Україна
Донецький окружний адміністративний суд
за наслідками розгляду клопотання відповідача
про залишення позову без розгляду
03 листопада 2025 року Справа №200/5911/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду внаслідок зловживання процесуальними правами та пропущеним позивачем строком звернення за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: Військової частини НОМЕР_2 , до відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невидання командиром військової частини НОМЕР_2 відповідних наказів про нарахування та виплату позивачу належного грошового забезпечення і належних додаткових винагород, збільшених до 100000 гривень (пропорційно) за періоди часу знаходження на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманою 15.07.2022 року тяжкою травмою під час виконання бойового завдання та пов'язаною із захистом Батьківщини, за періоди з 22.04.2024 по 22.05.2024 року та з 27.06.2024 по 11.07.2024 року, а також за період з 12.07.2024 по 26.08.2024 року перебування у відпустці внаслідок тяжкої травми, отриманої 15.07.2022 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу належне грошове забезпечення і належні додаткові винагороди, збільшені до 100000 гривень (пропорційно) за періоди часу знаходження на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманою 15.07.2022 року тяжкою травмою під час виконання бойового завдання та пов'язаною із захистом Батьківщини, за періоди з 22.04.2024 року по 22.05.2024 року та з 27.06.2024 року по 11.07.2024 року, а також за період з 12.07.2024 по 26.08.2024 року перебування у відпустці внаслідок тяжкої травми, отриманої 15.07.2022 року; командиру Військової частини НОМЕР_2 винести відповідні накази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 відкрито провадження по даній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Звільнено позивача від сплати судового збору. Питання дотримання позивачем строків звернення ухвалено вирішити після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті. Встановлений відповідачу строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, для надання на адресу Донецького окружного адміністративного суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; витяг із наказу про зарахування позивача до списків особового складу; витяг із наказу про виключення позивача зі списків особового складу (якщо позивач станом на час звернення з даним позовом вже виключений зі списків особового складу); відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за 2024 рік зі всіма розрахунками помісячно.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 року було залучено Військову частину НОМЕР_1 до участі у справі №200/5911/25 в якості другого відповідача. Встановлений відповідачу 2: строк по 06 листопада 2025 року (включно) для подання до суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у ньому.
У жовтні 2025 року на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання, в якому він зокрема просив застосувати наслідки пропущеного позивачем строку звернення до суду та зловживанням процесуальними правами позивачем, внаслідок чого залишити позовну заяву, без розгляду.
Дана заява була вмотивована наступним: - «Крім того, наполягаємо на тому, що Позивачем пропущено строк подання позову враховуючи, що строк подання позову становить 3 місяці, тобто останній день спірного періоду припадає на серпень 2024 року, а Позивачем подано позов до суду у серпні 2025 року (тобто через 11,5 місяців). Жодних доказів поважності пропуску строку Позивач не надає, при цьому окремо зазначаємо, що для даного спору досудовий порядок не є обов'язковим. Посилання Позивача на хворобу не завадили йому пред'явити заяву про встановлення контролю за виконанням судових рішень у справі № 200/578/24, а також позов в іншій справі № 200/3442/25 (дата відправки позову через Укрпошту квітень 2025 року), заяву про залишення позову у зазначеній справі без розгляду 26.06.2025 року з аналогічними як у цій справі позовними вимогами. До того ж, позивач зараз НЕ перебуває на військовій службі, а звільнений з неї за станом здоров'я у 2024 році. У зв'язку з цим просимо суд визнати неповажними причини пропуску строку подання позову до суду та залишити позов без розгляду на цій підставі. Таким чином позивачем умисно з метою зловживання правом на звернення до суду подана нова позовна заява з тих самих підстав, що є неприпустимим.».
Слід зауважити, що суд в своїй ухвалі від 11.08.2025 року зазначив, що питання дотримання позивачем строків звернення вирішить після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті.
В свою чергу, відповідач 1 про відкриття провадження по справі був належним чином повідомлений враховуючи наявність у нього реєстрації кабінету «Електронний суд», про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначено - 11.08.2025 року та станом на час прийняття даної ухвали, ані відзиву, ані будь-якої заяви клопотання від відповідача 1 на адресу суду не надходило.
Також питання дотримання строків звернення позивача до суду відноситься до дискреційних повноважень суду та відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Окрім цього, суд у відповідності до приписів ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Позивач надаючи позовну заяву, надав окремо клопотання про поновлення строку звернення з даним адміністративним позовом, в якому зокрема зазначив наступне: - «Мною подано до ДОАС позов до в/ч НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені належне грошове забезпечення і належні додаткові винагороди, збільшені до 100000 гривень (пропорційно) за періоди часу знаходження на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманою 15.07.2022 року тяжкою травмою під час виконання бойового завдання та пов'язаною із захистом Батьківщини, за періоди з 22.04.2024 року по 22.05.2024 року та з 27.06.2024 року по 11.07.2024 року, а також за період з 12.07.2024 року по 26.08.2024 року перебування у відпустці внаслідок тяжкої травми. Після перебування у вищевказаній відпустці, я проходив чисельні реабілітації, лікував травму. Неодноразово звертався до в/ч НОМЕР_2 в усній формі по телефону, просив виплатити належне мені грошове забезпечення, але мені тільки обіцяли здійснити виплати та у подальшому так і не виплатили. Тоді я був вимушений письмово звернутися з вимогою про виплату мені належного грошового забезпечення. Тому, 21.02.2025 року мною засобами поштового зв'язку Укрпошта направлено рекомендованим листом до Міністерства оборони України Заяву від 17.02.2025 року на бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , якою просив нарахувати мені та виплатити належне грошове забезпечення. Відповідно до трекеру Укрпошти, МОУ 24.02.2025 року отримано мою Заяву від 17.02.2025 року, але до сьогодні письмова відповідь мені надана не була. Тоді я звернувся із позовом від 29.04.2025 року до ДОАС до в/ч НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені належне грошове забезпечення за періоди з 22.04.2024 року по 22.05.2024 року, з 27.06.2024 року по 11.07.2024 року, з 12.07.2024 року по 26.08.2024 року, який був зареєстрований в ДОАС 12.05.2025 року (справа № 200/3442/25). 19.05.2025 року керівництво відповідача повідомили, що згодні виплатити мені грошове забезпечення, яке я фактично вимагав виплатити у позові, та просили відкликати позов (в усній формі). Потім, мною було направлено до ДОАС заяву від 21.05.2025 року про залишення позову без розгляду. До 25.06.2025 року від ДОАС по справі мені не надійшло жодного документа. Тоді мною було направлено до ДОАС заяву від 26.06.2025 року щодо стану розгляду справи № 200/3442/25. 28.07.2025 року через Укрпошту я отримав ухвалу ДОАС від 03.06.2025 року про повернення позовної заяви та сам позов з додатками. Відповіді на мою заяву щодо стану розгляду справи надано не було. Після цього, мною як я напочатку вказав, направлено новий позов до в/ч НОМЕР_2 .».
Позивач просив визнати поважними причини пропуску ним строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Суд розглянув матеріали позовної заяви по справі №200/3442/25 та встановив наступне, що позивачем було подано до суду первинно позовну заяву 12.05.2025 року з аналогічними вимогами зазначеними й у цій справі №200/5911/25.
Донецький окружний адміністративний суду по справі №200/3442/25 прийняв наступні процесуальні документи у хронологічному порядку: ухвала суду від 16.05.2025 про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії; ухвала суду від 03.06.2025 року, якою повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку із її відкликанням до відкриття провадження у справі.
Щодо зловживання процесуальними правами суд вважає зазначити, що у відповідності до приписів ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає про неприпустимість зловживання процесуальними правами та відповідно до приписів якої, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Суд вважає зазначити, що позовна заява позивача, яка стала підставою для розгляду справи №200/3442/25 у відповідності до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 року була повернута у зв'язку із її відкликанням до відкриття провадження у справі та як зазначив суд повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На час подання позивачем повторно аналогічної позовної заяви (05.08.2025 року), яка стала предметом для розгляду справи №200/5911/25, у провадженні Донецького окружного адміністративного суду не перебувало більше справ до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав з урахуванням наведеного судом й було відкрито провадження по справі.
З урахуванням наведеного, судом не було встановлено зловживань позивачем його процесуальними правами, а повторне звернення до суду було зумовлено лише захистом своїх прав.
Щодо залишення позову без розгляду внаслідок пропущеного строку звернення, суд зазначає, що передбачені ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;
5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду;
6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява;
7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;
8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Судом встановлено з наявного в матеріалах справи копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 виданим 26.12.2019 року, що позивача 19.11.2024 на підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №310-РС було звільнено у запас від 01.11.2024 року за станом здоров'я.
Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 від 17.02.2025 року, в якій просив: - нарахувати та виплатити йому належні додаткові винагороди, збільшені до 100000 гривень (пропорційно) за періоди часу знаходження на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманою 15.07.2022 року тяжкою травмою під час виконання бойового завдання та пов'язаною із захистом Батьківщини, за періоди з 22.04.2024 року по 22.05.2024 року та з 27.06.2024 року по 11.07.2024 року, а також за період з 12.07.2024 року по 26.08.2024 року його перебування у відпустці внаслідок тяжкої травми, отриманої 15.07.2022 року, про що командиру в/ч НОМЕР_2 видати відповідні накази, а також надати йому належним чином посвідчену копію Наказу командира в/ч НОМЕР_2 про надання відпустки строком 45 днів на підставі висновку ВЛК Військово-медичного клінічного центру південного регіону від 10.07.2024 року.
До своєї заяви позивач додав: військовий квиток серія НОМЕР_3 ; виписку з історії хвороби № 11985/627 від 29.07.2022 р.; постанови ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» від 29.07.2022 р.; довідку ВЛК № 5086 від 19.06.2023 р.; довідку про обставини травми № 4312 від 25.07.2023 р.; виписку з мед. карти стаціонарного хворого № 890 від 22.05.2024 р.; виписку з мед. карти стаціонарного хворого № 4818 від 11.07.2024 р.; довідку ВЛК № 1697 від 10.07.2024 р.; свідоцтво про хворобу № 601 від 18.10.2024 р.
Вищезазначений лист було надіслано на адресу Міністерства оборони України, що підтверджується копією квитанції АТ «Укрпошта» від 21.02.2025 року за накладною №0420400024234.
Дану заяву було отримано представником Міністерства оборони України за довіреністю 24.02.2025 року, що підтверджується копією трекінгу за вищезазначеним номер накладної та доданої позивачем в якості доказів до позовної заяви.
Слід зауважити, що матеріали справи не містять доказів надання позивачеві відповіді ані від Міністерства оборони України, ані від військової частини НОМЕР_2 .
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При розгляді даної справи судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2025 у справі №620/13883/24.
Спірним питанням у справі, яка розглядається, є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до (з) 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми Кодексу адміністративного судочинства України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Верховний Суд у своїй практиці застосовує усталений правовий висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 та інш.).
Частиною другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Закон №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв'язку із змінами її редакції було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У зазначеній постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; дата звернення до суду з позовом - 22.05.2024] та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21.03.2023], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Водночас Судова палата сформулювала позицію, відповідно до якої, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
При цьому, Судова палата у вказаній справі виснувала, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
До речі, відповідач 2 також зазначає, що позивачем пропущений строк звернення 3 місяці, але як встановлено судом позивач був звільнений у запас з 01.11.2024 року на підставі наказу від 19.11.2024 року, в свою чергу 21.02.2025 року позивач надіслав заяву до Міністерства оборони України з порушених ним питань та вже 12.05.2025 року не отримавши відповіді від відповідача звернувся первинно за захистом своїх прав до суду.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У пункті 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до висновків зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №990/114/23 від 31.08.2023 року, в якій зазначено: - «Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС. Частиною першою статті 160 КАС визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
При цьому КАС не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС).
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС).
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.
Повертаючи заяву, суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року)».
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищенаведеного, уникаючи надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, застосовуючи принцип верховенства права, а також дискреційні повноваження та задля встановленого всіх обставин справи та прийняттям обґрунтованого рішення, ухваленого судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час розгляду справи та наданими учасниками справи суд вважає відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача 2 у залишенні позовної заяви без розгляду та визнати поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Керуючись ст.ст. 44, 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду внаслідок зловживання процесуальними правами та пропущеним позивачем строком звернення за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: Військової частини НОМЕР_2 , до відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://court.gov.ua/).
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.
Суддя І.О. Голошивець