03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/5482/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 28 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.11.2024 по 27.12.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої грошової суми при остаточному розрахунку при звільненні за 28 днів затримки виплати, а саме за період з 29.11.2024 по 27.12.2024.
В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: належне позивачу грошове забезпечення в розмірі 34720,45 грн. виплачено лише 27.12.2024, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує, оскільки протиправних дій з боку військової частини допущено не було.
Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 342 від 29.11.2024 був виключений зі списків особового складу - звільнений у відставку за пунктом «б» за станом здоров'я та знятий з усіх видів забезпечення з 29.11.2024.
У подальшому представник позивача з метою з'ясування правильності нарахування та повноти виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової службизявернувяс з адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 .
06.12.2024 на особовий картковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 191 320,72 грн., а 27.12.2024 на особовий картковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 34720,45 грн.,
Отже, оскільки позивач був звільнений з військової служби 29.11.2024, а остаточний розрахунок відповідач здійснив з ним лише 27.12.2024, то позивачу такий розрахунок був затриманий на 28 днів.
Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок, зокрема кошти в розмірі 1825,86 грн (призначення платежу - «зарахування заробітної плати, перерахунок вислуги») було перераховано відповідачем на картковий рахунок позивача 27.11.2024, що підтверджується скріншотом мобільного додатку.
Отже, станом на день звільнення з військової служби з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі.
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на спірні правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 27.11.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосувати положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення зі служби позивачу не було виплачено всіх належних сум і розмір таких сум (належний розмір грошового забезпечення) був спірним.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, Позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження №21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Тому вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Як зазаначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 27.12.2024, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до пункту 8 Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 2 глави 22 розділу II Порядку №925/5).
Таким чином при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Поряд із тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час виплати позивачу заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні не перевищує шести місяців, то відповідно до частини 1статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 28 днів - з 29.11.2024 по 27.12.2024.
Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 69843,76 грн (вересень 2024 року - 46050,91 грн, жовтень 2024 року - 23729,85 грн), що підтверджується довідкою про розміри грошового забезпечення та одноразових виплат ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 31.10.2024, виданою в/ч НОМЕР_1 від 27.03.2025 №1311.
Кількість календарних днів служби позивача за вересень і жовтень становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1144,98 грн ( 69843,76 грн / 61 день).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 28 днів становить 32059,43 грн (1144,98 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 28 (кількість днів затримки розрахунку)).
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.11.2024 по 27.12.2024 в розмірі 32059,43 грн., а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація), суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст.2 Закону №2050-III, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Тобто, лише у разі затримки на один і більше календарний місяць виплата уже нарахованих доходів обчислюються компенсаційні суми в розумінні Закону № 2050-III.
Суд враховує, що відповідно до вимог п.5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За приписами п.8 цього ж Порядку відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
У зв'язку з цим, позовні вимоги позивача в цій частині є передчасними, оскільки такі спірні відносини між сторонами ще не виникли з причини не проведення відповідачем виплати середнього заробітку, а також відсутня відмова в нарахуванні та виплаті відповідної компенсації.
Суд враховує, що приписами правових норм Порядку виплати щомісячної грошової компнсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44, визначені умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доході фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями.
Відповідно до вимог п.4 цього Порядку виплата такої грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5 цього ж Порядку).
Тобто, виплаті такої компенсації передує механізм нарахування та утримання такого податку з доходів вказаних осіб.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про передчасність заявленої позовної вимоги в цій частині, а тому відмовляє в її задоволенні.
Стосовно вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. суд зазначає таке.
На підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із наданням йому правничої (правової) допомоги адвокатом Грішиним Є.О. підтверджується відповідним Договором про представництво та надання правничої (правової) допомоги від 13.12.2024, додатковою угодою № 5 від 13.12.2024, рахунком №7 від 12.02.2025 та квитанцією №ПН702 від 14.02.2025 про оплату послуг відповідно до умов зазначених угод у в сумі 2500 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 2500 грн 00 коп не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про неспівмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу, а також сталу практику та типовість позовної заяви, а тому вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки судові витрати на неї у сумі 2500 грн 00 коп є не обґрунтованими.
З урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу у розмірі 1000 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 28 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.11.2024 по 27.12.2024 включно в розмірі 32059 (тридцять дві тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 43 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
03.11.25