03 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2165/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі;
стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 29.11.2023 по 29.05.2024 (за шість місяців), в розмірі 303314,37 грн.
Позов обґрунтований тим, що витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 27.11.2023 №440-ОС позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 29.11.2023. При виключенні зі списків особового складу з позивачем не здійснено повного розрахунку при звільненні. Посилаючись на ст. 116 та ст. 117 КЗпП України позивач вказував, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому, відповідач посилався на не співмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості. Також вказував, що вони добровільно виконали рішення Чернівецького окружного адміністративного суд від 15.11.2024 по справі №600/2786/24-а, а саме виплатили 19510,57 грн та 290390,43 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 27.11.2024 №440-ОС полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 29.11.2023.
При звільненні позивача з військової служби з ним не було повністю проведено розрахунок грошового забезпечення.
Судом встановлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2024 у справі №600/2786/22-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо застосування при нарахуванні ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року 19 травня 2023 року грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою суду від 19.11.2024 виправлено описку, допущену в пунктах 2 та 3 резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/2786/24-а від 15.11.2024 р., а саме вважати вірною дату здійснення перерахунку з 29 січня 2020.
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідач 04.04.2025 здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення в сумі 309901,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №262 та №264.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплатити середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XI).
Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону №2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом України №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Варто зазначити, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд зазначає, що у даному випадку спірні питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
Вказаної позиції дотримується й Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.06.2023 по справі №600/2459/22-а.
Враховуючи наведене суд зазначає, що відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби 29.11.2023) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Судом встановлено, що позивача з 29.11.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку.
У свою чергу, належні позивачу до виплати суми виплачено відповідачем лише 04.04.2025, тобто, з встановлених у справі обставин видно, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби (29.11.2023) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 04.04.2025, то суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Суд наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Із пункту 5 Порядку №100 видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Так, відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення за вересень-жовтень 2023 року, нарахована загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за вказаний період, тобто останні два місяці, що передували звільненню, становить 102222,10 грн, а розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби становить 1675,77 грн (102222,10 грн/61 календарні дні).
Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні складає 491 календарні дні (з 30.11.2023 першого дня після дня звільнення по 03.04.2025 день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 822803,07 грн (1675,77 грн х 491 к.д.).
При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022.
Водночас, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 491 календарні дні, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 181 календарних дні.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 303314,37 грн (1675,77 грн х 181 календарних дні).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 303314,37 грн.
При цьому, визначаючи вказаний середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, згідно якого слід також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведені норми матеріального права та встановлені по справі обставини, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за шість місяців у сумі 303314,37 грн.
Доводи відповідача наведені у відзиві суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують факт затримки розрахунків з позивачем при його звільненні.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір в сумі 3033,14 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку, - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 29.11.2023 по 29.05.2024 (за шість місяців), в розмірі 303314,37 грн.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати (судовий збір) в сумі 3033,14 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.О. Григораш