про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого
Справа № 500/6218/25
03 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області П/С №914270178607 від 22.08.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання наявності підстав для відкриття провадження у справі, з'ясовано, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Такі відомості підтверджуються даними Єдиного демографічного реєстру станом на 03.11.2025.
Водночас до позовної заяви позивачем долучено копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6106-7001908938 від 19.10.2023 з відомостями про те, що ОСОБА_1 станом на 19.10.2023 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що належним та компетентним судом в розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та визначається останнім як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статтей 25-30 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Відтак, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність. Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
За змістом позовної заяви, спір між сторонами стосується оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області П/С №914270178607 від 22.08.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 .
Водночас, як слідує із матеріалів справи, місцем реєстрації адреси проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а зареєстрованим місцезнаходженням відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - Площа Соборна, 3, місто Слов'янськ, Донецька область, 84122.
Суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача, а не за фактичним.
Іншими словами, фактичне місце проживання позивача без реєстрації не може вважатися місцем проживання позивача "зареєстрованим у встановленому законом порядку" для цілей застосування статті 25 КАС України при визначені підсудності такої справи.
Так, відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене вище визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-ІV (надалі за текстом - "Закон N 1382-ІV").
У статті 3 Закону № 1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За змістом положень частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова № 509).
Відповідно до пункту 1 Постанови № 509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Постанови № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.
Отже, виходячи з норм чинного законодавства, вищевказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування заявника за адресою вказаною у ній, оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік як внутрішньо-переміщеної особи, а не факт реєстрації її місця проживання/перебування (нового чи тимчасового).
Позивач отримавши статус внутрішньо переміщеної особи не надав суду жодних доказів про те, що ним здійснено заходи щодо реєстрації свого місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що надана позивачем довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування позивача за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік без проведення реєстрації місця проживання/перебування.
У постанові Верховного Суду від 24.06.2024 по справі №554/7669/21 було сформовано правовий висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
За висновком Верховного Суду у справі №554/7669/21 вимоги процесуального закону унеможливлюють зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отож, з огляду на те, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , і відповідач зареєстрований за місцезнаходженням: Площа Соборна, 3, місто Слов'янськ, Донецька область, 84122, то суд дійшов висновку, що згідно статті 25 КАС України дана справа не підсудна Тернопільському окружному адміністративному суду, а її розгляд має здійснюватися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на Донецьку область.
Враховуючи зазначене, за правилами територіальної підсудності дана адміністративна справа підсудна Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини шостої статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Згідно з частиною восьмою статті 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що цей позов не підсудний Тернопільському окружному адміністративному суду та вважає за необхідне передати його на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 25, 29, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративну справу № 500/6218/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду.
Роз'яснити позивачу, що передача справи з одного суду до іншого здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали про передачу справи за підсудністю надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 03 листопада 2025 року.
Суддя Чепенюк О.В.