03 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5613/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» до Енергетичної митниці про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» звернулось до суду з позовом до Енергетичної митниці про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Енергетичної митниці щодо взяття проб товару, ввезеного за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» митною декларацією типу ІМ ТФ №24UA903150001945U9 від 16 травня 2024 року згідно акту про взяття проб (зразків) товарів від 16 травня 2024 року №UA903150/2024/125;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови і прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на протиправність дій відповідача, які передували взяттю проб зразків товару, а також на неналежне документальне оформлення результатів проведених проб товару. Так, на думку позивача, всупереч вимогам частини другої статті 356 Митного кодексу України, Розділу IV Порядку взаємодії структурних підрозділів та територіальних органів Державної митної служби України із Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Держмитслужби під час проведення досліджень (аналізів, експертиз), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 грудня 2016 року №1058 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 01 вересня 2023 року №480) (далі - Порядок №1058), а також Розділу ІІ Порядку роботи митних органів при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30 травня 2012 року №650 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 грудня 2022 року №455), відібрання проб (зразків) ввезеного позивачем товару для проведення експертизи відбулось без отримання вмотивованого письмового рішення контролюючого органу. Фактично, підставою проведення проб (зразків) товару слугувало лише спрацювання форм контролю Автоматизованої системи управління ризиками (АСУР): 905-3, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо взяття проб товару та, відповідно, незаконність прийняття оскаржуваної картки відмови у митному оформленні товару. Крім цього позивач вважає, що дані висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (далі - СЛЕД) від 29 травня 2024 року №142000-3101-0352, в яких визначено величину показника «фракційний склад: 95% (об.) переганяється за температури» у 363°С, спростовується Сертифікатами якості PETCOM INSPECTION INDEPENDENT SURVEYOR S.R.L. LC-L-03-QUAL-27966 від 12 травня 2024 року, Протоколом випробувань №374/П-24 від 31 липня 2024 року та Експертним висновком №277 від 31 липня 2024 року ДП «ДПК «МАСМА», за змістом яких фракційний склад - 95 відсотків об'ємних переганяється при температурі не вище 360 градусів. Також позивач зазначив, що складений відповідачем акт взяття/відбору проб (зразків) нафтопродуктів не містить повного переліку інформації для ідентифікації проби (зразка) товару - палива дизельного Diesel ULSD 10 ppm EN590 згідно з ДСТУ 4488, а саме: час складання акту; назва споживача продукції; зазначення нормативного документу на нафтопродукт; кількість відібраної проби у колонці 7 зазначена у літрах (а не дм3 (кг), як вимагає ДСТУ 4488); вказівки й інформацію щодо відбирання проб згідно з ДСТУ 4488; вказівки та інформацію щодо забезпечення відібраних проб етикетками згідно з ДСТУ 4488. Таким чином, вчинені відповідачем дії, які не ґрунтуються на зазначених вище положеннях законодавства, фактично, призвели до виникненню перешкод у завершенні позивачем митного оформлення товару.
Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.
Відповідач, не погоджуючись із позовом подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що метою відбору проб (зразків) товару була ідентифікація характеристик товару з використанням форми контролю системи управління ризиками за кодом 905-3. Для отримання дозволу на відбір проб (зразків) товару, задекларованого у митній декларації №24UA903150001945U9 (паливо дизельне Diesel ULSD 10 ppm EN5), було складено лист-звернення до заступника начальника Енергетичної митниці від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225 щодо погодження на надання повноважень посадової особи відділу митного оформлення «Ізмаїл» митного поста «Південний» Енергетичної митниці. У названому листі міститься резолюція заступника начальника Енергетичної митниці «Погоджено» з датою та підписом (ЕЦП). Зважаючи на те, що митний пост є митним органом, який входить до складу митниці як структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митні органи, начальник митного поста або його заступник, мають повноваження вирішувати питання, які знаходяться в їх компетенції. При цьому відповідач зауважив, що положеннями частини 2 статті 356 Митного кодексу України не визначено форму рішення керівника митного органу, в той час як безпосередньо резолюція уповноваженого керуючого митного органу і є основною формою управлінських доручень у письмовій формі, а тому, на думку відповідача, отриманого рішення (дозволу) від заступника начальника Енергетичної митниці саме у вигляді резолюції було достатньою і та законною підставою для взяття проб (зразків) товару. З огляду на викладене, відповідач вважає, що процедура взяття проб (зразків) ввезеного позивачем товару з метою його митного оформлення відбулась із дотриманням положень законодавства, які регулюють спірні відносини. Крім цього відповідач вважає безпідставними твердження позивача про неналежне оформлення акту взяття/відбору проб (зразків) нафтопродуктів, адже під час безпосередньої проби товару була присутня особа, яка представляла інтереси позивача, яка не висловлювала жодних зауважень під час процедури проведення проби товару або ж заперечень щодо недотримання порядку її здійснення. Вказано, що затверджений Акт містить повний перелік інформації для ідентифікації проби (зразка) товару, а саме палива дизельного Diesel ULSD 10 ppm EN590, відповідно до вимог чинного законодавства України. Також відповідач вважає безпідставним посилання позивача на висновки експертних досліджень, проведених ДП «ДПК «МАСМА», оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України під час повернення проб (зразків) представники СЛЕД Держмитслужби знімають митне забезпечення, а тому неможливо перевірити схоронність відібраних зразків для передачі їх в іншу лабораторію. Відповідно, на думку відповідача, такий висновок не може бути доказом фактичного хімічного складу товару. Разом з цим у відзиві вказано, що позивачем, не було обґрунтовано протиправності саме картки відмови у митному оформленні товару, натомість доводи позову зводяться до незгоди з проведеними експертними дослідженнями, в той час як такі не проводилися саме Енергетичною митницею. Враховуючи викладене у сукупності, відповідач вважає заявлений позов безпідставним, а тому просив суд відмовити у його задоволенні.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про безпідставність доводів відповідача, додатково зауваживши, що останній не мав конкретних визначених законом підстав для проведення відбору проб (зразків) товару та проведення власних експертних досліджень на встановлення хімічних властивостей товару. Не доведено факту наявності таких підстав і у відзиві на позовну заяву.
Правом подання заперечень відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 07 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Енергетичної митниці про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 07 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Енергетичної митниці про залучення до участі у даній справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою суду від 09 вересня 2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21 червня 2023 року між позивачем («Покупець») та компанією MARTIN ENERGY LTD, Болгарія («Продавець»), укладено контракт №2-МЕ-МОТ, згідно з яким Продавець продає, а Покупець купує у запитаних кількостях нафтопродукти («Товар»), якість та властивості яких відповідають сертифікату, виданому виробником; у кількості, цінах та строках, що визначаються положеннями цього Контракту та додаткових угод та/або додатків до нього. (а.с. 21-23)
22 квітня 2024 року між позивачем («Покупець») та компанією MARTIN ENERGY LTD, Болгарія («Продавець») укладено додаткову угоду №43 до Контракту №2-МЕ-МОТ від 21 червня 2023 року, якою визначено найменування та кількість конкретної партії Товару, якість, опціон, базис та строк поставки, ціну та вартість кожної погодженої до поставки партії Товару. Найменування товару - Дизельне паливо з наднизьким вмістом сірки 10ppm, стандарту EN590, що відповідає техрегламенту України як «ДП-З/Л-Євро 5-В0». Країна походження товару - Туреччина, Індія, Греція, Ізраїль, Іспанія, Саудівська Аравія, Італія, не російського походження. Умови поставки - CFR Ізмаїл (Румунсько-Український) кордон річковим транспортом. Строк поставки - травень 2024 року. (а.с. 46-47)
На підставі вказаного контракту компанією MARTIN ENERGY LTD видано інвойс від 14 травня 2024 року на продукт «Паливо дизельне з наднизьким вмістом сірки 10 ppm EN590» загальною кількістю 1546,821 тонн на загальну суму 1292384,41 доларів США. Країна походження товару - Туреччина. (а.с. 16-17)
Додатково позивачу було видано сертифікат якості на продукт «Паливо дизельне з наднизьким вмістом сірки - 10 ppm» (порт завантаження - Констанца, Румунія), в якому вказано, що за результатами проведення відборів зразка названого вище продукту (місце відбору - складні корабельні резервуари, вибірка зразка проведена Лабораторією нафтового терміналу спільно з «ПЕТКОМ Сурвейор») встановлено, зокрема, що дистиляційні властивості товару (тобто процес фракційного розділення/фракційний склад) мають наступні показники: переганяється при температурі 250? - 33 об. %; переганяється при температурі 350? - 92 об. %; переганяється 95 об. %. при температурі - 358??. (а.с. 14-15)
Також позивачем було отримано сертифікат походження товару «Пальне дизельне з наднизьким вмістом сірки 10 ppm» кількістю 1546,821 метричних тонн у повітрі, країна походження товару - Туреччина. (а.с. 12-13)
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, позивачем здійснено ввезення на митну територію України товару, придбаного на виконання умов контракту №2-МЕ-МОТ від 21 червня 2023 року.
Так, товар задекларовано до митного оформлення Енергетичній Митниці за попередньою митною декларацією типу ІМ ТФ № 24UA903150001945U9 від 16.05.2024.(а.с. 34)
У митній декларації задекларовано товар: «Паливо дизельне Diesel ULSDT 10 ppm EN590. Містить важкі нафтові фракції (на інші нафтопродукти) 33 об. % яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 250 град. С. та 92 об. % переганяється при температурі 350 град. С. (фактично 95 об. % переганяється при температурі 359 град. С.). Масова частка сірки 8.5 мг./кг (0,0085 мас. %), температура спалаху в закритому тиглі 58 град. С.». Країна походження TR. Код товару згідно УКТ ЗЕД 2710194300.
Додатково до вказаної декларації позивачем додано інші документи: сертифікати якості, рахунки-проформи, рахунок-фактуру (інвойс), коносамент, сертифікати про походження товару, банківські платіжні документи, що стосуються товару, розрахунки ціни (калькуляції), зовнішньоекономічний договір (контракт) та інші документи.
В ході здійснення процедури митного оформлення товару відповідач надіслав позивачу листа, яким повідомлено останнього про необхідність пред'явлення товару для відбору зразків у зв'язку із спрацюванням форми контролю за Автоматизованою системою управління ризиками (АСУР): 905-3. (а.с. 45 на звороті)
16 травня 2024 року начальником ВМО «Ізмаїл» митного поста «Південний» Енергетичної митниці у присутності особи, уповноваженої на роботу з митницею - Крічфалуши Д.М. взято проби (зразки) товару - Паливо дизельне Diesel ULSDT 10 ppm EN590. Містить важкі нафтові фракції (на інші нафтопродукти) 33 об. % яких (включаючи втрати) переганяється при температурі 250 град. С. та 92 об. % переганяється при температурі 350 град. С. (фактично 95 об. % переганяється при температурі 359 град. С.). Масова частка сірки 8.5 мг./кг (0,0085 мас. %)», температура спалаху в закритому тиглі 58 град. С. Без вмісту біодизеля. Всього 1858,937 тис. літрів. Країна походження TR.», про що складено відповідний акт №UA903150/2024/125. (а.с. 48)
Додатково в акті зазначено, що метою взяття проб (зразків) товарів є встановлення характеристик, визначальних для класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД. Відібрані проби (зразки) відправлено до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби за адресою: м. Київ, вул. Степана Бандери, 8, корп. 8.
29 травня 2024 року Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Держмитслужби складено висновок №142000-3101-0352. (а.с. 49-51)
Так, за результатами проведеного дослідження (аналізу, експертизи) Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Держмитслужби встановлено, що фракційний склад проби фактично складає:
- температура початку кипіння складає 166°С;
- 33 об. % проби (включаючи втрати (1 об. %)) переганяється при 250°С;
- 90 об. % проби (включаючи втрати (1 об. %)) переганяється при 350°С;
- 95 об. % проби (включаючи втрати (1 об. %)) переганяється при 363°С;
- температура кінця кипіння складає 373°С.
Температура спалаху проби в закритому тиглі становить +61°С.
Відповідно, у висновку вказано, що результати, отримані в ході дослідження, наданої проби товару не узгоджуються з інформацією, зазначеною у графі 31 МД від 16 травня 2024 року №24UA903150001945U9, в частині «…95 об. % переганяється при температурі…», заявлено « 359 град. С», фактично «363°С».
Визначена величина показника «фракційний склад: - 95 % (об.) переганяється за температури» наданої на дослідження проби товару не відповідає вимогам і нормам відповідного показника, наведеного у додатку 3 в «Технічному регламенті щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив», затвердженому постановою КМУ від 01 серпня 2013 року № 927 (зі змінами).
На підставі зазначеного висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3101-0352 від 29 травня 2024 року та у зв'язку з виявленням допущення позивачем факту порушення вимоги ч. 1 ст. 196, п. 8 ч. 8.ст. 257 Митного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» від 15.01.2015 р. №124-VIII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 927 «Про затвердження Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив» уповноваженою посадовою особою Енергетичної митниці України прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року. (а.с. 44-45)
Не погоджуючись із указаними вище висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3101-0352 від 29 травня 2024 року та прийнятою Енергетичною митницею карткою відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року, позивач звернувся до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби з листом від 10 червня 2024 року №10-06/02 щодо повернення контрольних проб (зразків) товару, відібраних за Актом про взяття проб (зразків) товарів від 16 травня 2024 року №UA903150/2024/125 (а.с. 43 на звороті).
Листом від 18 червня 2024 року №7.17-1/31-01/13/3172 Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Держмитслужби повідомила позивача про можливість отримання контрольних проб за адресою лабораторії після 19 липня 2024 року протягом наступних 14 днів. (а.с. 52)
Для проведення незалежних лабораторних випробувань з визначення фізико-хімічних показників товару позивачем укладено з Державним підприємством «Державна паливна компанія «МАСМА» Договір з проведення робіт (надання послуг) із визначення якості нафтопродуктів №41/ВЛ від 16 травня 2024 року. (а.с. 52 на звороті - 54)
За змістом пунктом 1.1 Договору №41/ВЛ від 16 травня 2024 року Замовник доручає, а Виконавець на умовах оплати, бере на себе зобов'язання щодо надання наступних послуг: «Проведення лабораторних випробувань з визначення фізико-хімічних показників нафтопродуктів та наданням експертних послуг».
На виконання Договору №41/ВЛ від 16 травня 2024 року ТОВ «М ОЙЛ ТРЕЙД» видано довіреність №01/07-1 від 01 липня 2024 року провідному інженеру ДП «ДПК «МАСМА» з повноваженнями отримати зразок палива дизельного Diesel ULSD 10 ppm EN590 відібраний за Актом про взяття проб (зразків) товарів від 02 травня 2024 року №UA903150/2024/118, для проведення його випробувань в акредитованій випробувальній лабораторії Державного підприємства «ДЕРЖАВНА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ «МАСМА» з метою його незалежної експертизи, ідентифікації та класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД. (а.с. 54 на звороті)
29 липня 2024 року позивач звернувся до Державного підприємства «Державна паливна компанія» «МАСМА» з проханням провести випробування нафтопродукту за визначеними фізико-хімічними показниками відповідно до заявки на випробування та надати експертне роз'яснення (експертний висновок) стосовно відповідності висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3101-0352 від 29 травня 2024 року вимогам Законам України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», «Про стандартизацію», постанови Кабінету Міністрів України №927 від 01 серпня 2013 року, ДСТУ EN ISO/IEC 17025:2019, ДСТУ 4488:2005, а також кваліфікувати досліджений нафтопродукт за кодом УКТ ЗЕД.
31 липня 2024 року Державним підприємством «Державна паливна компанія» «МАСМА» складено експертний висновок №277, в якому вказано, що для ідентифікації дизельного палива Diesel ULSD 10 ppm EN590 та його кваліфікації за кодом УКТ ЗЕД додатково до даних, які надані в Сертифікаті якості, Випробувальною лабораторією продукції нафтохімічної промисловості Державного підприємства «Державна паливна компанія» «МАСМА» були проведені випробування визначених фізико-хімічних показників і отримані їх фактичні значення:
- густина за температури 15?: 833,0 кг/м3;
- вміст сірки: 7,2 мг/кг, що відповідає екологічному класу Євро5;
- температура спалаху в закритому тиглі: 59?;
- гранична температура фільтрованості: мінус 9?;
- фракційний склад: за температури 250? випаровується 39,0% (об.); за температури 350? випаровується 94,0% (об.); 95% (об.) переганяється за температури 351?.
Порівняльний аналіз фактичних значень фізико-хімічних показників, які наведені в сертифікатах якості та протоколі випробувань №374/П-24 дає підстави для висновку, що паливо дизельне Diesel ULSD 10 ppm EN590 є нафтопродуктом, який кваліфікується у товарній позиції за кодом УКТ ЗЕД 2710194300. (а.с. 35-39)
За таких обставин, не погоджуючись із діями відповідача щодо взяття проб товару, ввезеного за поданою митною декларацією типу ІМ ТФ №24UA903150001945U9 від 16 травня 2024 року, а також із прийнятою карткою відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року №4495-VI (далі - МК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Пунктами 23, 24 частини першої статті 4 МК України визначено, що митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Згідно з частиною третьою статті 248 МК України для виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення товарів і транспортних засобів комерційного призначення застосовується автоматизована система митного оформлення, яка згідно з цим Кодексом в автоматичному режимі здійснює: 1) отримання митних декларацій та їх реєстрацію; 2) визначення переліку митних формальностей, обов'язкових для виконання за митною декларацією, залежно від типу митної декларації, митного режиму, особливостей, засобів і способів переміщення товарів через митний кордон України та з урахуванням результатів аналізу ризиків; 3) визначення необхідності участі посадової особи митного органу у виконанні митних формальностей за митною декларацією; 4) призначення посадової особи митного органу для виконання митних формальностей за митною декларацією; 5) надання декларанту інформації про стан обробки митної декларації, перелік митних формальностей, визначених обов'язковими для виконання за такою декларацією, та посадову особу митного органу, призначену для їх виконання (у разі її призначення).
При цьому частиною четвертою статті 248 МК України передбачено, що у разі якщо автоматизованою системою митного оформлення або посадовою особою митного органу за результатами застосування системи управління ризиками не визначено необхідності участі у виконанні митних формальностей щодо товарів і транспортних засобів комерційного призначення посадової особи митного органу, такі митні формальності виконуються автоматизованою системою митного оформлення в автоматичному режимі. Інформація про виконання митних формальностей автоматизованою системою митного оформлення в автоматичному режимі в установленому порядку вноситься до єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України та передається декларанту або уповноваженій ним особі.
Відповідно до частини першої статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Частинами першою, другою статті 318 МК України встановлено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до частини першої статті 320 МК України, форми та обсяги митного контролю обираються: 1) посадовими особами митних органів на підставі результатів застосування системи управління ризиками; 2) автоматизованою системою управління ризиками.
Пунктами 1, 2, частини першої статті 336 МК України встановлено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом: перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України; митного огляду (огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляду та переогляду ручної поклажі та багажу, особистого огляду громадян).
Згідно з частинами першою, четвертою статті 337 МК України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань митної справи.
Статтею 361 МК України визначено, що управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.
Митні органи застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.
Відповідно до статті 362 МК України аналіз ризику - це систематичне використання митними органами наявної у них інформації для визначення обставин та умов виникнення ризиків, їх ідентифікації і оцінки ймовірних наслідків недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.
До об'єктів аналізу ризику належать: 1) характеристики товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; 2) характер зовнішньоекономічної операції; 3) характеристика суб'єктів, що беруть участь у зовнішньоекономічній операції.
Отже, необхідність перевірки документів та відомостей, які подаються декларантом під час митного оформлення товарів виникає, зокрема, у разі застосування митними органами (їх посадовими особами) системи управління ризиками та виявлення останніх відносно декларанта.
За змістом частин першої - четвертої статті 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.
На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.
Отже, класифікацію товарів за УКТ ЗЕД здійснює особа, яка подає митну декларацію. Митний орган, у свою чергу, здійснює контроль за такою класифікацією і може самостійно визначити код задекларованого товару лише в тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта. Повноваження митного органу щодо самостійного визначення коду товару не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення правил класифікації з боку декларанта.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №814/1256/17 та від 20 червня 2019 року у справі №826/7208/16.
Порядок роботи спеціалізованого підрозділу митного органу з питань класифікації товарів (далі - Підрозділ), підрозділу митного оформлення (далі - ПМО), підрозділу митних компетенцій митного органу під час здійснення контролю правильності класифікації товарів, прийняття рішень щодо класифікації товарів, здійснення митних процедур, пов'язаних з контролем правильності класифікації товарів при митному контролі та митному оформленні товарів, що переміщуються через митний кордон України (далі - товари), порядок взаємодії з іншими структурними підрозділами митного органу при вирішенні питань класифікації товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) визначено Порядком роботи митних органів при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №650 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 грудня 2022 року №455) (далі - Порядок №650 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №650 посадові особи Підрозділу, ПМО здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час виконання митних формальностей. Обсяг митного контролю, достатнього для забезпечення додержання правил класифікації товарів, визначається на підставі результатів застосування системи управління ризиками.
Пунктом 2 розділу II Порядку №650 передбачено, що контроль правильності класифікації товарів здійснюється шляхом перевірки відповідності:
опису товару в митній декларації процедурі декларування відповідно до вимог Кодексу;
відомостей про товар та код товару згідно з УКТ ЗЕД, заявлених у митній декларації, відомостям про товар (найменування, опис, визначальні характеристики для класифікації товарів тощо), зазначеним у наданих для митного контролю документах, шляхом перевірки дотримання вимог Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, із врахуванням Пояснень до УКТ ЗЕД, рекомендацій, розроблених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, відповідно до вимог Кодексу.
Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №650 у разі якщо посадова особа ПМО не може однозначно перевірити правильність класифікації товарів на підставі задекларованих відомостей, така посадова особа у паперовій або електронній формі надсилає повідомлення декларанту або уповноваженій ним особі про необхідність надання додаткових документів та/або відомостей, які підтверджують задекларований код товару згідно з УКТ ЗЕД. Строк надання додаткових документів та/або відомостей не має перевищувати 10 календарних днів з дня отримання такого повідомлення. У разі відмови у наданні або ненаданні додаткових документів та/або відомостей, які підтверджують задекларований код товару згідно з УКТ ЗЕД, у строк, встановлений пунктом 3 цього розділу, перевірка правильності класифікації товарів здійснюється за наявними документами та/або відомостями з використанням довідкової інформації.
Пунктами 5, 6 розділу ІІ Порядку №650 визначено, що у разі надання додаткових документів та/або відомостей, які підтверджують задекларований код товару згідно з УКТ ЗЕД, у строк, встановлений пунктом 3 цього розділу, такі документи та/або відомості обов'язково враховуються під час перевірки правильності класифікації товарів, за результатами якої посадова особа ПМО: підтверджує задекларований код товару згідно з УКТ ЗЕД; або передає виконання митної формальності щодо перевірки правильності класифікації товарів за митною декларацією до Підрозділу.
Крім випадку, передбаченого абзацом третім пункту 5 цього розділу, передання виконання митної формальності щодо перевірки правильності класифікації товарів за митною декларацією здійснює ПМО: у складних випадках класифікації товарів; на вимогу Підрозділу або підрозділу митних компетенцій, у тому числі за результатами самостійного виявлення порушення правил класифікації товарів під час здійснення контролю правильності класифікації товарів, моніторингу митних декларацій, щодо яких посадові особи ПМО виконують митну формальність щодо перевірки правильності класифікації товарів; в інших випадках, передбачених законодавством України з питань митної справи.
Передання виконання митної формальності щодо перевірки правильності класифікації товарів за митною декларацією здійснює посадова особа ПМО за допомогою автоматизованої системи митного оформлення (далі - АСМО) шляхом оформлення запиту за формою, наведеною в додатку 3 до Порядку виконання митних формальностей (далі - Запит) (пункт 7 розділу ІІ Порядку).
Посадова особа Підрозділу або підрозділу митних компетенцій у строк не більше 10 календарних днів з дня отримання Запиту здійснює класифікацію товарів, за результатами якої: підтверджує задекларований код товару згідно з УКТЗЕД; або приймає Рішення (пункт 9 розділу ІІ Порядку №650).
За змістом пункту 15 розділу ІІ Порядку №650 якщо для вирішення питання класифікації товару виникає потреба у спеціальних знаннях з різних галузей науки, техніки, мистецтвознавства тощо або у використанні спеціального обладнання і техніки, митний орган може звернутися до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або іншої експертної установи (організації).
Залучення спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або іншої експертної установи (організації) здійснюється у разі виникнення:
необхідності ідентифікації або лабораторної перевірки характеристик товарів, визначальних для їх класифікації;
складних випадків класифікації товарів, вирішення яких потребує проведення досліджень.
У такому разі Підрозділ або підрозділ митних компетенцій готує та надсилає запит про проведення дослідження (аналізу, експертизи) проб (зразків) товарів до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або іншої експертної установи (організації) із зазначенням переліку завдань та питань, що мають бути з'ясовані для встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД.
Абзацом першим пункту 16 розділу ІІ Порядку №650 встановлено, що взяття проб (зразків) товарів та операції із ними здійснюються відповідно до статей 356 та 357 Кодексу.
Так, згідно з частиною першою статті 356 МК України взяття проб (зразків) товарів здійснюється посадовими особами митного органу в рамках процедур митного контролю та митного оформлення з метою встановлення характеристик, визначальних для: класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД; перевірки задекларованої митної вартості товарів; встановлення країни походження товарів; встановлення належності товарів до наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, сильнодіючих чи отруйних речовин; встановлення належності товарів до предметів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність; встановлення належності товарів до таких, що виготовлені з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону.
Частиною другою статті 356 МК України передбачено, що взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами митного органу на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього митного органу або його заступника.
Отже, наведеними нормами МК України чітко регламентовано, що взяття зразків (проб) товарів, які знаходяться під митним оформленням, відбувається виключно на підставі відповідного вмотивованого письмового рішення керівника митного органу або його заступника.
Крім цього, положеннями частини сімнадцятої статті 356 МК України встановлено, що про взяття проб (зразків) товарів складається акт за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Тобто, нормами МК України не встановлено заборони для митного органу щодо взяття проб (зразків) товарів, які підлягають митному оформленню, з метою встановлення однієї декількох характеристик, які визначені частиною першою статті 356 МК України.
Разом з цим, зміст частини другої статті 356 МК України вказує на те, що передумовою для взяття уповноваженими посадовими особами митного органу проб (зразків) товарів є наявність вмотивованого письмового рішення керівника цього органу, яке має бути оформлено у вигляді окремого акта керівника митного органу або особи, яка виконує його обов'язки, а також містити чітку вказівку на те, в якій формі (взяття проб (зразків) товару) та в якому обсязі має бути здійснено митний контроль та митне оформлення товару в конкретному випадку.
Як вбачається зі встановлених у справі обставин, які не заперечувались її учасниками, підставою для заявлення позивачу вимоги щодо пред'явлення ввезеного товару (Паливо дизельне Diesel ULSDT 10 ppm EN590) для відбору зразків у зв'язку відповідач зазначив - спрацювання форми контролю за Автоматизованою системою управління ризиками (АСУР): 905-3.
Як стверджувалось відповідачем у відзиві, для отримання дозволу на відбір проб (зразків) товару, задекларованого у митній декларації №24UA903150001945U9 (паливо дизельне Diesel ULSD 10 ppm EN5), було складено лист-звернення до заступника начальника Енергетичної митниці від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225 щодо погодження уповноваження посадової особи відділу митного оформлення «Ізмаїл» митного поста «Південний» Енергетичної митниці. У названому листі міститься резолюція заступника начальника Енергетичної митниці «Погоджено» з датою та підписом (ЕЦП) яка, на думку відповідача, і є тим рішенням (дозволом) від заступника начальника Енергетичної митниці, достатнім для подальшого проведення процедури взяття проб (зразків) товару.
Дослідженням змісту наданого відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 09 вересня 2025 року листа-звернення начальника Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225 судом встановлено, що метою його подання було отримання погодження на уповноваження посадової особи відділу митного оформлення «Ізмаїл» митного поста «Південний» на проведення відбору проб зразків товару, задекларованого за митною декларацією від 16 травня 2024 року №24UA903150001945U9 та направлення їх до управління митних платежів, контролю митної вартості та митнотарифного регулювання ЗЕД.
Підставою видачі зазначеного листа-звернення слугувало направлення відділом митного оформлення «Ізмаїл» митного поста «Південний» на адресу Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД запиту з питань класифікації товару від 16 травня 2024 року №19-КТ за митною декларацією типу ІМ40ТФ від 16 травня 2024 року №24UA903150001945U9 на товар паливо дизельне EN590 (ULSD 10 ppm), що постачається на митну територію України ТОВ ЦМ ОЙЛ ТРЕЙДЦ за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2710194300, спрацюванням СУР форми митного контролю за кодом: 905-3 «Взяття проб (зразків) товарів для проведення досліджень (аналізу, експертизи) з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД».
16 травня 2024 року заступником начальника Енергетичної митниці Миколою Сергієнком виготовлено резолюцію на лист-звернення начальника Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225 змісту «Погоджено».
Надаючи оцінку доводам відзиву у вказаній вище частині та наданому на їх підтвердження листу-зверненню начальника Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225, на якому міститься резолюція заступника начальника Енергетичної митниці Миколою Сергієнком «Погоджено», суд виходить з такого.
Статтею 19 МК України визначено, що митні органи приймають рішення: 1) за заявою підприємства; 2) під час виконання митних формальностей; 3) у справах про порушення митних правил; 4) під час розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність митних органів; 5) в інших випадках, передбачених законодавством України з питань митної справи.
Митні органи приймають рішення у встановленій цим Кодексом формі (письмово, усно або шляхом вчинення дій). Письмові рішення оформлюються в паперовій або електронній формі (частини перша, друга статті 19-1 МК України).
Крім цього пункт 12 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55 (далі - Типова інструкція з діловодства в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), визначає, що вибір виду документа, призначеного для документування управлінської інформації (розпорядження, постанова, рішення, протокол тощо), зумовлюється правовим статусом установи, компетенцією посадової особи та порядком прийняття управлінського рішення (на підставі єдиноначальності або колегіальності).
Тобто, під поняттям «рішення» необхідно розуміти саме назву виду документу. Це підтверджується і пунктом 31 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства, згідно з яким назва виду документа (наказ, рішення, доповідна записка тощо) зазначається на бланку та повинна відповідати назвам, передбаченим ДКУД (Державний класифікатор управлінської документації ДК 010-98).
Вказане кореспондується також і з положеннями пункту 2 глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року №1000/5 (далі - Правила організації діловодства в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якого будь-який розпорядчий документ, за винятком спільного, оформлюють на бланку із зазначенням його конкретного виду (постанова, рішення, наказ, розпорядження).
Поряд з цим пунктом 4 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства встановлено, що право на видання певного виду розпорядчого документа (постанови, рішення, наказу, розпорядження) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється правовим статусом установи та порядком прийняття управлінських рішень (на підставі єдиноначальності або колегіальності).
Відповідно до пункту 38 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства резолюція є основною формою реалізації управлінських доручень у письмовій формі, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи, що викладена у вигляді напису на документі. Резолюція має такі обов'язкові складові: прізвище, власне ім'я виконавця (виконавців) у давальному відмінку, зміст доручення, строк виконання, особистий підпис керівника, дата. Якщо доручення надано кільком посадовим особам, головним виконавцем документа є зазначена першою особа, якій надається право скликати інших виконавців. Створення неконкретних (“прискорити», “поліпшити», “активізувати», “звернути увагу» тощо) за змістом резолюцій не допускається. На документах із строками виконання, які не потребують додаткових вказівок, у резолюції зазначаються виконавець, підпис автора резолюції, дата. Резолюція проставляється безпосередньо на документі нижче реквізиту “Адресат» паралельно до основного тексту. Якщо місця для резолюції недостатньо, її можна проставляти на вільному від тексту місці у верхній частині першої сторінки документа з лицьового боку, але не на полі документа, призначеному для підшивання.
Також абзацом 4 пункту 32 Розділу ІІ Типової інструкції з діловодства визначає, що обов'язковому датуванню і підписанню підлягають усі службові відмітки на документах, пов'язані з їх проходженням та виконанням (резолюції, погодження, візи, відмітки про виконання документа і направлення його до справи).
Згідно з пунктом 165 Розділу ІІІ Типової інструкції з діловодства документи, розглянуті керівництвом установи, повертаються з відповідною резолюцією службі діловодства, яка здійснює передачу документів на виконання.
Отже, резолюція (погодження) не може вважатися документом розпорядчого характеру, а є лише службовою відміткою, написом на документі, яким уповноважена особа доручає виконання документу конкретному виконавцю (виконавцям).
Поряд з цим варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово вирішував також питання щодо форми передбаченого частиною другою 356 МК України рішення керівника митного органу або його заступника про відібрання проб (зразків) товару.
Так, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №818/3408/15, від 28 травня 2020 року у справі №818/1205/16, від 12 листопада 2020 року у справі №808/1697/15, від 29 липня 2021 року у справі №160/11199/19, від 13 квітня 2021 року у справі №818/294/17, від 27 травня 2021 року у справі №820/6482/16, від 25 лютого 2021 року у справі №815/1557/17, від 28 липня 2021 року у справі №815/3903/17, Верховний Суд наголошував, що передбачене частиною другою 356 МК України письмове вмотивоване рішення не може бути прийняте у формі резолюції керівника на службовій записці інспектора митного органу.
Верховний Суд у постанові від 25 березня 2024 року у справі №260/585/22 підтримав наведені вище висновки та не знайшов підстав для відступу від них. Суд касаційної інстанції критично оцінив висновок апеляційного суду і відповідні доводи митниці про те, що стаття 356 МК України не визначає форми рішення керівника митного органу, а резолюція є однією із форм управлінських доручень у письмовій формі, оскільки такі сформовані без урахування наведених вище висновків Верховного Суду у справах з подібних правовідносин.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про те, що резолюція вважається основною формою управлінських доручень у письмовій формі і така вважається належним рішенням (дозволом) від керівника Енергетичної митниці (його заступника) для взяття проб (зразків) товару.
Суд наголошує, що лист-звернення начальника Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225 із резолюцією «Погоджено» містить лише вказівку на підставу проведення дослідження, передбачену МК України, та мету проведення дослідження встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, однак не містить у собі вказівки керівника митного органу/його заступника на мотиви здійснення відібрання проб (зразків) товару, тобто не містить посилань на те, з якими саме обставинами була пов'язана необхідність вжиття обраного виду митних формальностей.
Також суд відхиляє доводи відзиву про те, що положеннями частини другої статті 356 МК України не визначено форми рішення керівника митного органу, оскільки зазначене не звільняє митний орган від виконання встановлених законом обов'язків та дотримання процедури, визначеної митним законодавством, а також від врахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 356 МК України у своїй діяльності.
Суд зауважує, що застосування митними органами системи управління ризиками врегульовано Главою 52 (статті 361-363) МК України та Порядком здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення та реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 липня 2015 року №684 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2015 року №1021/27466).
При цьому вказані положення МК України та Порядку №684 не містять винятків щодо обов'язковості застосування положень частини другої статті 356 МК України, якою визначено, що взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами митного органу на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього митного органу або його заступника.
Таким чином, спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками не скасовує необхідність прийняття керівником митного органу або особи, яка виконує його обов'язки, вмотивованого письмового рішення про взяття проб товарів в рамках процедур митного контролю та митного оформлення.
Між тим, як свідчить зміст наявних у справі матеріалів, відповідач не надав доказів прийняття керівником або заступником керівника митного органу вмотивованого письмового рішення для взяття проб (зразків) товару, поданого позивачем до митного оформлення.
Наявність на листі-зверненні начальника Управління митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД від 16 травня 2024 року №15/15-02/2225, адресованого заступнику начальника Енергетичної митниці Миколі Сергієнку, резолюції: «Погоджено» не може вважатися таким рішенням, адже частиною другою статті 356 МК України чітко визначено, що взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами митного органу на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього митного органу або його заступника.
Акт №UA903200/2023/02 про взяття проб (зразків) товарів від 16 травня 2024 року також не містить посилань на вмотивоване письмове рішення керівника митного органу або його заступника для взяття проб (зразків) товару.
Беручи до уваги наведене, суд вважає, що митним органом не дотримано встановлених частиною другою статті 356 МК України вимог, оскільки в даному випадку вмотивованого письмового рішення керівника митного органу або його заступника про взяття проб (зразків) товарів відносно позивача відповідачем не було прийнято.
Отже, відсутність вмотивованого рішення керівника митного органу або його заступника свідчить про протиправність дій відповідача, пов'язаних із відібранням проб (зразків) ввезеного позивачем товару та проведення експертного дослідження, висновок якого покладений у подальшому в основу оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваної картки відмови суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.
Наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №631 затверджено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа (далі - Порядок №631, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пунктів 8.1, 8.2 розділу VIІI Порядку №631 у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.
Картка відмови складається за допомогою АСМО (автоматизована система митного оформлення) у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.
У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.
Як свідчить зміст оскаржуваної картки відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року, така сформована Енергетичною митницею на підставі висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3101-0352 від 29 травня 2024 року, складеного за результатами дослідження проб (зразків) товару, відібраних згідно з актом №UA903150/2024/125 про взяття проб (зразків) товарів від 16 травня 2024 року.
Верховний Суд у постанові від 28 травня 2020 року у справі №818/1205/16 сформулював правовий висновок, відповідно до якого недотримання митним органом законодавчих вимог, які регламентують підстави і порядок взяття проб (зразків) товарів, що є під митним контролем, а також гарантій, які надаються декларантам під час цього процесу, має своїм наслідком визнання на підставі приписів статей 72, 74 КАС України актів про зняття проб (зразків) товарів недопустимим доказом, у зв'язку із чим результати експертизи не є достатньою підставою для прийняття відповідних рішень.
Вказана позиція Верховного Суду стосується саме тих випадків, коли митний орган не дотримав законодавчих вимог, які регламентують підстави і порядок взяття проб (зразків) товарів, які є під митним контролем, а також гарантій, які надаються декларантам під час цього процесу, що призводить до визнання неналежним доказом акта про взяття проб (зразків).
За змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи недотримання митним органом вимог законодавства, які регламентують підстави і порядок взяття проб (зразків) товарів, які підлягають митному контролю, суд приходить до висновку, що результати експертизи, викладені у висновку Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3101-0352 від 29 травня 2024 року, не є достатньою підставою прийняття оскаржуваної картки відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року.
Водночас суд звертає увагу на те, що для митного оформлення товару, задекларованого в митній декларації типу ІМ ТФ № 24UA903150001945U9 від 16 травня 2024 року, позивач надавав митниці: сертифікати якості, рахунки-проформи, рахунок-фактуру (інвойс), коносамент, сертифікати про походження товару, банківські платіжні документи, що стосуються товару, розрахунки ціни (калькуляції), зовнішньоекономічний договір (контракт) та інші документи.
Проте жодної належної оцінки названим документам відповідач при прийнятті оскаржуваної картки відмови не надав, які і не навів мотивів їх відхилення (неврахування) при здійсненні процедури митного оформлення ввезеного позивачем товару.
Отже, відповідачем не доведено дотримання встановленої законом процедури прийняття оскаржуваної картки відмови, що свідчить про наявність правових підстав для визнання її протиправною та скасування.
Крім цього суд вважає, що порушення відповідачем встановленої законом процедури прийняття оскаржуваної картки відмови свідчить про недотримання принципу обґрунтованості, передбаченого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки така була прийнята без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття.
Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин між тими самими сторонами дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 27 серпня 2025 року у справі №600/5610/24-а.
У відкритті касаційного провадження по названій справі відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів протиправність оскаржуваних дій та рішення (картки відмови у прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжної інструкції №740 від 24 жовтня 2024 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у сумі 6056 грн 00 коп, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути і витрати на правову допомогу у розмірі 30000,00 грн.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на таке.
Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн позивачем надано:
- договір про надання правової допомоги №243/24 від 23 жовтня 2024 року, укладений між Адвокатом Поліщуком П.Я. та ТОВ «М ОЙЛ ТРЕЙД»;
- Ордер на надання правничої допомоги від 05 грудня 2024 року СЕ №1512587;
- платіжну інструкцію №872 від 24 жовтня 2024 року про отримання адвокатом Поліщуком П.Я. від ТОВ «М ОЙЛ ТРЕЙД» суми 30000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги №243/24 від 23 жовтня 2024 року.
Проаналізувавши наведені документи, суд вважає, що такими підтверджується сплата позивачем адвокату коштів у розмірі 30000,00 грн за надання професійної правничої допомоги у цій справі.
Разом з цим представником відповідача подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги, яке обґрунтовано неспівмірністю заявленої до стягнення суми фактично відпрацьованому адвокатом часу. Так, відповідач звернув увагу на те, що викладена в даному позові позиція ТОВ «М ОЙЛ ТРЕЙД» аналогічна тим, які були викладені у позовних заявах у справах №600/4234/24-а та №600/5610/24-а. Відповідно, на думку представника відповідача, робота адвоката з підготовки та подання до суду позовної заяві у цій адміністративній справі не вимагала великого обсягу аналітичної роботи, а зводилась лише до технічної роботи.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Поряд з цим, суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.
У цій справі суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, та беручи до уваги приписи частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, є нескладною та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- справа, з огляду на правові підстави позову, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання чи опрацювання.
При цьому, суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім цього, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на викладене, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що сума витрат на правничу допомогу 30000,0 грн є неспіврозмірною із складністю справи та не відповідає критерію реальності понесених судових витрат.
Приходячи до такого висновку, судом також враховано і те, що крім позову в цій справі Товариством з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» уже було подано до Чернівецького окружного адміністративного суду декілька позовних заяв з подібним предметом спору, з підставами та доводами, аналогічним позовній заяві у справі №600/5613/24-а (адміністративні справі №600/4234/24-а та №600/5610/24-а), в яких міститься посилання на одні і ті же норми законодавства, які регулюють спірні відносини, на одні і ті ж правові позиції Верховного Суду, та й в цілому більшість тексту позовної заяви у даній справі (№600/5613/24-а) відповідає текстам позовних заяв, поданих у справах №600/4234/24-а та №600/5610/24-а.
Крім цього суд зважає і на те, що зміст позовної заяви також співпадає зі змістом експертного висновку №277 від 31 липня 2024 року, виготовленим Державним підприємством «Державна паливна компанія «МАСМА».
Викладене, на переконання суду, свідчить про те, що при підготовці позовної заяви у цій справі в суді адвокатом Поліщуком П.Я. не було витрачено значну кількість часу та зусиль, ним не виконано великого обсягу юридичної і технічної роботи, в тому числі і щодо аналізу законодавства, чинного на час виникнення спірних у цій справі відносин, а також викладу обставин справи, збирання та подання доказів на підтвердження заявлених ТОВ «М ОЙЛ ТРЕЙД» вимог.
Поряд з цим суд звертає увагу і на те, що в пункті 3.2 Розділу 3 Договору про надання правової допомоги №243/24 від 23 жовтня 2024 року адвокатом визначено, суми, з яких складається розмір його гонорару:
- збір, перевірка, належне засвідчення копії письмових та електронних доказів по справі клієнта - 2 год. - 6000,00 грн;
- складання позовної заяви, подача її до адміністративного суду - 6 год. - 18000,00 грн;
- підготовка до підготовчого судового засідання. Представництво інтересів клієнта в одному підготовчому засіданні - 3 год. - 3000,00 грн;
- підготовка до розгляду справ по суті. Представництво інтересів клієнта в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті - 3 год. - 3000,00 грн.
Однак у матеріалах цієї справи відсутні відомості про те, з урахуванням яких критеріїв та яким чином розраховано вартість наданих послуг, враховуючи фактично витрачений адвокатом час.
До того ж, як зазначалось вище, дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами. Однак, як свідчить зміст пункту 3.2 Розділу 3 Договору про надання правової допомоги №243/24 від 23 жовтня 2024 року, до розміру гонорару адвоката за надання ним послуг у цій справі безпідставно внесено витрати, пов'язані з участю адвоката у підготовчому засіданні та в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті, які, фактично, в даній справі не проводились. Рішення за результатами розгляду цієї справи ухвалено судом в порядку письмового провадження.
За таких обставин суд вважає, що сума коштів 30000,00 грн, сплачених позивачем адвокату за надану у цій справі правничу допомогу, є завищеною, необґрунтованою та не співмірною із виконаними адвокатом роботами. Такий розмір правничої допомоги є нерозумним та невиправданим.
Тому наявні підстави для зменшення заявленої до стягнення у розмірі 30000,00 грн суми витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, та зважаючи на наведені вище обставини, суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.
За таких обставин стягненню з відповідача - Енергетичної митниці як суб'єкта владних повноважень на користь позивача підлягають понесенні останнім судові витрати у загальній сумі 11056 грн 00 коп. (5000 грн 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу та 6056 грн 00 коп. - сплачений судовий збір).
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» до Енергетичної митниці про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Енергетичної митниці щодо взяття проб товару, ввезеного за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» митною декларацією типу ІМ ТФ №24UA903150001945U9 від 16 травня 2024 року згідно акту про взяття проб (зразків) товарів від 16 травня 2024 року №UA903150/2024/125.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови і прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA903150/2024/000130 від 04 червня 2024 року.
Стягнути з Енергетичної митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» судові витрати у виді судового збору в розмірі 6056 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «М ОЙЛ ТРЕЙД» (Проспект Незалежності, буд. 106, офіс 617, код ЄДРПОУ 44707123); відповідач - Енергетична митниця (вул. Світлицького, буд. 28-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 44029610).
Суддя О.П. Лелюк