Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 листопада 2025 року справа №520/24612/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ПФ України в Харківській області, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач-2, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, місто Київ, Київська область, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 21.06.2024 №204850018160, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 24.04.2024 позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV позивачу, починаючи з 24.04.2024, зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993, з 04.01.2000 по 11.02.2000, з 15.09.2003 по 07.03.2008.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що йому було протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу. На переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених періодів його роботи до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 позовну заяву у цій справі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу платіжного документу про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. На адресу суду у строк, встановлений судом, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач-1 08.11.2024 через канцелярію суду подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що ГУ ПФ України в Чернігівській області діяло в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач 14.06.2024 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
За результатами розгляду документів, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення відповідачем-2 від 21.06.2024 №204850018160, відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Як вбачається з рішення, відповідач-2 до страхового стажу позивача не зарахував періоди роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993 (виправлення номеру наказу на звільнення), з 04.01.2000 по 11.02.2000, з 15.09.2003 по 07.03.2008 (відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року).
Не погоджуючись із правомірністю дій відповідачів, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Щодо періоду роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон України №1788) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі - Закон України №1058).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача від 19.10.1981 серії НОМЕР_1 міститься запис №9 від 01.07.1993 про прийняття позивача інженером-радіомеханіком в Харківському обласному виробничому об'єднанні теплових мереж «Харківтеплокомуненерго»; запис №10 від 12.08.1993 про звільнення позивача згідно наказу №232 від 12.08.1993. Як зазначалось, підставою не зарахування до загального стажу вказаного періоду роботи позивача було те, що в трудовій книжці присутнє виправлення наказу на звільнення.
З цього, суд вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про зарахування стажу) за недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З наведеного вбачається, що позивач не може надати будь-які інші документи для підтвердження трудової діяльності, окрім тих, що містяться в матеріалах справи та були надані при зверненні за призначенням пенсії.
Відсутність запитуваних документів, за наявності запису у трудовій книжки, не може бути підставою позбавлення позивача страхового стажу за вказаний період.
Як вже було зазначено судом раніше, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про зарахування стажу) за недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Також необхідно звернути увагу на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 17.07.2018 у справі №220/989/17: «Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці».
Наведена позиція також висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, а також - в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Крім того, постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а містить наступні висновки: «…формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації
конституційного права на соціальний захист».
За таких обставин, відповідач протиправно не врахував до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993.
Щодо обставин не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.01.2000 по 11.02.2000, з 15.09.2003 по 07.03.2008, у зв'язку з відсутністю даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу після 01.07.2000, суд зазначає наступне.
Записами трудової книжки від 19.10.1981 серії НОМЕР_1 підтверджується, що з 04.01.2000 по 11.02.2000 - прорабом СУ-5 в ТОВ «Розвиток» (запис №15-16); з 15.09.2003 по 07.03.2008 - інженером-будівником, зам. ген. Директора по капітальному будівництву ТОВ «Фабрика облицювальних матеріалів» (запис №23-25).
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджується протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Аналізуючи наведені норми, можна дійти до висновку, що для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:
-за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, приймаються інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;
-за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.
З урахуванням зазначених норм персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Водночас, відповідно до пункту 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії, що також передбачено статтею 44 Закону України №1058.
У цих спірних правовідносинах пенсійним органом не наведено обставин щодо здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірного трудового періоду позивача.
Варто зауважити, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», встановлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 Закону України №1058-IV, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з статтею 15 Закону України №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до статті 14 Закону України №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону, зокрема є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи-підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону.
Частиною шостою статті 20 Закону України №1058-IV визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг).
Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону України №1058-IV, позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством щодо сплати страхових внесків, оскільки відповідно до статті 106 Закону України №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство, установа - страхувальник, в якому працює позивач, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17.
А відтак, суд відхиляє доводи відповідача-2 про те, що відповідно до даних з індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутня інформація в системі персоніфікованого обліку, що слугувало підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 04.01.2000 по 11.02.2000 - прорабом СУ-5 в ТОВ «Розвиток»; з 15.09.2003 по 07.03.2008 - інженером-будівником, зам. ген. Директора по капітальному будівництву ТОВ «Фабрика облицювальних матеріалів».
Записи за вказані періоди роботи позивача зроблено чітко, не містить виправлень та засвідчено відповідними печатками підприємства.
Таким чином, суд вважає, що позивачем підтверджено факт перебування у трудових відносинах з 04.01.2000 по 11.02.2000 - з ТОВ «Розвиток» (запис №15-16); з 15.09.2003 по 07.03.2008 - з ТОВ «Фабрика облицювальних матеріалів» (запис №23-25), відтак, вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Отже, підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що задля належного захисту прав позивача слід скасувати рішення відповідача-2 про відмову позивачу у призначенні пенсії від 21.06.2024 №204850018160, а отже як наслідок слід зобов'язати відповідача-2 (як територіальний орган пенсійного фонду, який за принципом екстериторіальності розглянув заяву позивача про призначення пенсії, відповідно п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") повторно розглянути заяву відповідача-2 про призначення пенсії за віком від 14.06.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993, з 04.01.2000 по 11.02.2000, з 15.09.2003 по 07.03.2008 згідно трудової книжки від 19.10.1981 серії НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду.
Щодо призначення та виплати з 24.04.2024 позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, суд зазначає наступне.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже вказана позовна вимога в межах цієї справи є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією, копія якої наявна у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить - 1211,20 грн.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки у цій справі позивач позовну заяву подав в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору становить 968,96 грн (1211,20 грн. * 0,8).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, місто Київ, Київська область, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 21.06.2024 №204850018160, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.06.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1993 по 12.08.1993, з 04.01.2000 по 11.02.2000, з 15.09.2003 по 07.03.2008 згідно трудової книжки від 19.10.1981 серії НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіза рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 03.11.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА