03 листопада 2025 року Справа № 280/7514/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 26.03.2013 з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію стосовно ОСОБА_1 про виключення з військового обліку військовозобов'язаних 26.03.2013 з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.10.1985 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.03.2013 його виключено з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, що підтверджується записом у графі 34 сторінки 33 військового квитка серії НОМЕР_3 , що засвідчений печаткою військового комісаріату та підписом військового комісара. З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово-облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг - 201120211429009800051) позивач встановив, що інформація у електронному військово-обліковому документі відображається на його думку некоректно, а саме: у мобільному застосунку «Резерв+» категорія обліку - військовозобов'язаний; ТЦК та СП, де перебуває на військовому обліку - ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.04.2025 позивач надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про внесення відомостей щодо виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, однак відповідь на вказу заяву не отримав. 04.07.2025 представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із скаргою на протиправну бездіяльність уповноважених співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 . Листом № 5885 від 15.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 1604-VII від 27.03.2014 граничний вік перебування в запасі становить 60 років для усіх категорій, окрім вищого офіцерського складу. Представник позивача вважає недоцільним наведене у листі № 5885 від 15.07.2025 посилання на Закон № 1604-VII, оскільки позивача виключено з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі 26.03.2013, тобто за півтора роки до прийняття Закону України № 1604-VII від 22.07.2014. Звертає увагу суду, що положеннями чинного законодавства України, у тому числі Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», не передбачено жодної правової підстави для поновлення виключених з військового обліку осіб на військовому обліку військовозобов'язаних, відсутня регламентована законодавством процедура поновлення виключених громадян на військовому обліку. Долучена до листа № 5885 від 15.07.2025 письмова відповідь № 1/4/3295 від 22.05.2025 фактично є протиправною відмовою у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.
01.09.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці, відповідно до довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 №02-35/25/80.
Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідачем відзив на позовну заяву подано не було.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.10.1985 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 17.11.1987 на підставі наказу МО СРСР № 261 від 29.09.1987 звільнений у запас і направлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 . До місця призначення зобов'язаний був прибути та стати на військовий облік 21.11.1987.
В подальшому позивач взятий на військовий облік, що підтверджується відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_3 у розділі VIII «Взяття на військовий облік та зняття з обліку». 21.02.1989 позивач знятий з обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 та 19.04.1989 взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_8 . Надалі 26.03.2013 ОСОБА_1 знято з обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 .
За даними копії вказаного ВОД, сформованого у мобільному додатку "Резерв+" 26.08.2025 та дійсного до 26.08.2026, ОСОБА_1 перебуває на обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_10 (Вільнянськ), дані постанови та дати ВЛК - непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, 05.08.2014, звання сержант ВОС -100182, номер в реєстрі Оберіг 201120211429009800051, дата уточнення даних 17.10.2024. Також зі змісту копії наведеного ВОД ОСОБА_1 убачається, що у ньому наявна графа у чорному кольорі "на обліку".
25.04.2025 позивач надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву з проханням врахувати відомості військового квитка серії НОМЕР_3 про виключення його 26.03.2013 з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012 та внести відомості щодо виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В подальшому 04.07.2025 представником позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 було подано скаргу на протиправну бездіяльність уповноважених співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов'язати уповноважених осіб належним чином розглянути заяву від 25.04.2025 та вчинити відповідні дії за результатами її розгляду.
Листом № 5885 від 15.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 1604-VII від 27.03.2014 граничний вік перебування в запасі становить 60 років для усіх категорій, окрім вищого офіцерського складу (65 років). Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 у своєму листі послався на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зазначив, що у відповідності до чинного законодавства зі змінами позивач є таким, що підпадає під дію Закону № 2232-ХІІ як особа, яка не досягла передбаченого цим законом граничного віку перебування в запасі. Враховуючи цегромадяни України, які придатні за станом здоровя до проходження військової служби та не досягли граничного віку, мають перебувати на військовому обліку.
Спірним питанням у цій справі є правомірність відмови відповідача у внесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1- 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII, зокрема, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною 8 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Частиною 2 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.12.2012) було встановлено, що військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.12.2012) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Водночас, за приписами п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.12.2012) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач згідно з п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-XII) в редакції Закону від 05.12.2012 виключений у 2013 році з військового обліку за досягненням граничного віку (45 років) перебування в запасі та військовому резерві.
Разом з цим, положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін.
Так, Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до ст. 28 Закону № 2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов'язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.
При цьому, положення ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.
Тобто, з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов'язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Отже, суд зазначає про те, що у зв'язку із продовженням граничного віку перебування у запасі позивач підлягає поновленню в запасі, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
Щодо доводів позивача про те, що на нього у цьому випадку поширюються положення частини першої статті 58 Конституції України, суд зазначає наступне.
Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.
Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень зазначених Законів № 1169-VII та №1604-VII.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.
Тому, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач виключений у 2013 році з військового обліку за досягненням граничного віку (45 років) перебування в запасі та військовому резерві. Тобто позивач був виключений з військового обліку до набрання чинності Законами України № 1169-VII та № 1604-VII.
У квітні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виключення його з військового обліку.
Суд врахувує те, що на момент набрання чинності Законами України № 1169-VII та № 1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв'язку із чим норми зазначених Законів № 1169-VII та № 1604-VII є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Також суд зазначає, що станом на 17.05.2012 (досягнення позивачем 45-річного віку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого ч. 2 ч. 4 ст. 28 Закону № 2232 (в редакції станом на час виключення позивача з військового обліку) не існувало.
Натомість, спірні правовідносини щодо виключення його з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виникли саме у квітні 2025 року. Тому, до цих правовідносин підлягають застосуванню норми закону, чинні станом на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та протиправність дій відповідача не знайшла свого підтвердження в ході розгляду цієї справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов всиновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака