03 листопада 2025 року Справа № 280/7772/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.09.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні періоду роботи позивача з 10.06.1982 по 29.08.1984 при обчисленні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 10.04.2025, включивши до страхового стажу період роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, починаючи з 10.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито провадження у справі №280/7772/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№44458 від 05.08.2025). Зокрема зазначено, що з 01.01.2022 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV). Позивач звернулася до відповідача із заявою у якій просила надати пояснення з якої причини при обчисленні її пенсії органом Пенсійного фонду України не було враховано період її роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984. У відповідь на вказане звернення відповідачем було надано лист №5775-5852/п-02/8-08000/25 від 10.04.2025, яким повідомлено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 10.10.1979, оскільки такі не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, затвердженої Міністерством юстиції України 17.08.1993 за №110, а саме запис про звільнення не завірено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою. На думку позивача така позиція відповідача є протиправною та такою, що порушує право позивача на пенсійне забезпечення, на рівні, визначеному чинним законодавством України. Зауважено, що записи у трудовій книжці за спірний період містять всі необхідні дані, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Більш того, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. На підставі вищевикладеного у сукупності представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№47873 від 24.09.2025). Зокрема зазначено, що ОСОБА_1 з 01.01.2022 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV. Водночас вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 10.10.1979, оскільки після запису про звільнення відсутня печатка та підпис, що суперечить пункту 4.1 частини 4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993, яким встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціального уповноваженого ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а також документ на підставі якого зроблено запис про звільнення зазначена записка замість наказу про звільнення. Зауважено, що чинним законодавством визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте допущені порушення під час ведення трудової книжки (відсутність потрібних записів, їх невідповідність існуючим вимогам тощо) в подальшому ускладнює оформлення пенсій. За приписами Порядку № 637 трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Однак, позивачем до пенсійного органу не надано жодних додаткових документів про підтвердження спірного періоду її роботи. Додатково відзначено, що оскільки позивачу нарахування та виплата пенсії відповідно до заявлених вимог не проводилась, то відповідно правових підстав на компенсацію втрати частини грошових доходів у нього немає. З огляду на вищенаведене вказано, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому підстави для їх задоволення повністю відсутні.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , виданим 25.06.1996 Орджонікідзевським РВ УМВС в Запорізькій області (а.с.9-11).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 від 04.05.2022 (а.с.13).
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, яка полягає у неврахуванні при обчисленні пенсії за віком періоду роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984 позивач звернулася до відповідача із заявою у якій просила надати пояснення з якої причини при обчисленні їй пенсії, органом Пенсійного фонду України не було враховано вказаний період її роботи.
Листом від 10.04.2025 №5775-5852/П-02/8-0800/25 відповідачем роз'яснено позивачу, що до її страхового стажу не зараховано період роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 10.10.1979, оскільки після запису про звільнення відсутня печатка та підпис, що суперечить пункту 4.1 частини 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а також документ на підставі якого зроблено запис про звільнення зазначена записка замість наказу про звільнення (а.с.7).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування при обчисленні пенсії за віком періоду роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон України № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з приписами статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) .
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Слід зазначити, що станом на час оформлення трудової книжки позивача (10.10.1979) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162), відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4.1 Інструкції №162 визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
За приписами пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами пункту 2.6 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З огляду на вищенаведені законодавчі приписи суд зауважує, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
За обставинами даної справи в обґрунтування відсутності підстав для врахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 10.10.1979, виданої 10.10.1979 на ім'я ОСОБА_1 відповідачем зазначено, що після запису про звільнення відсутня печатка підприємства та підпис керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи, а також у якості документу на підставі якого зроблено запис про звільнення зазначена записка замість наказу про звільнення.
Суд критично сприймає такі доводи відповідача та зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Також, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначаючи про відсутність підстав для врахування спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Так, із записів трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 за спірний період вбачається наступне:
- 10.06.1982 позивача було прийнято в Центрально-заводську лабораторію учнем лаборанта хімічного аналізу експрес лабораторії сталеплавильних цехів;
- 11.01.1983 позивачу було присвоєно 3 розряд лаборанта хімічного аналізу експрес лабораторії сталеплавильних цехів ЦЗЛ;
- 16.05.1983 позивача було переведено лаборантом хімічного аналізу до експрес лабораторії сталі за 3 розрядом;
- 29.08.1984 позивача було звільнено за власним бажанням у зв'язку із вступом на навчання до Московського інституту управління.
Суд зазначає, що вказані записи в трудовій книжці позивача зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підстави для внесення відповідних записів, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи позивача.
Слід зазначити, що відповідно до положень частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
При цьому право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірного періоду було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було.
Крім того, суд зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Згідно із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Таким чином, будучи офіційно працевлаштованою та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення дій спрямованих на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки за спірний період первинним документам для призначення пенсії.
На підставі вищевикладеного у сукупності суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Звідси, задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 10.04.2025, включивши до її страхового стажу період роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984 є належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, починаючи з 10.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У статті 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із статтею 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III, компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Таким чином, основними умовами для виплати суми компенсації є:
- порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії);
- виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 29.09.2022 у справі №520/1001/19, від 23.03.2023 у справі №520/2020/19, від 19.06.2024 у справі №400/700/20, від 31.07.2024 у справі №480/1704/19 та інших.
Тобто, нарахування та виплата суми пенсії є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатами нарахування та виплати основної суми пенсії.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зазначена позовна вимога є передчасною та заявлена на майбутнє, у зв'язку з чим підстави для її задоволення відсутні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96грн, що підтверджується квитанцією про сплату №2352-5343-9268-9713 від 04.09.202 5(а.с.6).
За таких обставин судовий збір у розмірі 968,96грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012), яка полягає у неврахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) періоду її роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) період її роботи з 10.06.1982 по 29.08.1984 у зв'язку із чим здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача починаючи з 10.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 968,96грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.11.2025.
Суддя І.В.Садовий