03 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4695/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 09 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року і з 18 червня 2025 року по 03 липня 2025 року грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 09 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 18 червня 2025 року по 03 липня 2025 року грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2025 року задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду; визнано поважними причини пропуску звернення позивача до суду з цим позовом та поновлено його; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, він просить суд залишити позов у даній справі без розгляду.
Вказане суд розцінює як клопотання про залишення позову без розгляду та зазначає таке.
Так, в обґрунтування заявленого клопотання вказано про пропуск позивачем строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, який становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав. При цьому представник відповідача звернув увагу на те, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, яке є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому випадку знав про розмір отримуваного грошового забезпечення впродовж спірних у даній справі періодів. Крім цього позивач не звертався до посадових осіб військової частини НОМЕР_1 з питання виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник у зв'язку з тим, що впродовж періодів проходження служби з 09 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 03 липня 2025 року позивачу невірно проводився розрахунок грошового забезпечення. Так, позивач вважає, що з 29 січня 2020 року - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, на думку позивача, він має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік. Натомість відповідач упродовж спірного у даній справі періоду нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з чим він не погоджується і вважає протиправним.
Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відтак, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Тобто, протягом спірного у даній справі періоду з 09 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року діяла норма частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка передбачала, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Натомість починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Водночас суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа №460/21394/23) відступив від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах, та висловив нову правову позицію щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (в частині періоду до 19 липня 2022 року), а саме: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При цьому у цій же постанові Верховний Суд наголосив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа і є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. При цьому визначення моменту вручення грошового атестата (іншого письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності (пункти 77-79 постанови).
Однак на противагу наведеному відповідач, обґрунтовуючи заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, обмежився, фактично, посиланнями на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, не надавши суду жодних належних доказів того, коли саме позивач отримав достовірну інформацію про нараховані та виплачені суми, належні йому при звільненні (такими могли бути, наприклад, докази вручення грошового атестата чи іншого документу (повідомлення, розрахунку тощо) із детальним зазначенням суми, нарахованої та виплаченої позивачу при звільненні). Тобто, відповідачем не доведено належним чином факту настання події, з якою пов'язується початок перебігу строку звернення позивача до суду з цим позовом.
Посилання відповідача на те, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, тобто достовірно знав про його розмір, а також на те, що ОСОБА_1 не звертався до посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , суд оцінює критично, адже факт виплати військовослужбовцю грошового забезпечення безпосередньо на його рахунок не свідчить про відсутність у військової частини (іншого військового формування) обов'язку надати військовослужбовцю розрахунковий чи інший письмовий документ, у якому детально зазначено суми, які нараховувались та виплачувались йому під час проходження військової служби в особовому складі військової частини, а також при звільненні зі служби.
Водночас, як було встановлено судом при вирішенні питання про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом і про що зазначено в ухвалі від 03 жовтня 2025 року, позивач при звільненні зі служби 03 липня 2025 року не отримував письмового повідомлення про розміри та складові грошового забезпечення, що позбавило його можливості достовірно знати про наявність чи відсутність порушеного права. З метою з'ясування цих обставин представник позивача 08 вересня 2025 року звернувся до відповідача із заявою про надання повного розрахунку нарахувань і виплат, однак станом на день звернення до суду з цим позовом відповіді не було отримано.
З огляду на викладене, враховуючи, що безпосередньо після звільнення зі служби з військової частини НОМЕР_1 позивач не отримував письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (належних доказів відносно цього відповідачем не надано), суд вважає помилковими доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк