03 листопада 2025 року Справа № 280/7122/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0634277-2410-0829-UA23060070000082704 від 27.06.2024 у сумі 958,77 грн. та № 0323051-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.04.2025 у сумі 1016,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач перевищив свої повноваження, взявши на себе функцію суду, самостійно визначив незаконність частини речення в абз 1 підпункту 2.5.2. Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 (зі змінами та доповненнями), а саме: “ за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів», самостійно визначив ставку податку на належне позивачу майно у розмірі, що “становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування» та сформували податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються, чим порушили п. 10 ст. 59, п. 1 ст. 73 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19 Конституції України та пп. 10.1.1, п. 10.1. п 10. 3 ст. 10, пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПКУ.
Ухвалою судді від 19.08.2025 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
27.08.2025 на виконання вимог ухвали суду від 19.08.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
01.09.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці, відповідно до довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 №02-35/25/80.
Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).
Відповідач позов не визнав, 09.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 Положення про податок на нерухоме майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) (далі Положення), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2015 №5 “Про встановлення податку на майно», зі змінами, внесеними рішенням від 26.02.2016р. №30 встановлено пільги із сплати податку, базою оподаткування якого є об'єкти житлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, а саме: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Підпунктом 2.5.1 пункту 2.5 цього ж Положення встановлено нульову ставку податку для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метри. Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 Положення зі змінами, внесеними рішенням Запорізької міської ради від 21.12.2016р. №49, встановлено ставку податку для об'єктів житлової нерухомості з 01.01.2017 року на рівні 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Згідно підпункту 266.5.1. пункту 266.5. ПКУ ставки податку для об'єктів житлової га/або нежитлової нерухомості, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1.5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податковою) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Типи об'єктів житлової нерухомості визначені підпунктом 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ІІКУ, зокрема, будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на житлові будинки, квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах тощо. Отже, ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюються за рішенням місцевих рад, залежно від місця розташування та типів таких об'єктів, а не від бази оподаткування (загальної площі) об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток. Згідно даних ІТС “Податковий блок» на дату формування податкового повідомлення- рішення, за громадянкою ОСОБА_1 значилась власником 1 об'єкта житлової нерухомості: квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа - 74,31 кв. метрів. Таким чином, були винесені податкові повідомлення-рішення відповідно до норм чинного законодавства та з урахуванням рішення Запорізької міської ради від 25.01.2015р. № 5 (зі змінами, внесеними рішеннями від 26.02.2016р. №30, від. 21.12.2016р. №49). Податкові повідомлення-рішення направлено за адресою: АДРЕСА_2 засобами поштового зв'язку листом з рекомендованим повідомленням про вручення та повернуто з відміткою “за закінченням терміну зберігання». Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 10.09.2025 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
Позивачем 15.09.2025 до суду подано відповідь на відзив та зазначено, що ставка податку на належну їй на праві власності квартиру загальною площею 74,31 кв.м., у 2023- 2024 році була нульовою, а тому будь-яке нарахування заборгованості за податком на майно є порушенням відповідачем пп. 266.5.1, 266.7.1. ПКУ, п. 2.5.2 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого Рішенням Запорізької міської ради № 5 від 28.01.2015 із змінами та доповненнями в редакції, що діяла в 2023-2024 роках. Просить позов задовольнити.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником однієї трикімнатної квартири загальною площею 74, 31 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено податкові повідомлення-рішення: від 27.06.2024 № 0634277-2410-0829-UA23060070000082704 на суму 958,77 грн. за 2023 рік та від 11.04.2025 № 0323051-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 1016,01 грн. за 2024 рік, якими визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
З вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач ознайомилася з листа № 35168/6/08-01-13-03-05 від 08.08.2025 Головного управління державної податкової служби у Запорізької області до АТ “МОТОР-БАНК» з інформацією про наявність у ОСОБА_1 заборгованості перед бюджетом у сумі 1974,78 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернулася до суду із даним позовом про їх скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.
Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, в тому числі, із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Особливості нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені у статті 266 ПК України.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Пункт 266.4 статті 264 ПК України унормовує питання надання платникам податків пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, згідно із підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
В свою чергу, підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України передбачає, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів нежитлової нерухомості, що розташовані на території індустріального парку та перебувають у власності учасників індустріального парку, включеного до Реєстру індустріальних парків. На такі рішення не поширюється дія підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпунктів 12.3.3 і 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 (у частині строку прийняття та набрання чинності рішеннями) та пункту 12.5 (у частині строку набрання чинності рішеннями) статті 12 цього Кодексу та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
При цьому підпункт 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України містить застереження, що пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
За правилами, визначеними пунктами 30.1, 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Відповідно до пункту 30.9 статті 30 ПК України податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
Крім того, підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Пункт 24 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 69 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.
З аналізу наведених норм права слідує, що законодавець встановив у підпункті 266.4.1 пункту 266.4 статті 264 ПК України мінімальне значення загальної площі об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що належать на праві власності платникам податків - фізичним особам, на яку зменшується база оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Така пільга поширюється на усіх платників податків - фізичних осіб (за умови невикористання об'єкта/об'єктів житлової нерухомості для отримання доходів) і, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості така база оподаткування підлягає зменшенню на 60 кв. метрів. Крім того, у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України закріплено максимальну граничну ставку податку. Проте гранична мінімальна ставка в Податковому кодексі України не встановлена.
Поряд з цим органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано право встановлювати пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як для фізичних, так і юридичних осіб, а також громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України. Зміст приписів підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 264 ПК України дає підстави для висновку, що така пільга може бути застосована у визначені пунктом 30.9 статті 30 ПК України шляхи, тобто, в тому числі, і шляхом встановлення зниженої ставки податку, зокрема, і нульової ставки, за відсутності законодавчого обмеження. Слід зазначити, що законодавець надає право органам місцевого самоврядування із встановлення пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб з урахуванням критерію майнового стану або рівня доходів останніх.
Водночас, у підпункті 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено максимальне значення загальної площі об'єкта/об'єктів оподаткування, що належать фізичним особам, у випадку перевищення якого пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, не можуть бути застосовані. Для квартири/квартир незалежно від їх кількості таке значення становитиме 300 кв. метрів (60 кв. метрів х 5).
Окрему увагу слід звернути на те, що підпункт 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України визначає, що у разі використання фізичними особами об'єкта/об'єктів оподаткування з метою одержання доходів ні пільга, визначена підпунктом 266.4.1, ні пільга, встановлена органом місцевого самоврядування відповідно до підпункту 266.4.2, не застосовується.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) наділені повноваженнями на встановлення пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних та юридичних осіб щодо об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Така пільга встановлюється з урахуванням мінімального значення загальної площі об'єкта/об'єктів житлової нерухомості та максимального значення загальної площі об'єкта/об'єктів оподаткування, що належать на праві власності платникам податків - фізичним особам, які встановлені у підпунктах 266.4.1, 266.4.3 пункту 266.4 статті 264 ПК України. Способи надання пільги органом місцевого самоврядування конкретизовані в пункті 30.9 статті 30 ПК України, і одним із них є встановлення зниженої (в тому числі, нульової) ставки податку чи збору. Встановлення пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у вигляді нульової ставки в межах допустимої загальної площі не вказує на втручання в базу оподаткування.
У справі, що розглядається, не є спірним між сторонами, що на виконання вимог підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 264 ПК України Запорізька міська рада рішенням від 28 січня 2015 року № 5 прийняла Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). З урахуванням подальших змін до підпункту 2.5.2 пункту 2.5 «Ставка податку» Положення останнім визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, починаючи з 1 січня 2017 року становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів.
При цьому підпункт 2.4.1 пункту 2.4 Положення (в редакції рішення Запорізької міської ради від 26 лютого 2016 року № 30) передбачає, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Абзацом другим підпункту 2.4.1 пункту 2.4 Положення закріплено, що пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Отже, Запорізька міська рада, використавши повноваження, визначені підпунктом 266.4.2 пункту 266.4, підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, встановила як ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і визначила пільги із сплати означеного податку. Зокрема, для фізичних осіб, у власності яких перебувають квартира/квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів, передбачено нульову ставку. Такі повноваження міської ради передбачені приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України і спосіб їх реалізації у спірному випадку не суперечить наведеним вище судом касаційної інстанції висновкам.
Протягом судового розгляду справи відповідач доводив, що встановлення Запорізькою міською радою нульової ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для усіх фізичних осіб, у власності яких перебувають квартира/квартири, без прив'язки до їх майнового стану чи рівня доходів, є протиправним. Відтак, під час визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ОСОБА_1 підлягає застосуванню лише пільга, встановлена підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Позиція відповідача полягає в тому, що суд самостійно має надати правову оцінку правомірності вказаного рішення органу міського самоврядування та виснувати про його незастосовність до спірних правовідносин.
У світлі викладеного суд враховує наступне.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належить прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пунктом 12.5 статті 12 ПК України передбачено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 825/1496/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду виснував, що відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).
Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 (з урахуванням рішень про внесення змін до нього) є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов'язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб'єктом владних повноважень відповідно до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Дане рішення не визнано протиправним, не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, але не виключно постанови від 15 травня 2019 року у справі № 825/1496/17, від 30 травня 2022 року у справі №807/1293/17, від 12 жовтня 2023 року у справі № 580/4020/21), що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов'язковими.
Таким чином, за умови чинності рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 та інших рішень, якими до нього вносилися зміни, у відповідача не було правових підстав для їх незастосування під час визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Доводи відповідача про невідповідність означених вище рішень органу місцевого самоврядування вимогам Податкового кодексу України, не можуть бути взяті до уваги, оскільки предметом оскарження у цій справі є виключно прийняті ГУ ДПС як суб'єктом владних повноважень податкові повідомлення-рішення. В силу вимог пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Натомість, правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено пільгу із сплати податку, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи. Принцип диспозитивності, встановлений частиною другою статті 9 КАС України, зобов'язує суд вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин).
За таких обставин, неправомірним є неврахування податковим органом під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлених чинними рішеннями органу місцевого самоврядування.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 280/9089/24 від 09.10.2025.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 27.06.2024 № 0634277-2410-0829-UA23060070000082704 на суму 958,77 грн. за 2023 рік та від 11.04.2025 № 0323051-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 1016,01 грн. за 2024 рік, прийняті ГУ ДПС у Запорізькій області всупереч приписів пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України, абз.1 пп.2.5.2 п.2.5 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)», у зв'язку з чим спірні рішення контролюючого органу є протиправними та підлягають скасуванню.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача по справі.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.166, ЄДРПОУ 44118663) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС Запорізький області від 27.06.2024 № 0634277-2410-0829-UA23060070000082704 на суму 958,77 грн. та від 11.04.2025 № 0323051-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 1016,01 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака