача міститься у військовому квитку позивача серія НОМЕР_3 від 18.04.1984 (а.с.15).
Також відмова відповідача у зарахуванні вказаного періоду не відповідає принципу обґрунтованості рішення, оскільки не містить конкретні нормативно-правові акти, які встановлюють певну форму диплому, та які не відповідали їй.
При цьому формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Щодо позовних вимог про зарахування періоду проходження військової служби з 19.04.1984 по 23.04.1986, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підставою відмови у зарахуванні періоду проходження військової служби з 19.04.1984 по 23.04.1986, зазначено, що оскільки довідка від 02.06.2025 №2691 видана на підставі військового квитка, військовий квиток не надано.
Водночас у матеріалах справи знаходиться копія військового квитка позивача серія НОМЕР_3 від 18.04.1984, де міститься запис про проходження позивачем служби у період з 19.04.1984 по 23.04.1986.
Отже, вказаний період необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача.
Щодо зарахування періоду роботи у колгоспі імені Леніна у 1988 році відповідно до трудової книжки колгоспника від 02.07.1988 №9, суд зазначає наступне.
Так, підставою відмови у зарахуванні періоду роботи в колгоспі у 1988 році слугувало відсутність даних про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі у колгоспному виробництві, уточнююча довідка не надана.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (надалі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Так, трудова книжка колгоспника (позивача) № 9 містить відомості, що він працював у колгоспні у 1988 році, кількості пропрацьованих людино - днів, або кількість виходів на роботу -134, встановлений мінімум трудо - днів (або людино -днів)-280, нараховано за рік грошей.
При цьому у 1988 році норма трудоднів встановлена 280, а має бути відпрацьовано 319, що є загальновідомою інформацію.
Отже, до страхового стажу роботи позивача необхідно зарахувати період його роботи у колгоспі у 1988 році за фактичною тривалістю, оскільки у цей рік позивач не відпрацював встановлений мінімум трудоднів, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо зарахування до стажу періоду навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі та з 01.09.1986 по 01.07.1988 та періоди роботи, суд зазначає наступне.
Підставою відмови у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 та роботи з 01.09.1986 по 01.07.1988, відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки дата заповнення трудової книжки дописана.
Суд зазначає, що трудова книжка серії НОМЕР_4 , яка видана на ім'я позивача, містить всі необхідні записи про роботу позивача у період навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 та з 01.09.1986 по 01.07.1988, а саме: печатку, відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, про прийняття на навчання та його закінчення; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Відтак, вказаний стаж позивача підтверджується відомостями трудової книжки.
Щодо посилань відповідача у рішенні, як на підставу правомірності його прийняття, що дата заповнення трудової книжки дописана, то суд їх відхиляє, з огляду на таке.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
ГУ ПФУ не врахували, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.
За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки (різними чорнилами) не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність та скасування оскаржуваного рішення в частині не зарахування позивачу до стажу спірного періоду, та зобов'язання відповідача зарахувати спірний період до стажу позивача з урахуванням висновків суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України
Тому, на користь позивача підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 807,47 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області від 25.06.2025 №254050011866 в частині не зарахування ОСОБА_1 до стажу періоди: з 01.09.1982 по 24.07.1983, з 19.04.1984 по 23.04.1986, в колгоспі імені Леніна у 1988 році, період навчання з 01.09.1983 по 19.04.1984 та з 01.09.1986 по 01.07.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 01.09.1982 по 24.07.1983, з 19.04.1984 по 23.04.1986, в колгоспі імені Леніна у 1988 році, з 01.09.1983 по 19.04.1984 та з 01.09.1986 по 01.07.1988 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 807,47 грн (вісімсот сім гривень 47 коп), сплачений відповідно до квитанції від 22.07.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,14005 код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко