Справа № 420/36515/25
03 листопада 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаїв про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просять суд:
- визнати незаконною бездіяльність відповідача, Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, яка проявилась в ненаданні представнику позивачки, ОСОБА_1 , можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження №12020166490000188, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України, щодо колишньої поліцейської взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_2 .
- зобов'язати відповідача, Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, надати представнику позивачки, ОСОБА_1 , - ОСОБА_3 , можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження №12020166490000188, за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України, щодо колишньої поліцейської взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_2 .
Відповідно до п.п.3,5,6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Частина друга статті 55 Конституції України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Зокрема, згідно змісту позовної заяви позивач, у тому числі, просить зобов'язати відповідача, Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, надати представнику позивачки, ОСОБА_1 , - ОСОБА_3 , можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження №12020166490000188, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України, щодо колишньої поліцейської взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_2 .
В позовній заяві позивач - ОСОБА_1 , серед іншого, вказує, що вона є потерпілою у вищезазначеному кримінальному провадженні №12020166490000188. Листом від 23 червня 2025 року за вихідним №16-05-31991-25 старшою слідчою в ОВС Другого слідчого відділу ( з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві Ольгою Супрун відмовлено в задоволенні поданого в інтересах позивачки клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12020166490000188, з посиланням на закриття кримінального провадження, що, на думку ОСОБА_1 , є порушенням її права як потерпілої в кримінальному провадженні, передбаченого пунктом 11 частини 1 статті 56 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, зі змісту позовної заяви, вбачається, що позивач у позові перед судом адміністративної юрисдикції фактично ставить питання про захист прав як сторони кримінального провадження, у зв'язку із незаконними, на їх думку, діями слідчих органів під час здійснення кримінального провадження.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
За приписами частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження, як установлено у статті 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За визначенням, наведеним у пункті 10 частини першої статті 3 КПК України, кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Таке провадження включає, зокрема, встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Частина перша статті 24 КПК України кожному гарантує право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у главі 26 КПК України.
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001, вказав, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
Аналогічна позиція щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №826/13340/15, Верховного Суду від 25 квітня 2019 року в справі №2140/1578/18 та інших.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі “Zand v. Austria» вказав, що словосполучення “встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, та зважаючи, що у даній справі спір стосується протиправності дій/бездіяльності слідчих органів, вчинених під час здійснення кримінального провадження, в якому позивач є потерпілою, спір не є публічно-правовим, адже спрямований на захист прав позивача в межах кримінального провадження, та, як наслідок, має вирішуватися судом за правилами КПК України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови позивачеві у відкритті провадження у даній справі, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 19, п.1 ч.1 ст.170, 243, 248, 256, 287 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаїв про визнання незаконною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення.
Роз'яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами КПК України.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст.256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду, у строки визначені статтями 293 - 295 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.