справа№380/16779/25
31 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мульти спеціалізований сервіс» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Мульти спеціалізований сервіс» (далі - ТзОВ «Мульти спеціалізований сервіс», позивач) до Львівської митниці (далі також - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100218/2 від 29.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці митну декларацію. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач, не зважаючи на це, прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Позивач вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. Також вважає, що сумніви відповідача щодо розбіжностей у наданих до митного оформлення документах не підтверджені жодними доказами та є безпідставними. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою від 19.08.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішила розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.
04.09.2025 за вх. № 71474 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Так, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного оформлення було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах. За результатами опрацювання були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення складових митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв'язку з чим були прийняті оскаржувані рішення.
08.10.2025 за вх. № 80483 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі. Позивач із аргументами відповідача не погоджується, вважає, що доводи відповідача не спростовують основних аргументів позивача, оскільки надані позивачем документи не створюють підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів; митниця без належної на те правової підстави заявила вимогу про надання додаткових документів. Зазначає, що більшість зауважень відповідача стосувалися тих невідповідностей, які не впливали на можливість перевірити заявлені числові значення митної вартості товару. Інші ж зауваження ґрунтувалися на ігноруванні інших наданих до митного оформлення документів, або ж приписів відповідних договорів, на виконання яких і відбувалась поставка товару. Позивач переконаний, що якби митниця взяла до уваги вказані обставини та документи, вона б не здійснювала коригування митної вартості товару, а погодилась із заявленою митною вартістю товару, однак, відповідач цього не здійснив
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
04.09.2025 представник відповідача позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, у зв'язку з необхідністю повного та всебічного з'ясування обставин у справ.
У ч. 6 ст. 262 КАС України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 вказаного Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд зазначає, що у клопотанні представника відповідача не зазначено конкретних обставин у справі, для з'ясування яких необхідно перейти до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Крім цього, представник відповідача не обґрунтував неможливість повного та всебічного встановлення усіх обставин без проведення судового засідання з викликом сторін.
Суд звертає увагу на те, що представник відповідача вправі викласти свої міркування та аргументи у процесуальних заявах по суті справи.
У зв'язку з викладеним, суд вважає зазначене клопотання представника відповідача безпідставним та необґрунтованим, а тому у його задоволенні необхідно відмовити повністю.
Оскільки у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено повністю, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ТзОВ «Мульти спеціалізований сервіс) уклало з фірмою «ATO PAS» контракт № 0103-25, предметом якого є купівля-продаж поліграфічного устаткування та матеріалів.
Згідно із інвойсом № 01/05/2025 від 20.05.2025 ціна товару, що позивач придбав та ввозив на територію України (самоклейної плівки) вагою 14500 кг становить 22910,00 євро (1,580 євро/кг).
З метою здійснення митного оформлення товару уповноважений декларант позивача, ТзОВ «ПЕЛАТ», подав митну декларацію № 25UA209230050556U9 з необхідними документами.
Митна вартість товару була визначена відповідно до п.п. 1 п.1 ст. 57 Митного кодексу України - за основним методом, а саме за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.
Аналіз графи 33 рішення дає підстави стверджувати, що митницею не прийнято ціну, зазначену Позивачем у МД.
ТзОВ «МСС» 04.06.2025 сплатило 22910,00 євро фірмі «ATO PAS» (продавцю) за придбаний товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.06.2025 №0410001.
29.05.2025 Львівська митниця відмовила у застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), та самостійно скоригувала митну вартість за резервним методом, внаслідок чого прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100218/2.
Внаслідок прийняття рішення сума митних платежів зросла на 414 364,39 грн. митних платежів (6,5% мита за кодом 020 на загальну вартість 96883,76 грн. та 20% ПДВ за кодом 028 на загальну вартість 317480,63 грн.).
Позивач, не погоджуючись із вищевказаним рішенням, звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Порядок визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України.
Згідно з ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК України.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 55 МК України).
Як уже зазначалося, декларантом одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості має право:
- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
- письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 Митного кодексу України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Також, відповідно до положень ч. 7 ст. 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Частиною 1 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 1 ст. 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).
Згідно з правилами ч. ч. 3-6 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).
Згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, серед іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Як встановлено з матеріалів справи декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митними деклараціями, за якими було відмовлено у випуску товарів та на вимогу митниці.
Зауваження митниці до поданих документів не стосується числових значень складових митної вартості та були спростовані документами, що подані до митного контролю та додатково разом з заявами в порядку ст. 55 Митного кодексу України.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1/380/2019/002016 від 04.11.2021, №480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У вказаному випадку, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.
Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи зобов'язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Щодо рішення про коригування митної вартості № UA209000/2025/100218/2 від 29.05.2025, то суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2025/100218/2 від 29.05.2025 відповідач зазначив наступне.
У рішенні, зокрема, зазначено, що до митного контролю не подано окремих документів, які б підтверджували повноваження особи, що підписала контракт від імені ATO PAS. У зв'язку з цим ставиться під сумнів дійсність правочину та, відповідно, достовірність заявленої митної вартості.
Позивач із таким зауваженням митного органу не погодився, оскільки відповідно до митного законодавства України, митному органу подаються документи, що є необхідними та достатніми для підтвердження саме заявленої митної вартості.
Зазначив, що наданий Львівській митниці договір між ТзОВ «МСС» та і ATO PAS містить усі необхідні реквізити, в тому числі й підписи сторін.
Також, із системного аналізу норм Митного кодексу України не вбачається необхідність подавати окремі відомості про уповноваженість сторін та/або підписантів на вчинення певного правочину, в тому числі укладення зовнішньоекономічного договору (контракту).
Водночас, Львівська митниця не навела обґрунтувань своїх сумнівів в дійсності такого договору. Зокрема, в рішенні не вказано з яких саме ознак вбачається ймовірність його підробки тощо.
Окрім цього, не вбачається й зв'язок між таким зауваженням митниці та можливістю визначити митну вартість товару, не вказується яким чином це зауваження впливає на заявлені числові значення тощо.
Вказане позивач зазначив також і в додаткових поясненнях декларанта, які він надавав в межах процедури, передбаченої ч. 8 ст. 55 МК України.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами сторони позивача та вважає, що наведене зауваження відповідача не впливає на можливість визначення числових значень митної вартості товарів.
Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що ціна товару у контракті посилається на окрему пропозицію, яка відсутня серед поданих документів. Зазначає, що відсутність такої не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Суд з цим твердженням не погоджується з огляду на наступне.
До митного оформлення надана фактура (інвойс) № 1/05/2025 від 20.05.2025, яка фактично виконує водночас й функцію пропозиції, оскільки містить повний опис товару, кількість та вартість.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України рахунок-фактура (інвойс) є одним з документів, що підтверджує митну вартість товарів.
Формальне посилання в контракті на окрему пропозицію навіть за фактичної відсутності такої не унеможливлює визначення дійсної вартості товару на підставі сукупності наданих до митного оформлення документів.
Також Львівська митниця в рішенні вказала, що відповідно до п. 4.1 контракту покупець сплачує покупцю 100% суми, зазначеної в рахунку, протягом 3 календарних днів з дати надання рахунку-проформи чи після отримання. Рахунок -проформа до митного оформлення не подавалась та відсутні відомості, щодо посилання на такий документ. У фактурі від 20.05.2025 № 1/05/2025 міститься термін оплати: 10.06.2026, що суперечить п. 4.1- умовам договору. Будь-які доповнення, щодо змін оплати до митного оформлення не подавались.
Проте, відповідно до платіжної інструкції від 04.06.25 товариство сплатило продавцю всю суму, передбачену рахунком-фактурою (інвойсом), наданим до митного оформлення.
Дана платіжна інструкція була долучена до письмових пояснень декларанта в межах процедури, передбаченої ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України.
Отже, позивач повністю оплатив фактурну вартість задекларованого товару 04.06.2025, а отже в повній мірі дотримався вимог ст. 53 Митного кодексу України. Те, яким чином здійснена оплата, жодним чином не впливає не неможливість перевірити заявлені числові значення складових митної вартості товарів за основним методом, оскільки не створює невідповідностей у наданих документах (в цьому випадку між інвойсом і банківським документом на оплату фактурної вартості). Подібні обставини могли б впливати лише на господарські відносини між товариством та продавцем.
Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що експортна декларація країни відправлення 25PL451010001EMQB6 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. Дана МД має посилання на документи, зокрема пакувальний лист, проте такий документ не подано-хоч він перебачений п. 3.2-контракту.
З приводу змісту експортної декларації суд зазначає, що експортна декларація країни відправлення формується в електронному вигляді, а тому не містить жодних фізичних відміток про здійснення митного оформлення.
Цей документ формується згідно з митним законодавством, в цьому випадку, Республіки Польща.
Львівська митниця у своєму зауваженні жодним чином не зазначає, що національне законодавство країни продавця вимагає поміщати на експортну декларацію спеціальні відмітки про здійснення митного оформлення.
Зокрема, суд звертає увагу, що експортна декларація не є тим обов'язковим документом, який декларант зобов'язаний надати до митного оформлення. Експортна декларація надається виключно в тому випадку, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів (п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України).
Суд зазначає, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість. Суд зазначає, що будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем.
Так, митна декларація країни відправлення в розумінні ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України її декларант може подати за власним бажанням.
Крім того, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Більше того, позивач не може впливати на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримує від відправника.
З огляду на викладене, суд вважає, що вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару.
В цьому випадку, недоліки, на які посилається Львівська митниця, не стосувалися заявлених числових значень складових митної вартості товарів позивача.
В рішенні про коригування митної вартості товару вказано наступне: у фактурі зазначено, що імпортується товар сток, проте документів, які підтверджують дані характеристики не подано. Відповідно до п. 6.1 - контракту товар за якістю-відповідно до сертифікату якості продавця. Декларантом не наданий документ, що підтверджує такі норми, а також не надані документи підтверджуючи виробника товару та ТМ.
Важливо зазначити, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України). В свою чергу приписи ст. 53 Митного кодексу України визначають вичерпний перелік документів, які декларант зобов'язаний надати на підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Суд звертає увагу, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України).
Приписи ст. 53 Митного кодексу України визначають дві групи документів, які декларант зобов'язаний подати до митного оформлення:
1) ті, які передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, і вважаються документами, «які підтверджують митну вартість товарів»;
2) ті, які декларант зобов'язаний надати на вимогу митного органу виключно в тому випадку, якщо документи першої групи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Під час здійснення такого контролю митний орган зобов'язаний, зокрема, проводити перевірку числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За обставинами справи, згідно з п. 6.1 контракту № 0103-25 від 12.03.2025 товари вважаються доставленими продавцем та прийнятими покупцем: за кількістю - відповідно до супровідних документів; за якістю - відповідно до сертифікату якості продавця.
Однак, виходячи з положень законодавства та наведених приписів контракту № 0103/25 від 12.03.2025, суд зазначає. що приписи такого контракту жодним чином не конкретизують зміст подібного сертифікату якості чи інших подібних документів, а також не містять вказівки на те, що у таких документах визначатиметься ціна поставленого товару.
Згадані у п. 6.1 контракту № 0103/25 від 12.03.2025 документи стосовно якості товару є виключно внутрішніми документами двох контрагентів, і які передбачені виключно задля убезпечення інтересів товариства від отримання неякісної або бракованої продукції, однак такі документи не містять числових значень складових митної вартості товарів, які уповноважена перевіряти митниця під час митного оформлення товару для визначення митної вартості товару.
Також, документи стосовно якості поставленої продукції, або повноважень чи можливості постачальника виготовляти таку продукцію не передбачені приписами ст. 53 Митного кодексу України, а отже митний орган не може вимагати їх від декларанта.
Натомість, в цій ситуації Львівська митниця своє рішення мотивувала, зокрема, тим, що позивач для підтвердження числових значень митної вартості не надав до митного оформлення тих документів, надання яких, насправді, не передбачене вимогами ст. 53 Митного кодексу України, а отже, фактично, вимагала надання тих документів, які не передбачені ст. 53 Митного кодексу України, що суперечить ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України.
Отже, суд вважає подібне зауваження невмотивованим та незаконним та таким, що не може бути підставою для здійснення коригування митної вартості товарів
Також, митниця в оскаржуваному рішенні посилається на недоліки у посередницькій фактурі та у висновку Торгово-промислової палати України.
Суд вказує, що такі зауваження не мають жодного впливу на можливість визначення митної вартості за першим методом.
Подана декларантом основна група документів є повною, відповідає вимогам митного законодавства та не викликає обґрунтованих сумнівів у достовірності чи повноті відомостей, що є визначальним для застосування методу визначення митної вартості, заявленого декларантом.
Висновок Торгово-промислової палати, на який посилається митниця, позивач надав як додатковий документ. Його наявність або зміст жодним чином не спростовує, не замінює та не скасовує основну групу документів, яка не має виявлених порушень чи невідповідностей.
Також суд звертає увагу, що умови поставки самі по собі не впливають на допустимість застосування основного методу.
Таким чином, суд зауважує, що жодне із зауважень митного органу не унеможливлює визначення митної вартості за першим методом, а тому приходить до переконання, що заявлена декларантом митна вартість є обґрунтованою та підстави для її коригування відсутні..
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що при проходженні митного контролю позивачем подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору. Твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості є не конкретизованим та безпідставним.
Відповідач, в свою чергу, не обґрунтував те, відсутність якої інформації чи розбіжність яких відомостей перешкоджає підтвердженню митної вартості товарів згідно з поданою позивачем митною декларацією.
Щодо посилання митного органу в відзиві на позовну заяву на неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення, суд бере до уваги таке.
Згідно п. 3. ст. 53 Митного кодексу України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі № 810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.
Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Отже, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Не надання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду справа № 809/857/17 від 02.03.2021; справа № 804/150/16 від 05.07.2022.
При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа № 803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.
Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.
Щодо коригування митної вартості товару у рішенні про коригування митної вартості № UA209000/2025/100218/2 від 29.05.2025, то суд зазначає наступне.
Згідно з п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Частиною 3 ст. 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
При цьому ч. 1 ст. 64 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 Митного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Як свідчать матеріали справи, зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД 25UA100110523599U4 від 03.04.2025 де митна вартість 4,26 доларів за кг товару зі схожими характеристиками. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, що є порушенням вимог Митного кодексу України.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості зазначено лише номер та дату митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості, тому такий підхід для формування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування.
Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.09.2022 у справі № 1.380.2019.004890, від 21.12.2018 у справі №815/1670/17.
Крім цього, в постанові від 10.12.2020 у справі № 380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Суд бере до уваги, що оскаржуване рішення митного органу не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що безпідставним є коригування митної вартості товару з використанням МД № 25UA100110523599U4 від 03.04.2025.
З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість задекларованого товару визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідач не спростував та не надав належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтував застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.
В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Окрім того, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Однак, оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірного рішення при визначенні митної вартості за резервним методом, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування його є підставними та підлягають задоволенню.
За наслідками розгляду справи суд висновує, що оскаржуване рішення та відповідача не відповідає критеріям правомірності та обґрунтованості, передбаченим п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.
Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн., то суд зазначає таке.
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з положеннями ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду:
- договір № 1015 про надання правничої допомоги від 28.05.2025, укладений між ТзОВ «Мульти спеціалізований сервіс» та адвокатським об'єднанням «Ті Енд Ті Партнерс»;
- акт про надання правничої допомоги № 01 від 07.10.2025;
- рахунок на оплату від 07.10.2025 № 01 на суму 26000,00 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору № 1015 про надання правової допомоги від 28.05.2025 року вартість послуг Адвокатського об'єднання з надання правової допомоги за цим Договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін в Актах про надання правової допомоги, які формуються Адвокатським об'єднанням в міру надання правової допомоги (юридичних послуг) та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв'язку за його місцезнаходженням.
Згідно із актом про надання правової допомоги № 01 від 07.10.2025 адвокатом надано такі послуги:
- підготовка, написання і подача позовної заяви 20 годин 20000,00 грн.;
- підготовка, написання і подача відповіді на відзив 6 год 6000,00 грн.
Всього 26 годин та 26000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що митний орган не надавав заперечення проти заявлених витрат на правничу допомогу.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Так, на думку суду, вартість за послуги підготовки позовної заяви та відповіді на відзив є завищеними, оскільки фактично зазначені заяви складаються з викладу обставин справи, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та судової практики.
Тобто підготовка позовної заяви та відповіді на відзив не потребували багато часу, що свідчить про завищення суми витрат, які підлягають сплаті за вказані послуги.
Крім того, позовна заява містить лише один епізод коригування митної вартості відповідачем.
Також суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що сума витрат на послуги адвоката в розмірі 26000,00 грн. є надмірною, не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності, а тому суд присуджує на користь позивача витрати в розмірі 5000,00 грн.
Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.
Керуючись п. п. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/100218/2 від 29.05.2025, прийняте Львівською митницею.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мульти спеціалізований сервіс» (адреса: 79040, Україна, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 282, код ЄДРПОУ 39256504) судовий збір у розмірі 4972 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві) гривні 38 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мульти спеціалізований сервіс» (адреса: 79040, Україна, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 282, код ЄДРПОУ 39256504) витрати на правничу допомогу у сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень рівно.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Потабенко В.А.