Справа № 420/21544/25
03 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Бериславської окружної прокуратури (місцезнаходження: 54000, м. Миколаїв, Корабельний район, проспект Богоявленський, 314; код ЄДРПОУ 0485112021) до Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району, Херсонської області (місцезнаходження: 74360, Херсонська, область, Бериславський район, с. Новорайськ, вул. Соборна, 32; код ЄДРПОУ 44829201), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області (місцезнаходження: 74370, Херсонська область, Бериславський район, с. Червоний Маяк, вул. Дніпровська, 1А; код ЄДРПОУ 249533354) про визнання протиправною бездіяльність щодо неоформлення та нездійснення реєстрації права постійного користування земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла позовна заява Бериславської окружної прокуратури (місцезнаходження: 54000, м. Миколаїв, Корабельний район, проспект Богоявленський, 314; код ЄДРПОУ 0485112021) до Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району, Херсонської області (місцезнаходження: 74360, Херсонська, область, Бериславський район, с. Новорайськ, вул. Соборна, 32; код ЄДРПОУ 44829201), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області (місцезнаходження: 74370, Херсонська область, Бериславський район, с. Червоний Маяк, вул. Дніпровська, 1А; код ЄДРПОУ 249533354), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області щодо неоформлення та не здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бориславського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область;
зобов'язати Новорайську сільську військову адміністрацію Бериславського району Херсонської області вжити заходів щодо оформлення та здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк Бериславський район, Херсонська область.
Ухвалою від 04.07.2025р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску, додатки до позовної заяви належним чином оформлені у паперовому вигляді.
08.07.2025 року (вх. №ЕС/68958/25) позивачем надано до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 10.07.2025 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
17.07.2025 року (вх. №ЕП/11281/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
18.07.2025 року (вх. №ЕС/73121/25) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
05.08.2025 року (вх. ЕП/12246/25) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення на відповідь на відзив.
В обґрунтування позову, позивач зазначає, що Бериславською окружною прокуратурою під час вивчення стану додержання органами влади та місцевого самоврядування вимог законодавства України в частині оформлення правовстановлюючих документів на будівлі та земельні ділянки закладів освіти встановлено, що за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область розміщений заклад освіти Червономаяцький заклад повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Берисловського району Херсонської області.
Новорайська сільська військова адміністрація наділена функціями і повноваженнями Новорайської сільської ради, як засновника закладів освіти.
Позивач зазначає, що, відповідно до законодавства, Новорайська сільська військова адміністрація, як державний орган на якого покладено повноваження засновника Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області зобов'язана вжити заходів щодо оформлення та реєстрації права постійного користування на земельну ділянку під вказаним навчальним закладом.
30.12.2021 року зареєстровано право оперативного управління на вказану будівлю правокористувачем Червономаяцьким закладом повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
Натомість, за даними Реєстру, будь-які відомості про реєстрацію інших речових прав за вказаною адресою відсутні.
Також, листом від 30.06.2025 року №10-21-0.202-1985/2-25 надано інформацію, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру обліковується земельна ділянка з кадастровим номером - 6520688200:01:001:0084 площею 1,7861 га - для будівництва та обслуговування закладів освіти, яка знаходиться за адресою: Херсонська область, Бериславськй район, с. Червоний Маяк, вул. Дніпровська, буд. 1А.
Враховуючи вищезазначене, використання земельної ділянки, на якій розташовано Червономаяцький ЗПЗСО здійснюється без державної реєстрації права власності та постійного користування, що є порушенням вимог законодавства України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Бериславської окружної прокуратури Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, Бериславською окружною прокуратурою під час вивчення стану додержання органами влади та місцевого самоврядування вимог законодавства України в частині оформлення правовстановлюючих документів на будівлі та земельні ділянки закладів освіти встановлено, що за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область розміщений заклад освіти Червономаяцький заклад повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Берисловського району Херсонської області.
Новорайська сільська військова адміністрація наділена функціями і повноваженнями Новорайської сільської ради, як засновника закладів освіти.
Позивач зазначає, що, відповідно до законодавства, Новорайська сільська військова адміністрація, як державний орган на якого покладено повноваження засновника Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області зобов'язана вжити заходів щодо оформлення та реєстрації права постійного користування на земельну ділянку під вказаним навчальним закладом.
30.12.2021 року зареєстровано право оперативного управління на вказану будівлю правокористувачем Червономаяцьким закладом повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області.
Натомість, за даними Реєстру, будь-які відомості про реєстрацію інших речових прав за вказаною адресою відсутні.
Також, листом від 30.06.2025 року №10-21-0.202-1985/2-25 надано інформацію, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру обліковується земельна ділянка з кадастровим номером - 6520688200:01:001:0084 площею 1,7861 га - для будівництва та обслуговування закладів освіти, яка знаходиться за адресою: Херсонська область, Бериславськй район, с. Червоний Маяк, вул. Дніпровська, буд. 1А.
Враховуючи вищезазначене, використання земельної ділянки, на якій розташовано Червономаяцький ЗПЗСО здійснюється без державної реєстрації права власності та постійного користування, що є порушенням вимог законодавства України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно з частиною 3 статті 23 цього ж Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини 2 статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням інтересів держави, у зв'язку з наступним.
Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема у постановах від 20.03.2018 у справі №337/3087/17 (2-а/337/236/2017), від 25.04.2019 у справі № 226/1056/17, від 24.10.2019 у справі №815/1729/16, від 25.03.2020 у справі № 387/168/17(2-а/387/8/17), від 26.05.2020 у справі №303/5848/16-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Забезпечення якнайкращих інтересів дитини є одним із базових міжнародних принципів, який закріплений, зокрема, у статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу. Зміст цього принципу полягає у тому, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.
Згідно з положеннями частини 4 статті 4 Закону України «Про освіту», право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.
Відтак, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 822/3692/17, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 01.06.2021 у справі № 0440/6514/18.
З огляду на зазначене, суд вважає, що у даній справі подання прокурором адміністративного позову мало на меті захист інтересів держави.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У справі, що розглядається, позовну заяву прокурора обґрунтовано відсутністю органу, уповноваженого державою звертатися до суду з позовом за захистом інтересів держави.
Статтю 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України, належить, зокрема: організація землеустрою; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 Земельного кодексу України, відповідно до частини другої якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У своєму позові прокурор стверджує, що відповідач, будучи засновником, суб'єктом, який здійснює управління Львівським ліцеєм Тягинської сільської ради Бериславського району Херсонської області, відповідає за його матеріально-технічне забезпечення, виконує повноваження у земельній сфері щодо надання земельних ділянок у користування, здійснює контроль за додержанням земельного законодавства, не виконала покладених на неї повноважень, не вжила необхідних дій для оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться заклад освіти. Прокурор вказав, що невжиття заходів до виконання вимог Земельного кодексу України створює передумови для зловживань щодо розпорядження земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу дошкільної освіти, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей на освіту.
Суд звертає увагу, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19 дійшов висновку, що позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
Такий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №810/3894/17, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18, від 05.05.2022 у справі №320/6514/18 та від 01.12.2022 у справі №340/6113/21.
Суд зазначає, що спірним у цій справі є виконання обов'язку відповідача щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під будівлями та спорудами Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області зареєстрованого за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Право комунальної власності передбачене ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ч.1,2,5,8 вказаної статті, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Приписами п.31 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту до їх відання належать такі власні (самоврядні) повноваження: 1) управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; 2) забезпечення здобуття повної загальної середньої, професійно-технічної освіти у державних і комунальних загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах, вищої освіти у комунальних вищих навчальних закладах, створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів, сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій (статті 29, 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Положеннями ч.5 ст.11 Закону України «Про освіту» передбачено, що органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом формування і розвитку мережі закладів освіти.
Відповідно до ч.3 ст.22, ч.6 ст.25 Закону України «Про освіту», заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
Засновник закладу освіти зобов'язаний зокрема забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов.
Приписами ч.1,2 ст.80 Закону України «Про освіту» визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
Так, відповідно до п. «ґ» ч.2 ст.92 ЗК України, заклади освіти незалежно від форми власності набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ч.1,2 ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Як передбачено ч.9,10 ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст.125,126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За визначенням, наведеним у п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст.4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: зокрема право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Положеннями ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
У відповідності до ч.1,2 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.
Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.
Як вбачається з матеріалів справи, Новорайською сільською військовою адміністрацією з моменту прийняття повноважень, жодних дієвих заходів, направлених на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область, не вжито, не дивлячись на сплив значного проміжку часу.
Зворотного відповідачем не доведено, а судом не встановлено.
Верховний Суд у справі № 640/16224/19 (провадження № К/9901/22967/20) зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Враховуючи обґрунтовані доводи прокурора, оцінені докази, встановлену судом бездіяльність відповідача щодо не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що використовуються навчальним закладом, який перебуває у комунальній власності, суд дійшов висновку про наявні підстави для задоволення позовних вимог відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Бериславської окружної прокуратури (місцезнаходження: 54000, м. Миколаїв, Корабельний район, проспект Богоявленський, 314; код ЄДРПОУ 0485112021) до Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району, Херсонської області (місцезнаходження: 74360, Херсонська, область, Бериславський район, с. Новорайськ, вул. Соборна, 32; код ЄДРПОУ 44829201), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області (місцезнаходження: 74370, Херсонська область, Бериславський район, с. Червоний Маяк, вул. Дніпровська, 1А; код ЄДРПОУ 249533354) про визнання протиправною бездіяльність щодо неоформлення та нездійснення реєстрації права постійного користування земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області щодо неоформлення та не здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бориславського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область.
Зобов'язати Новорайську сільську військову адміністрацію Бериславського району Херсонської області вжити заходів щодо оформлення та здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами Червономаяцького закладу повної загальної середньої освіти Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: вул. Дніпровська, 1А, с. Червоний Маяк Бериславський район, Херсонська область.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина