31 жовтня 2025 року м. Львівсправа № 380/926/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:
- звільнити заявника як учасника бойових дій та як військовослужбовця на підставі ЗУ «Про судовий збір» від обов'язку оплати судового збору або відстрочити чи розстрочити обов'язок оплати судового збору;
- задовольнити позовну заяву. Визнати незаконними дії та бездіяльність відповідача;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини (ВЧ) НОМЕР_1 , що полягає у нерозгляді рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (за сімейними обставинами, враховуючи наявність в позивача трьох дітей, дитини з інвалідністю, вагітність його дружини, та той факт що він здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , який згідно з Довідкою МСЕК серія 12ААВ № 226795 є особою з інвалідністю 1 група загальне захворювання - довічно, потребує постійного стороннього догляду, відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд), про відпустку, про переведення, та про відпустки за сімейними обставинами, з метою постійного догляду за ОСОБА_2 з інвалідністю, та враховуючи вагітність та пологи його дружини;
- зобов'язати військову частину (ВЧ) НОМЕР_1 належно розглянути рапорти та погодити рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (за сімейними обставинами, враховуючи наявність в позивача трьох дітей, дитини з інвалідністю, вагітність його дружини, та той факт що він здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , який згідно з Довідкою МСЕК серія 12ААВ № 226795 є особою з інвалідністю 1 група загальне захворювання - довічно, потребує постійного стороннього догляду, відсутні інші особи які можуть здійснювати такий догляд), про відпустку, про переведення, та про відпустки за сімейними обставинами, з метою постійного догляду за ОСОБА_2 з інвалідністю, та враховуючи вагітність та пологи його дружини по суті на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, зокрема, витрати на правову допомогу в попередній сумі 17000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що має право на звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами, зокрема у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох неповнолітніх дітей, одна з яких має інвалідність, вагітністю дружини та необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю першої групи. З огляду на це позивач звертався до відповідача із низкою рапортів: щодо звільнення з військової служби, щодо переведення, щодо надання відпустки, проте відповіді на них не отримав, не було ні погодження рапортів, ні відмови. Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивач зазначає, що орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу, які він очікує понести, становить 17000,00 грн.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 14 листопада 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, передбаченими підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У своєму рапорті позивач посилався на декілька сімейних обставин, які, на його думку, є підставою для звільнення з військової служби, зокрема на: перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей; необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю першої групи; утримання дитини, яка є особою з інвалідністю першої чи другої групи. Після подання вказаного рапорту про звільнення з військової служби від 14 листопада 2024 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 12 грудня 2024 року, в якому висловив своє небажання звільнятись з військової служби. 13 січня 2025 року позивач знову звернувся з рапортом про звільнення з військової служби з тих самих підстав, що й у рапорті від 14 листопада 2024 року. Додатково в рапорті просив надати йому відпустку за сімейними обставинами у зв'язку з вагітністю дружини. Вказаний рапорт було розглянуто, надано письмову відповідь від 22 січня 2025 року. Однак 24 січня 2025 року позивач не з'явився на службу без поважних причин. За вказаною підставою командир військової частини НОМЕР_1 провів службове розслідування та подав матеріали до територіального управління Державного бюро розслідувань. Станом на момент написання відзиву позивач на зв'язок з командуванням військової частини НОМЕР_1 не виходить, на службі не з'являється. Місце перебування позивача невідоме, що не дає можливості довести йому результати розгляду його рапорту до відома.
З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 27 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 10 лютого 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено; витребувано у відповідача належно засвідчені копії усіх рапортів позивача із долученими до них документами, а саме: щодо звільнення з військової служби; щодо переведення; щодо надання відпустки, в тому числі відпустки за сімейними обставинами, а також докази їх розгляду військовою частиною НОМЕР_1 .
Витребувані докази відповідач подав разом з відзивом на позовну заяву.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді кухара господарчого відділення роти управління командного пункту.
14 листопада 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» або ж переведення у резерв Збройних Сил України за місцем проживання та реєстрації.
12 грудня 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, яким повідомив (стосовно рапорту, який надіслав ОСОБА_3 ), що звільнятися зі Збройних Сил не бажає, претензій до військової частини не має.
Надалі 13 січня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» або ж переведення у резерв Збройних Сил України за місцем проживання та реєстрації. Також у вказаному рапорті позивач просив надати йому відпустку на період розгляду рапорту про звільнення, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 має дружину на дев'ятому місяці вагітності.
22 січня 2025 року начальник відділення персоналу - заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_1 письмово доповів командиру військової частини НОМЕР_1 про те, що відповідно до частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вагітність дружини не є підставою для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2025 року № 10од «Про результати службового розслідування» 24 січня 2025 року о 07 год. 30 хв. під час проведення ранкового шикування особового складу командир роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_4 виявив відсутність на службі без поважних причин кухара господарчого відділення роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2025 року № 87 солдату ОСОБА_1 , колишньому кухарю господарчого відділення роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 призупинено військову службу; вважати таким, що не виконує обов'язки військової служби; виключити зі списків особового складу частини, призупинити виплату грошового та здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення з 27 лютого 2025 року.
Позивач, уважаючи протиправною поведінку відповідача щодо нерозгляду його рапортів про звільнення з військової служби, переведення та надання відпустки, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 визначено вичерпний перелік підстав, з яких військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема:
- перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
- виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232 порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, визначаються та регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153).
Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до абзаців першого - четвертого пункту 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Абзацом першим пункту 234 Положення № 1153 передбачено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку № 531).
З питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку № 531).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 531).
Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність відповідача, яка, на думку позивача, полягає у нерозгляді поданих ним рапортів про звільнення з військової служби, про надання відпустки, про переведення.
Суд встановив, що 14 листопада 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» або ж переведення у резерв Збройних Сил України за місцем проживання та реєстрації.
Проте 12 грудня 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 вже з іншим рапортом, яким повідомив (стосовно рапорту, який надіслав ОСОБА_3 ), що звільнятися зі Збройних Сил не бажає, претензій до військової частини не має.
Отже, вказаним рапортом від 12 грудня 2024 року позивач фактично висловив своє бажання продовжувати військову службу, що, своєю чергою, виключало можливість його звільнення відповідачем з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин з огляду на приписи підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 та, як наслідок, необхідність розгляду рапорту позивача від 14 листопада 2024 року, який стосувався виключно такого звільнення (або ж переведення у резерв).
До матеріалів справи позивач долучив також копію рапорту від 01 грудня 2024 року, адресованого військовій частині НОМЕР_1 , про переведення його до іншої військової частини та надання відпустки за сімейними обставинами.
На підтвердження факту надсилання вказаного рапорту військовій частині НОМЕР_1 позивач надав квитанцію АТ «Укрпошта».
Варто відзначити, що надана позивачем квитанція АТ «Укрпошта» не ідентифікує ані рапорту, ані долучених до нього документів, іншими словами, її зміст не дає можливості суду достеменно встановити, які ж саме документи, тобто предмет поштового відправлення позивачем надсилалися відповідно до цієї квитанції.
Водночас опису вкладення з відбитками календарного штемпеля відділення поштового зв'язку, передбаченого правилами поштового зв'язку, із зазначенням найменування вкладень, кількості предметів, які б можна було ідентифікувати із долученою до позовної заяви квитанцією АТ «Укрпошта» позивач не надав.
До того ж, ухвалою від 10 лютого 2025 року суд, задовольнивши клопотання представника позивача про витребування доказів, витребував у відповідача належно засвідчені копії усіх рапортів позивача із долученими до них документами, а саме: щодо звільнення з військової служби; щодо переведення; щодо надання відпустки, в тому числі відпустки за сімейними обставинами, а також докази їх розгляду військовою частиною НОМЕР_1 .
Утім рапорту позивача саме від 01 грудня 2024 року (на відміну від інших його рапортів, датованих 14 листопада 2024 року, 12 грудня 2024 року та 13 січня 2025 року) військова частина суду не надала, а у відзиві на позовну заяву розписала обставини розгляду лише згаданих трьох останніх рапортів.
Наведене вище ставить під сумнів факт отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 01 грудня 2024 року про переведення до іншої військової частини та надання відпустки за сімейними обставинами та, як наслідок, можливість його належного розгляду за такої обставини.
Своєю чергою, представник позивача, отримавши відзив відповідача та додані до нього документи, не спростував факту неотримання відповідачем рапорту від 01 грудня 2024 року та не надав жодних інших доказів на підтвердження цієї обставини, незважаючи на передбачений частиною першою статті 77 КАС України обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Також суд встановив, що 13 січня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» або ж переведення у резерв Збройних Сил України за місцем проживання та реєстрації. У вказаному рапорті позивач також просив надати йому відпустку на період розгляду рапорту про звільнення, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 має дружину на 9 місяці вагітності.
22 січня 2025 року начальник відділення персоналу - заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_1 письмово доповів командиру військової частини НОМЕР_1 про те, що відповідно до частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вагітність дружини не є підставою для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 .
Отже, рапорт позивача від 13 січня 2025 року розглянутий командуванням військової частини НОМЕР_1 22 січня 2025 року.
Водночас відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2025 року № 10од «Про результати службового розслідування» 24 січня 2025 року о 07 год. 30 хв. під час проведення ранкового шикування особового складу командир роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_4 виявив відсутність на службі без поважних причин кухара господарчого відділення роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 .
Згідно з витягом наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2025 року № 87 солдату ОСОБА_1 , колишньому кухарю господарчого відділення роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 призупинено військову службу; вважати таким, що не виконує обов'язки військової служби; виключити зі списків особового складу частини, призупинити виплату грошового та здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення з 27 лютого 2025 року.
Тож у зв'язку з відсутністю позивача без поважних причин на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 24 січня 2025 року, відсутністю у відповідача інформації про місце перебування позивача, довести до відома останнього результати розгляду його рапорту від 13 січня 2025 року відповідач позбавлений будь-якої об'єктивної можливості.
Суд відзначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Проте за встановлених вище обставин суд не знаходить протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду поданих позивачем рапортів від 14 листопада 2024 року, від 12 грудня 2024 року та від 13 січня 2025 року, яка є предметом оскарження у цій справі, з огляду на що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Водночас суд зауважує, що результати розгляду рапорту позивача від 13 січня 2025 року не є предметом оскарження у цій справі, жодних застережень стосовно незгоди із позицією відповідача стосовно відсутності підстав для звільнення з військової служби, позивач та його представник не висловили.
У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 31 жовтня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна