27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6399/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, пр. Соборний, 158 б, м. Запоріжжя, 69057
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул.Соборна,7а, м. Кропивницький,25009
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 111850001993 від 22.05.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 18.09.1984, період догляду за дитиною, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку та призначити їй пенсію за віком з 14.05.2025 року;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком.
Ухвалою суду від 26.092025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач 16.02.2024 року, в зв'язку з досягненням 60-річного віку, звернулася з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 23.02.2024 року № 111850001903 їй було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, так як архівні довідки про стаж роботи та її трудова книжка не ідентифікувалися з її паспортними даними.
Рішенням Новоукраїнського районного суду від 23.01.2025 року у справі № 396/2329/24, встановлено юридичні факти належності трудової книжки колгоспника та архівних довідок позивачці.
14.05.2025 року позивачка повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням № 111850001903 від 22.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності, позивачці знову було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та інформації про неотримання виплат від іншої держави.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.09.1984 - з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986, оскільки:
- період роботи в колгоспі з 10.10.1979 по 14.08.1984, згідно виписки з трудової книжки колгоспника в колгоспі ім.Леніна, оскільки не підтверджено прізвище ОСОБА_2 та відсутня дата заповнення;
- не враховано період роботи, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в колгоспі ім.Димитрова з 01.08.1984 по 24.01.1986, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні.
- період догляду за дитиною згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 15.01.1983 до досягнення нею трирічного віку, оскільки прізвище матері ОСОБА_2 не підтверджено.
Позивачка, не погодившись з вказаним рішенням, оскаржила його до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року - не менше 22 років.
Відповідно до чинного законодавства, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок N 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 21.02.2020 р. у справі N 307/3091/16-а (N рішення в ЄДРСР 87779295), відповідно до якої - для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, визначено трудову книжку. За її відсутності черговим елементом для підтвердження стажу виступають: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За неможливості підтвердити наявний трудовий стаж будь-якими документами, законодавцем передбачено останній по черговості спосіб, а саме: встановлення трудового стажу на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.09.1984 - з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986, оскільки, згідно ст..24-1 Закону 1058, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора.
Вказано, що неможливо врахувати період роботи в колгоспі з 10.10.1979 по 14.08.1984 згідно виписки з трудової книжки колгоспника в колгоспі ім. Леніна з 10.10.1979 по 14.08.1984, оскільки не підтверджено прізвище ОСОБА_2 та відсутня дата заповнення.
Не зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку, оскільки прізвище матері " ОСОБА_2 " не підтверджено.
Як слідує з матеріалів справи, згідно записів трудової книжки позивача остання:
- з 10.10.1979 по 14.08.1984 була членом колгоспу ім. Леніна /рядова колгоспниця/,
- з 01.08.1984 по 24.01.1986 - прийнята на роботу в якості доярки в колгоспі ім. Димитрова,
- з 18.02.1986 по 12.06.1986 прийнята на роботу помічником оператора,
- з 01.07.1986 по 27.06.1990 прийнята на роботу в якості доярки в колгоспі ім. Терлецького (а.с.12-14).
Суд вказує, що всі записи про роботу позивачки зроблені в хронологічному порядку.
Орган пенсійного забезпечення не висловлює жодних застережень, стосовно вчинених записів про їх недостовірність, правдивість чи неповність, ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві на позовну заяву.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
За приписами частин 1,2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 ( далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Відповідач зауважує, що заява позивача про призначення пенсії не містила інформації про те, що отримує або не отримує заявник пенсійні виплати в інших державах та за відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат - причин неможливості їх отримання.
Таких відомостей не містять й матеріали справи.
Водночас, не з'ясувавши причин, за яких заявником не додано документи про неотримання в Республіці Молдова пенсійних виплат, та відповідність заяви позивача про призначення пенсії вимогам законодавства, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення за наслідками розгляду заяви, не зарахувавши періоди роботи з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986, оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення Республікою Молдова пенсійних виплат за зазначені періоди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562.
Однак, суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не було позбавлено можливості самостійно звернутись з запитом до компетентного органу іншої держави щодо отримання необхідної інформації.
У відповідності до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності відомостей, що містяться у поданих позивачем документах, у тому числі не було надано строк позивачу для можливості дооформлення таких або ж для подання додаткових документів.
Щодо підстав незарахування періоду роботи з 10.10.1979 по 14.08.1984, оскільки не підтверджено прізвище « ОСОБА_2 » та відсутня дата заповнення, суд зазначає наступне.
Рішенням Новоукраїнського районного суду від 23.01.2025 року у справі № 396/2329/24, яке вступило в законну силу, ухвалено встановити юридичний факт, що трудова колгоспника серії НОМЕР_1 від 18.09.1984 року на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 .
Вказані твердження спростовують твердження органу пенсійного фонду про не підтвердження прізвища « ОСОБА_2 » заявниці.
При цьому, суд зазначає, що відсутність дати заповнення - не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) та не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на пенсію. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі N 677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Щодо підстав незарахування періоду роботи з 01.08.1984 по 24.01.1986, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Порядку видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі-Порядок № 310), основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку № 310).
Згідно пункту 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
За приписами частини другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
З аналізу наведеної норми вбачається, що у разі виконання членом колгоспу встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві за відповідний рік або невиконання мінімуму трудової участі з поважних причин, зарахуванню до трудового стажу колгоспника підлягає повний календарний рік, за який виконано відповідний мінімум трудової участі або визнано його не виконання таким, що відбулось з поважних причин.
Відповідно до відомостей трудової книжки колгоспника за 1979 рік - відпрацювала 20 трудоднів за рік при встановленому мінімумі 20; за 1980 рік - відпрацювала 82 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 200; за 1981 рік - відпрацювала 337 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 200; за 1982 рік - відпрацювала 213 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 200; за 1983 рік - відпрацювала 146 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 200; за 1984 рік - відпрацювала 176 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 180; 1986 рік - відпрацювала 133 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 133; 1987 рік - відпрацювала 323 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 260; 1988 рік - відпрацювала 324 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 260; 1989 рік - відпрацювала 275 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 260; 1990 рік - відпрацювала 139 трудоднів за рік, при встановленому мінімумі 135 (а.с.14).
Отже, записи в трудовій книжці колгоспника від 18.09.1984 серії НОМЕР_1 містять записи про роботу позивачки у період з 01.08.1984 по 24.01.1986 з інформацією про прийнятий колгоспом трудовий мінімум участі в громадському господарстві, а також про фактичне виконання позивачем річного мінімуму трудової участі.
Щодо підстав незарахування періоду догляду за дитиною оскільки прізвище матері ОСОБА_2 не підтверджено, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що на підтвердження прізвища ОСОБА_2 позивачка надавала до ПФУ архівну виписку із запису про реєстрацію шлюбу на російській мові ( ОСОБА_4 ), свідоцтво про шлюб на українській мові ( ОСОБА_5 ) та переклад свідоцтва про шлюб з молдавської мови. Відмова у тому, що прізвище ОСОБА_6 , в українському перекладі молдавського свідоцтва про шлюб, написано через «є» - є просто формальною та безпідставною. Зазначені обставини вже були предметом судового розгляду Новоукраїнським районним судом у справі № 396/2329/24 за заявою позивачки, у зв'язку з відмовою у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Кіровоградській області, так як надані позивачкою документи не ідентифікувалися з її паспортними даними.
Рішенням Новоукраїнського районного суду від 23.01.2025 року, що набрало законної сили, встановлено факт належності трудової книжки колгоспника саме позивачці.
Судом було досліджено письмові докази та встановлено, що ОСОБА_1 змінювала своє прізвище у зв'язку з укладенням шлюбу. Відповідно свідоцтва про укладення шлюбу та архівної виписки із запису акту про реєстрацію шлюбу Республіки Молдова заявниця (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) уклала шлюб з ОСОБА_7 28.12.1984 року та змінила прізвище з " ОСОБА_2 »" на " ОСОБА_6 ".
Відповідно свідоцтва про укладення шлюбу, заявниця (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) уклала шлюб з ОСОБА_9 02.11.2007 року та змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_10 ».
Відповідно до положень ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що орган пенсійного фонду, не зараховуючи позивачці період догляду за дитиною діяв неправомірно.
За наведених обставин суд не може вважати рішення відповідача від 22.05.2025 за № 111850001903 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком (з мотивів браку страхового стажу через неврахування періодів роботи позивача) достатньо обґрунтованим та таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин у справі.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом у даній справі, оскаржуване рішення відповідачем було прийнято без належного дослідження та врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
В матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що органом пенсійного фонду вживались відповідні заходи, направлені на всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх поданих позивачем документів та чи були досліджені документи, що є в пенсійній справі позивача.
При цьому, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи та обставини, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії чи переведення з одного виду пенсії на інший за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, оскільки відповідачем оскаржуване рішення було прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб'єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14.05.2025 із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду трудової діяльності з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295, пунктом 15 частини першої розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області №111850001903 від 22.05.2025.
Зобов'язати Головне управління ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.05.2025 року із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду її трудової діяльності з 10.10.1979 по 14.08.1984, з 01.08.1984 по 24.01.1986, з 18.02.1986 по 12.06.1986 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (згідно даних вказаних в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 ), та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО