03 листопада 2025 року Справа № 280/7499/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
26 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , правил військового обліку та даних про перебування у розшуку;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , правил військового обліку, даних про перебування у розшуку ТЦК та повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення для складання протоколу про адміністративну правопорушення;
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття па облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 21.08.2023;
стягнути з відповідачів на мою користь понесені мною судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11.11.2022 № 1202-5002318497/16987 та з 21.08.2023 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Військово-облікові данні уточнив вчасно, що вбачається з електронного військово-облікового документу із застосунку призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+». У період з 15.06.2022 по 28.11.2022 я перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Позивачем 17.08.2025 в застосунку призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+», з'явилась інформація щодо порушення позивачем правил військового обліку, про розшук ТЦК та СП. Причина розшуку: «не стали на військовий облік за новою адресою». Також вказано, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 . Будь-яких протоколів про адміністративне правопорушення відносно позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 не складалось. Вважаючи дії відповідачів незаконними, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
17 вересня 2025 року на адресу суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_8 на позовну заяву. Відповідач 2 вказує, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів: позивача 19.05.2023 взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Взяття на військовий облік можливе тільки за особистою участю військовозобов'язаного, в даному випадку позивача, і не може відбуватись дистанційно. У даному випадку позивачем не надано доказів особистого звернення до відповідача щодо взяття його на військовий облік, а також відмови відповідача у взятті позивача на військовий облік. Матеріали даної справи містять копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.11.2022 і не містять докази того, що: станом на 21.08.2023 місцем проживання позивача є територія відповідача - Центрально-Чечелівського району у м. Дніпро; на даний час місцем проживання Позивача є територія відповідача - Центрально-Чечелівського району у м. Дніпро. Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_8 про залишення позовної заяви без розгляду.
22 вересня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує на те, що додані до відзиву копії не можуть вважатись належними, допустимими та достовірними доказами. Доводи відповідача у відзиві, щодо відсутності факту безпосереднього звернення до нього, спростовуються змістом військового квитка серії НОМЕР_4 від 19.06.2022. Позивач наполягає на задоволенні позову.
Станом на час розгляду справи від відповідача 1 ані відзиву, ані повідомлення щодо неможливості надання відзиву не надходили.
Відповідно до положень частин 3 - 4 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;
2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
Копія ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 направлялася відповідачу до його електронного кабінету в системі «Електронний суд» та отримана ним 01.09.2025 о 20:21 год.
Таким чином, суд вжив усіх необхідних процесуальних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_5 , виданого Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 30.03.2000.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.11.2022 № 1202-5002318497/16987 фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно роздруківки електронного військово-облікового документу станом на 17.08.2025 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 з 19.05.2023. В графі адреса проживання зазначено: АДРЕСА_4 . Дата уточнення даних 18.05.2024. З 28.02.2025 військовозобов'язаний перебуває у розшуку за порушення військового обліку, причина: не стали на військовий облік за новою адресою.
Паперовий військовий квиток серії НОМЕР_4 в розділі VI Відмітки про військовий облік містить відмітки про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 15.06.2022 по 19.06.2022, з 19.06.2022 по 14.08.2022, з 14.08.2022 по 28.11.2022, а також про взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_10 21.08.2023.
На адвокатський запит представника позивача щодо надання інформації про порушення правил військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_11 листом від 19.06.2025 № 4/1/4400 повідомлено про те, що задля вирішення питання, яке висвітлено у Вашому запиті, об'єктивного та всебічного дослідження ситуації, що сталась, коригуванню або внесенню змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, рекомендовано позивачу особисто з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_12 за адресою АДРЕСА_5 . З собою необхідно мати документи, що посвідчують особу та наявний військово-обліковий документ, який підтвердить факти, висвітлені по тексту запиту.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на момент розгляду даної адміністративної справи.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із пунктом 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 16 Порядку № 1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.
Пунктом 20 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 37 Закону № 2232-XII врегульовано питання щодо взяття на військовий облік, а також зняття та виключення з нього.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені в Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII).
Статтею 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1951-VІІІ основними завданнями Реєстру є:
1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;
2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період;
3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 1951-VІІІ визначено, що основними засадами ведення Реєстру є: обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951-VІІІ держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Згідно із частиною п'ятою статті 5 Закону № 1951-VІІІ органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина восьма статті 5 Закону № 1951-VІІІ).
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев'ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VІІІ до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VІІІ визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 1951-VІІІ призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 1951-VІІІ передбачено, що відомості про громадян України, які не є призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, знищуються суб'єктами Реєстру відповідно до Порядку ведення Реєстру, затвердженого держателем Реєстру.
До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1951-VІІІ ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Частиною третьою статті 14 Закону № 1951-VІІІ визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію (частина четверта статті 14 Закону № 1951-VІІІ).
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Отже, зі змісту пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII вбачається, що законом передбачено внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Таким чином, у цій справі необхідно з'ясувати правову природу поняття «притягнення до відповідальності» та встановити, чи є факт притягнення особи до відповідальності.
Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку та відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена статтями 210 та 210-1 КУпАП відповідно.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №824/1164/18-а досліджував визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності.
Позиція Верховного Суду полягає в тому, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При обґрунтуванні такого висновку суд послався на таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
«1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний».
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, суд вважає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста, які вносять до Реєстру, зокрема, належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема відомості про протокол, якщо він складався.
Водночас, частинами шостою та сьомою статті 258 КУпАП передбачені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу не складається.
У таких випадках до Реєстру можуть бути внесені лише відомості щодо постанови про адміністративне правопорушення.
Такий висновок можна зробити безпосередньо зі змісту положення пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII, який передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Так, вжите у вказаній нормі поєднання сполучників «та/або» означає, що можливі обидва варіанти одночасно або кожен окремо, тому до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості щодо дати, номера, короткого змісту або протоколу, або постанови про адміністративне правопорушення, або одночасно протоколу та постанови про адміністративне правопорушення.
При цьому, враховуючи правовий висновок Верховного Суду у справі №824/1164/18-а, суд також звертає увагу, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, у цій справі суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку особою, щодо якої відсутній факт притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а саме якщо відсутні протокол, пред'явлений особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, та/або постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, навіть за умови, що підстави для такої відповідальності, за оцінкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наявні.
Як встановив суд, відповідач ІНФОРМАЦІЯ_13 не довів наявності складених стосовно ОСОБА_1 протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення, а отже відсутній факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Відповідно, у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Оскільки за приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме ІНФОРМАЦІЯ_7 , як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.
Беручи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Також, відповідно до доводів позовної заяви позивач вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_14 протиправно не внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про взяття на облік військовозобов'язаних.
Згідно з Пунктом 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставляння осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві посилається на відсутність доказів звернення позивача для постановки на військовий облік у вказаному ТЦК та СП.
Суд не погоджується з наведеними доводами відповідача 2 з огляду на наступне.
Згідно роздруківки електронного військово-облікового документу станом на 17.08.2025 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 з 19.05.2023. В графі адреса проживання зазначено: АДРЕСА_4 .
В той час, як паперовий військовий квиток серії НОМЕР_4 в розділі VI Відмітки про військовий облік містить відмітки про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 15.06.2022 по 19.06.2022, з 19.06.2022 по 14.08.2022, з 14.08.2022 по 28.11.2022, а також про взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_10 21.08.2023.
Відповідно до п. 4 Положення про військовий квиток офіцера запасу, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016 (чинне до 01.01.2025 року) (далі - Положення № 582/2016) записи та відмітки у військовому квитку роблять посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України), які відповідають за його заповнення й видачу. Записи у військовому квитку засвідчуються гербовою мастиковою печаткою.
Відтак, наявність у військово-обліковому документі позивача відмітки про його взяття на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_14 свідчить про завершення процедури постановки ОСОБА_1 на військовий облік, а отже, відповідач 2 був зобов'язаний внести відповідну інформації до облікових документів щодо ОСОБА_1 .
Разом із тим суд зазначає, що можливе недотримання процедури постановлення особи на військовий обліку не може ставитися у провину особі, яку звернулася за взяттям її на військовий облік, оскільки такі обставини не залежать від її волі.
Верховний Суд в постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18 зазначив, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справ.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
У постанові від 16.07.2020 у справі № 826/13664/18 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, відповідачами знехтувано своїм процесуальним обов'язком доведення правомірність рішення, дії чи бездіяльності.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволених вимог розмірі 2422,40 грн.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , правил військового обліку та даних про перебування у розшуку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , правил військового обліку, даних про перебування у розшуку ТЦК та повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення для складання протоколу про адміністративну правопорушення.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття па облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 21.08.2023.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз