з питань забезпечення адміністративного позову
Справа № 160/28256/25
03 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 використовувати статус «самовільне залишення частини» щодо ОСОБА_3 та зобов'язати тимчасово застосовувати статус «зниклий безвісти за особливих обставин» до остаточного вирішення справи.
В обґрунтування заяви вказує, що наявність доказів свідчить про те, що ОСОБА_3 з 08.11.2024 є зниклим безвісти, проте наказом командира військової частини №834 від 21.08.2023 вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
Визначаючись щодо поданої заяви, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадження якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 153 КАС України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває.
Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з п.4 ч.1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Суд зазначає, що предмет позову це безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Предмет позову є основою для встановлення виду судочинства в якому належить розглядати справу а також юрисдикцію та підсудність спору.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.153 КАС України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що в порушення п.1 ч.1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Так позивач вказує, що забезпечення позову є необхідним для ефективного захисту прав та інтересів позивача і членів сім'ї зниклого безвісти. Проте, не зазначає у чому полягає порушення прав саме позивачки у цій справі.
Поряд з цим, відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивачкою у позовній заяві заявлено вимогу про встановлення ОСОБА_3 статусу «безвісти зниклий за особливих обставин» з дати незаконного присвоєння статусу «самовільне залишення частини», проте не вказано які конкретні дії, рішення чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень призвели до порушення прав позивачки та у який спосіб вони підлягають захисту, що у тому числі перешкоджає встановленню виду судочинства в якому належить розглядати справу, а також юрисдикцію та підсудність спору.
Велика Палата Верховного Суду 18 січня 2024 року, розглянувши справу 560/17953/21, наголосила на тому, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАСУ про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
Позивачкою не зазначено які саме з передбачених законом прав порушено, яким чином та яким суб'єктом владних повноважень допущені такі порушення, а також не обґрунтовано необхідність застосування вказаних у заяві заходів забезпечення позову, що не відповідає п.4 ч.1 ст.152 КАС України.
Крім того, суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 826/8556/17), від 25.04.2019 (справа № 826/10936/18).
Заявлений у заяві захід забезпечення позову щодо заборони відповідачу військовій частині НОМЕР_1 використовувати статус «самовільне залишення частини», не відповідає видам забезпечення позову, встановлених ст.151 КАС України.
При цьому, суд також звертає увагу на ту обставину, що у заяві про забезпечення позову взагалі відсутнє обґрунтування підстав забезпечення позову саме таким шляхом, що також свідчить про невідповідність вказаної заяви пункту 4 частини 1 статті 152 КАС України.
Не зрозумілим також є питання з приводу того, у зв'язку із чим заявниця вказує на такий спосіб забезпечення позову використовувати статус «самовільне залишення частини», у той час, коли предметом спору є відносини щодо протиправного рішення військової частини НОМЕР_1 за результатами проведення службового розслідування.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст.152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Розмір судового збору обчислюється відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову складає 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заявниця не надала суду доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Натомість, до заяви долучено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке не містить обгрунтувань, доказів і посилань на обставини звільнення від сплати судового збору у силу ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Відтак, підстав для звільнення заявниці від сплати судового збору позивачкою не доведено і судом не встановлено.
Відповідно до ч.7 ст.154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, з огляду на недотримання процесуальних вимог щодо змісту заяви, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає поверненню заявниці без розгляду.
Керуючись статтями 150,151,154, 248 КАС України, суддя
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Повернути ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову без розгляду.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 03 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Грицюк Р.П.