31 жовтня 2025 р. № 400/7123/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами про:
- визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п.9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;?
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що подав відповідачу заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у порядку статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543). Право на відстрочку від мобілізації обумовлене тим, що Позивач здійснює догляд за батьком, який має потребу в постійному сторонньому догляді. Сестра Позивача проживає в Польщі. Відповідач відмовив у наданні відстрочки, що позивач вважає протиправним.
15.07.2025 р. Позивачем долучено до матеріалів справи докази по справі.
17.07.2025 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, де зазначено, що на думку позивача, лише він є єдиним доглядальником хворого похилого віку батька, оскільки інші повнолітні члени сім'ї (рідна сестра ОСОБА_2 , 1979 р.н.) не має такої можливості та бажання, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 03.07.2025р. повідомила, " - не маю наміру на повернення в Україну, а тому не маю змоги, ні бажання здійснювати постійний догляд щодо свого батька ОСОБА_3 , 1950 р.н.", що суперечить моральним та етичним нормам суспільства та суперечить статті 202 Сімейного кодексу України, а саме повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Крім того, законодавством визначено здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує постійного догляду, про наявність якого вказує заявник, у зв'язку з чим такий факт не може надавати право на відстрочку від мобілізації в особливий період. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", пункт 61 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560. Позивач не надав та відсутні відомості про те, що на підставі заяв родичів (рідної сестри) позивача про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ з питань соціального захисту населення оцінив потреби особи/сім'ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання заявником соціальних послуг з постійного догляду за своїм хворим батьком. Також відсутні дані, що позивач як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був включений до реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач перебуває на військовому обліку у відповідача.
Батько позивача - ОСОБА_3 є серйозно хворою похилого віку людиною, та відповідно до висновку лікарської комісії потребує постійного стороннього догляду.
20.06.2025 р. Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.
24.06.2025 р. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 протоколом ухвалено рішення про відмову в надані позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: є інші не військовозобов'язані члени родини, які зобов'язані здійснювати догляд за особою з інвалідністю.
Відповідне повідомлення про рішення Комісії направлено позивачу 25.06.2025 р. за №5/8174.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-ХІІ) (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
В свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з абзацом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Матеріалами справи підтверджено, що 24.06.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву та пакет документів позивача щодо отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, оскільки він зайнятий постійним доглядом за хворим батьком.
В підтвердження, що його батько потребує постійного стороннього догляду, позивачем, окрім іншого, надано висновки лікарської консультативної комісії КНП «ЦПМСД» Баштанської міської ради №202/1 від 02.05.2024 р. та №140/3 від 19.05.2025 р.
Визначаючись щодо аргументів позивача з приводу наявності права на відстрочку, суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 року № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 статті 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не долучив висновок медико-соціальної експертної комісії, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за його матір'ю , що свідчить про відсутність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд враховує, що нормативно-правові приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 1317 не суперечать Закону №3543-ХІІ, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон №3543-ХІІ встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України № 1317 розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок ЛКК, долучений позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивачу може бути надана відстрочка від призову, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №600/4119/23-а від 06 грудня 2023 року та у постанові від 01.07.2024 у справі 120/18567/23.
Крім того, з висновку ЛКК, що долучений позивачем до позовної заяви, слідує, що у ОСОБА_3 наявні когнітивні порушення.
Суд звертає увагу, що вказаний висновок Комунального некомерційного підприємства «ЦПМСД» Баштанської міської ради є підставою для організації надання соціальної послуги з паліативного догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами.
В свою чергу, абзац 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ містить посилання на таку передумову надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як "постійний догляд", що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
В контексті наведеного, суд зазначає, що постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.
Втім, соціальна послуга з паліативного догляду - це комплекс заходів, що здійснюються протягом робочого дня суб'єкта, який надає соціальну послугу, спрямованих на створення умов забезпечення життєдіяльності осіб, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування, є паліативними хворими.
Отже, терміни, які визначені законодавчо як "постійний догляд" і "паліативний догляд вдома" не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.
При здійсненні правозастосування, суд має комплексно та системно застосовувати законодавство, враховуючи при цьому мету (ціль) та завдання того чи іншого нормативно-правового акта.
Так, порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" (далі - висновок) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 09 березня 2021 року № 407 (далі - Інструкція №407.
Висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо (п. 2 Інструкції №407).
Пунктом 5 Інструкції №407 вказано, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Згідно з пунктом 10 Інструкції №407 висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (п. 12 Інструкції №407).
При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23 вересня 2020 року № 859.
Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету отримання висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та його призначення, що не кореспондує із цілями абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В даному випадку, долучений позивачем до заяви висновок про наявність когнітивного синдрому у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі не можливо визнати належною підставою для застосування абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і, як результат, надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за батьком позивача, а його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Подібних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/1909/23 від 11 липня 2023 року та № 600/4119/23-а від 06 грудня 2023 року.
Крім того, з матеріалів справи суд встановив, що у батька позивача ОСОБА_3 є донька - ОСОБА_2 , яка не є військовозобов'язаною; є працездатною; зобов'язана здійснювати догляд за батьком в силу ст. 172, 202 Сімейного кодексу України; не є особою з інвалідністю, не потребує постійного догляду, не перебуває під арештом, не відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Суд відзначає, що відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Так, відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що його сестра перебуває за кордоном, оскільки дані обставини не свідчать про неможливість здійснювати догляд та не позбавляють її обов'язку щодо догляду за батьками у разі такої необхідності.
Отже, у даному випадку, суд погоджується із позицією відповідача щодо відсутності правових підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за абзацом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 31.10.2024 р.
Суддя Н.В. Лісовська