Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 листопада 2025 року Справа№200/7286/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: Україна, 73036, Херсонська область, м.Херсон, вул.Крицак Валентини, 6, код ЄДРПОУ 21295057) про
визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та скасувати рішення начальника відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 12.09.2025 року № 057350009619;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992, до пільгового стажу згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне страхування» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) періоди роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 на ВП «Шахтоуправління «Добропільське» ДП «Добропіллявугілля-видобуток»;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 з 05.09.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020,-
Позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії відповідно до п. 2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 12.09.2025 року № 057350009619 позивачу відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу.
Згідно наданих документів загальний страховий стаж складає 24 роки 10 місяців 19 днів, з них стаж за Списком № 2 - 08 років 29 днів.
З такими діями позивач не погоджується, вважає їх незаконними та такими, що порушують її конституційні права, тому звернулась до суду з відповідним позовом.
Просила задовольнити позов.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказали, що заяву позивача від 05.09.2025 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та прийнято рішення № 057350009619 від 12 вересня 2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону, у зв'язку недосягненням віку 55 років, відсутністю необхідного страхового стажу 25 років та пільгового стажу 10 років. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, вік позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах становить 53 ріки 09 місяців 01 день. Страховий стаж склав 24 роки 10 місяців 19 днів, пільговий стаж за списком №2 - 08 років 29 днів.
Вважають прийняте рішення правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, просили відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).
Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 02.05.2023 №3057-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 27.07.2023 №3275-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого 2024 № 3564-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08 травня 2024 № 3684-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23 липня 2024 № 3892-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 29 жовтня 2024 № 4024-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 січня 2025 № 4220-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
05.09.2025 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Рішенням відповідача №057350009619 від 12 вересня 2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону, у зв'язку недосягненням віку 55 років, відсутністю необхідного страхового стажу 25 років та пільгового стажу 10 років.
У вказаному рішенні до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 15.08.1991 за записами №5 - №6 період роботи в колгоспі з 01.06.1992 по 07.09.1992, у графі 4 “На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)» відсутні номера та дата наказів про прийняття та звільнення та відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Рекомендовано надати уточнюючі довідки про період роботи, та інформацію про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві та довідку про реорганізацію (в разі необхідності); не зараховано період роботи з 01.10.2023 по 30.09.2024, оскільки в РЗО відсутня інформація про сплату страхових внесків, не зараховано періоди роботи згідно довідки №1/2514 від 16.08.2023: з 05.02.2007 по 14.04.2007, оскільки не вірно зазначено розділ та позицію списків, якими передбачено посаду на якій працювала заявниця; з 08.10.2007 по 14.04.2008 та з 16.10.2008 по 08.01.2009, оскільки зазначена посада в довідці машиніст (кочегара) котельної не відповідає переліку посад за Списком № 2 (машиністи (кочегари) котельних (на вугіллі й сланці), у тому числі зайняті видаленням золи), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36. Вік заявниці 53 роки 09 місяців 01 день. Страховий стаж особи 24 роки 10 місяців 19 днів. Пільговий стаж за Списком №2 складає 08 років 29 дні.
Разом з тим, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 15 серпня 1991 містяться записи, з яких вбачається, що позивач:
- 01.06.1992 прийнята на роботу в колгосп зоотехніком;
- 07.09.1992 звільнена за власним бажанням;
- 05.02.2007 прийнята учнем машиніста (кочегара) котельної на ДП "Добропіллявугілля" "Шахта "Білицька" (наказ №17-к від 05.02.2007);
-15.11.2007 переведена машиністом кочегаром котельної (наказ №747-к від 26.11.2007);
- 09.01.2009 переведена учнем машиніста конвеєра (наказ №3-к від 08.01.2009);
- 10.02.2009 переведена машиністом конвеєра (наказ №112-к від 23.02.2009);
- 31.03.2013 звільнена за переводом (наказ №61-к від 29.03.213);
- 01.04.2013 прийнята машиністом кочегаром котельної на ПАТ ДТЕК "Павлогардвугілля" філія "Павлоградське підприємство" (розп.№616 від 01.04.2013);
- 30.11.2014 звільнена за переведенням (наказ №3840к від 01.12.2014);
- 01.12.2014 прийнята машиністом кочегаром котельної на ДП "Добропіллявугілля" "Шахта "Білицька" (розп.№212 від 01.12.2014);
- 25.01.2021 звільнена за переведенням (наказ №43к від 25.01.2021);
- 26.01.2021 прийнята машиністом кочегаром котельної на ДП "Добропіллявугілля - видобуток" ВП "Енергопідприємство" (наказ №022-к від 22.01.2021);
- 07.01.2021 переведена апаратника хімводоочищення (наказ №553-к від 07.01.2021);
- 14.09.2023 звільнена за власним бажанням (наказ №227-к від 14.09.2023);
- 18.09.2023 прийнята учнем лампівника тимчасово (наказ №1340к від 18.09.2023);
- 27.02.2024 переведена лампівником (наказ №233к від 27.02.2024);
- 07.02.2025 звільнена за власним бажанням (наказ №74к від 07.02.2025);
- 17.02.2025 прийнята лампівником на ДП "Добропіллявугілля - видобуток" ВИ "Шахтоуправління Добропільське" (наказ №32 від 14.02.2025).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за позивача сплачено суми для нарахування пенсії за звітні 2007-2025 роки.
Стаж роботи позивача за професіями, передбаченими Списком №2 в ці періоди підтверджується довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №664 від 11.08.2023, довідками №125, №1/2514 від 16.08.2023 року.
Актом відповідача від 17.07.2025 №0400-011005-1/15112 встановлено, що за результатом перевірки довідки від 11.08.2023 №664 на ім'я ОСОБА_1 розбіжностей з даними первинних документів не встановлено.
До позову додано: диплом НОМЕР_4 , свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації № НОМЕР_5 від 15 листопада 2007, свідоцтво про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій №1073, посвідчення №100 від 29.11.2023, посвідчення №674 від 09 лютого 2009, наказ про атестацію робочих місць №20к від 20 січня 2010, №21к від 20 січня 2005, №170 від 29.05.2018, №90 від 01.03.2021,
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
За ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б»-“з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б»-“з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників,затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Таким чином, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про роботу в спірні періоди, є належним доказом роботи позивача на вказаній посаді і у наведений період часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
З урахуванням наведеного, на думку суду, відповідачем протиправно не зараховані до пільгового стажу позивача за Списком 2 спірний період роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 на ВП «Шахтоуправління «Добропільське» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», оскільки вказані періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від №664 від 11.08.2023, позивач працювала повний робочий день на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, зокрема, за ці періоди виконувала роботи за професіями, що передбачені Списком №2.
Таким чином, періоди роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 мають бути зараховані до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до загального стажу роботи період роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992, суд зазначає наступне.
Згідно трудової книжки позивач в період з 01.06.1992 по 07.09.1992 працювала в колгоспі зоотехніком.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; […].
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; […].
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років […].
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) […] період одержання допомоги по безробіттю […].
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п.п. 2.2., 2.3., 2.5., 2.10., 2.11. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; […].
Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).
Записи вносяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01 .84 ".
У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження […].
Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, п.п. 1.3, 2.2-2.9, 2.11-2.13, якої встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність запису у трудовій книжці через те, що відсутній дата і номер наказу про прийняття та звільнення, при цьому належність трудової книжки позивачу відповідачем під сумнів не ставиться.
Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.
Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином, посилання відповідача на те, що в трудовій книжці відсутні номера та дата наказів про прийняття та звільнення та відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві, суд вважає безпідставними, та вважає, що слід в цій частині задовольнити позов та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992 року.
Щодо доводів відповідача у спірному рішенні про незарахування періоду роботи з 01.10.2023 по 30.09.2024, оскільки в РЗО відсутня інформація про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, на якому працювала позивач.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання підприємством, на якому працювала позивач, обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а та у постанову від 31 жовтня 2019 року у справі №266/1994/17.
Суд дійшов висновку, що позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працювала.
Разом з цим суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав.
А отже, спірне рішення не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід прийняти рішення про визнання протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.09.2025 року №057350009619 про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов'язати відповідача призначити позивачу з 05.09.2025 пенсію за віком з зарахуванням до загального стажу роботи періоду роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992, до пільгового стажу згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне страхування» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) періодів роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 на ВП «Шахтоуправління «Добропільське» ДП «Добропіллявугілля-видобуток».
Щодо позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, суд зазначає, що спірне рішення відповідача скасовано і це є належних захистом прав та інтересів позивача, оскільки в даному випадку тількі рішення має значення для позивача, а дії відповідача жодних негативних наслідків для позивача не мають.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн. згідно квитанції від 21.09.2025 №4671-9514-2143-8335.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 484,48 грн.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: Україна, 73036, Херсонська область, м.Херсон, вул.Крицак Валентини, 6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та скасувати рішення начальника відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 12.09.2025 року № 057350009619 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992, до пільгового стажу згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне страхування» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) періоди роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 на ВП «Шахтоуправління «Добропільське» ДП «Добропіллявугілля-видобуток» та зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 з 05.09.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: Україна, 73036, Херсонська область, м.Херсон, вул.Крицак Валентини, 6, код ЄДРПОУ 21295057) від 12.09.2025 року №057350009619 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: Україна, 73036, Херсонська область, м.Херсон, вул.Крицак Валентини, 6, код ЄДРПОУ 21295057) призначити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 05.09.2025 пенсію за віком з зарахуванням до загального стажу роботи періоду роботи з 01.06.1992 по 07.09.1992, до пільгового стажу згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне страхування» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) періодів роботи з 05.02.2007 по 14.04.2007, з 08.10.2007 по 14.04.2008, з 16.10.2008 по 08.01.2009 на ВП «Шахта «Білицька» ДП «Добропіллявугілля», з 01.12.2014 по 25.01.2021, з 07.10.2021 по 14.09.2023 на ВП «Енергопідприємство» ДП «Добропіллявугілля-видобуток», з 01.10.2023 по 31.01.2025 на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 28.07.2025 по 05.09.2025 на ВП «Шахтоуправління «Добропільське» ДП «Добропіллявугілля-видобуток».
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження: Україна, 73036, Херсонська область, м.Херсон, вул.Крицак Валентини, 6, код ЄДРПОУ 21295057) судовий збір у розмірі 484,48 грн. на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Аканов