03 листопада 2025 року Справа № 280/7339/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням ухвали суду від 03.09.2025 року про повернення позовних вимог в частині, просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 17 березня 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 17 березня 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 26.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 03.09.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог що охоплюють період з 19.07.2022 по 20.05.2023, - повернуто позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача при розрахунку грошового забезпечення позивача в період з 17 березня 2022 року по 18 липня 2022 року із застосуванням розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 01.01.2018, що призвело до порушення майнових прав позивача, гарантованих ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.
Ухвалою суду від 03.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
18.09.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що грошове забезпечення позивача здійснювалось у відповідності до нормативно-правових актів, які видані у встановленому порядку та відповідно до компетенції відповідних державних органів. Зазначені нормативно-правові акти є чинними, не визнані недійсними, тому відповідач вважає, що не можна його дії вважати протиправними. Таким чином з огляду на вищевказане, вбачається, що вимоги щодо визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними недоведені позивачем та безпідставні, а дії ІНФОРМАЦІЯ_3 були законними. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач у період з 17.03.2022 по 19.04.2023 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На думку позивача, за період проходження ним військової служби відповідачем неправильно проводилось нарахування йому грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Кабінету Міністрів України 30.08.2017 затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704).
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 17.03.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів, одноразових додаткових видів) з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року (тобто 1762,00 грн), а не з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року виплати (станом на 01.01.2022).
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Звідси слідує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Суд зауважує, що Закон України від14.11.2019№294-IX «Про Державний бюджет України» на 2020 рік» не містить застережень, щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, у 2020 році не містять, на відміну від пункту 8 розділу Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», яким передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704.
Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.09.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді (у 2022 році) позивачу грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), про що відповідачем не заперечується.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року складає 2481,00 грн.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.
За змістом пункту 1 розділу VІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).
Суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022) як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення, інших виплат у меншому, ніж належить, розмірі.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача за період з 17.03.2022 по 18.07.2022 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, а не на 01.01.2018, що свідчить про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині компенсації відповідачами позивачу суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44), суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення мало бути здійснено відповідачами саме з моменту набуття позивачем права на його нарахування та виплату, тому нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої та другої статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 17.03.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 17.03.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 1 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака