Справа № 420/34584/25
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
03 листопада 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», у якому позивач просить суд:
1.Визнати неправомірною відмову Державної установи «Одеській слідчий ізолятор» код ЄДРПОУ 08564162 (вул. Люстдорфська дорога, 11, м. Одеса, 65059) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення,
2.Визнати протиправною бездіяльність Державної Установи «Одеській слідчий ізолятор» код ЄДРПОУ 08564162 (вул. Люстдорфська дорога, 11, м. Одеса, 65059) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2022 року по 13 вересня 2024 року включно із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця),
3.Зобов'язати Державну Установу «Одеській слідчий ізолятор» код ЄДРПОУ 08564162 (вул. Люстдорфська дорога, 11, м. Одеса, 65059) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 13 вересня 2024 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018,у сумі 39 211 (тридцять дев'ять тисяч двісті одинадцять) гривень 31 копійка.
4.Визнати протиправними дії Державної Установи «Одеській слідчий ізолятор» код ЄДРПОУ 08564162 (вул.Люстдорфська дорога, 11, м. Одеса, 65059) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 грошового забезпечення з 04 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХстаном на 01.01.2022 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХстаном на 01.01.2023 року,
5.Зобов'язати Державну Установу «Одеській слідчий ізолятор» код ЄДРПОУ 08564162 (вул. Люстдорфська дорога, 11, м. Одеса, 65059) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 грошового забезпечення за період з 04 лютого 2020 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку. Разом з цим, при поданні позову не було подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують поважність причин його пропуску.
За вказаного, ухвалою суду від 17.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявленого недоліку, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
24.10.2025 на виконання вказаної ухвали суду представник позивача подав до суду заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, в якій вказав, що при звільненні з ДУ «Одеській слідчий ізолятор» особи не отримують грошовий атестат, у зв'язку із чим дізнатись про порушення свого права на повний розрахунок при звільненні неможливо. Звертає увагу, що відповідь на заяву про розмір нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення та індексації він отримав на електронну пошту 04.08.2025 разом з довідкою щодо сум нарахованої додаткової винагороди. Отже, перебіг строку для звернення до суду починається саме з дати отримання такої відповіді. Таким чином, у даному випадку вважає, що строк для подання цього позову не пропущений.
Розглянувши заяву про поновлення строку, оцінюючи вкладені у ній обґрунтування, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
В силу приписів ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В свою чергу, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що зазначені в ній причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є недоведеними.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, у силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Виходячи з викладеного, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Суд також звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).»
Судовою палатою Верховного Суду в указані вище постанові наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. В справі №460/21394/23 це відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
З урахуванням наведеного, у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період по 19.07.2022 застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. А щодо вимоги позивача в частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період починаючи з 19.07.2022 - у редакції норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України з 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні.
Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період служби з 04.02.2022 по 20.05.2023 та невиплатою індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2022 по 13.09.2024.
Відтак, враховуючи викладене вище, щодо вимог позивача заявлених за період по 18.07.2022 включно, позивачем строк для звернення до суду не пропущений.
Щодо іншої частини вимог, суд враховує наступне.
Згідно копій доданих до позову письмових доказів, наказом від 13.09.2024 №191/ОС-24 ОСОБА_1 було звільнено 16.09.2024. Отже, саме з цієї дати, враховуючи наведене вище, у позивача розпочався перебіг строку для звернення до суду щодо належного з ним розрахунку.
Оскільки даний позов подано 13.10.2025, строк звернення до суду ОСОБА_1 пропустив щодо вимог, заявлених за період з 19.07.2022.
Наведені представником позивача у заяві про поновлення строку доводи суд оцінює критично, та зазначає таке.
Відповідно до розділу IV Порядку №925/5 особам рядового та начальницького складу, звільненим зі служби без права на пенсію, грошові атестати, оформлені відповідно до вимог цього розділу, видаються за вимогою цих осіб у встановленому порядку.
Відтак, саме з дати звільнення позивача у нього розпочався перебіг для звернення до суду із позовом про неналежні з ним під час проходження військової служби відповідачем розрахунки, щодо періоду починаючи з 19.07.2022.
Позивач не вказав належних та достатніх обгрунтувань щодо неможливості своєчасного звернення до відповідача за грошовим атестатом одразу після звільнення.
До того ж, з моменту звільнення позивача минуло більше одного року.
Отже, в заяві про поновлення пропущеного строку не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст.233 КЗпП України, а наведені обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.
За наведених обставин, позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Втім, підсумовуючи усе наведене вище, суд вважає, що за встановлених спірних обставин справи, з урахуванням приведених законодавчих приписів, позивач не довів поважності причин з яких було пропущено встановлений законом строк для звернення до суду із таким позовом в частині вимог щодо періоду починаючи з 19.07.2022.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, дослідивши викладені у заяві про поновлення пропущеного строку доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог заявлених про перерахунок грошового забезпечення та індексації за період починаючи з 19.07.2022, у зв'язку із чим, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення такого строку в цій частині.
На підставі викладеного, позовна заява в указаній частині вимог підлягає поверненню позивачу.
Враховуючи усе викладене вище, керуючись ст.121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_2 строку для звернення до суду з даним позовом в частині вимог, щодо періоду з 19.07.2022.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», в частині вимог про визнання неправомірною відмову Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльності Державної Установи «Одеський слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2022 року по 13 вересня 2024 року включно із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), зобов'язання Державну Установу «Одеський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 13 вересня 2024 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року у сумі 39 211 (тридцять дев'ять тисяч двісті одинадцять) гривень 31 копійка, визнання протиправними дій Державної Установи «Одеській слідчий ізолятор» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХстаном на 01.01.2023 року, зобов'язання Державну Установу «Одеській слідчий ізолятор» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат, - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА