Справа № 761/29802/23
Провадження № 2/761/3150/2024
23 травня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Малая В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про захист гідності, ділової честі, репутації та спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державної податкової служби України про захист гідності, ділової честі, репутації та спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди.
У своїй позовній заяві просив суд
1) Визнати недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію та містить наклеп на ОСОБА_1 , поширену Державною Податковою Службою України (код 43005393 ) адреса : 04053, м.Київ, Львівська площа 8, у Відзиві на апеляційну скаргу від 10.07.2023 року по справі № 910/642/23 направленого до Північного Апеляційного Господарського Суду представником ОСОБА_2 , а саме: «Окрім того ДПС України вважає за необхідне зазначити наступне: Відповідно до вироку Святошинського районного суду від 30.11.2020 року у справі 759/8286/15-к установлено наступне: ОСОБА_1 є директором підприємства «Благодар», ПП « Дубекспо» та ПрАТ «Глазер Юн» також встановлено кримінальну відповідальність за розпорядження бюджетом організацій, як своїми власними таким чином переслідуючи мету легалізації (відмиванню) незаконно одержаних з державного бюджету коштів з вчиненням відповідних фінансових операцій з ними. Одже визначено факт вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч2.ст. 15, ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 209, ч.2 ст. 222 , ч. 1 ст.366, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України. Оскільки представником та директором цих підприємств Апелянта є одна і таж особа та саме факт кримінальної відповідальності говорить про неправомірність та протиправність його дій та переслідування мети збагачення неодноразовими ідентичними позовними вимогами викладеними заявами до суду.»
2) Зобов'язати Державну Податкову Службу України (код 43005393) адреса : 04053, м.Київ, Львівська площа 8, протягом 5 (п'яти) днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію наклепницького змісту, шляхом опублікування на веб-сайті https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/ тексту резолютивної частини рішення суду в частині визнання недостовірною інформації, щодо ОСОБА_1 у Відзиві на апеляційну скаргу від 10.07.2023 року по справі № 910/642/23 направленого до Північного Апеляційного Господарського Суду представником ОСОБА_2, яка має бути набрана тим самим шрифтом, що і Відзив від 10.07.2023 року та розміщена під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 .
3) Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 100 500,00 грн. (Сто тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) з усіх наявних рахунків Державної Податкової Служби України (код 43005393) адреса : 04053, м.Київ, Львівська площа 8 за розповсюдження не правдивої, недостовірної інформації, наклепницького змісту що порочить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 .
4) Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
24 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого зазначає, що позивачем не надано доказів та належних обґрунтувань, що така інформація порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Наголошуємо, що поширена інформація на яку посилається позивач є достовірною, отриманою з офіційних джерел, наявною у відкритому доступі.
07 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач зазначає, що неіснуючий, який би був доведений за законом факт злочинної поведінки ОСОБА_1 видуманий Відповідачем із метою обмовити його. Вважає, що умислом наклепу про ОСОБА_1 було створити штучну уяву, як шлях для виграшу у господарській справі між юридичними особами.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
В проваджені Господарського суду міста Києва перебувала страва № 910/642/23 за позовом Приватного підприємства «Дубекспо» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м.Києві, третя особа ПрАТ «ГлазерЮн».
Приватне підприємство "Дубекспо" просило стягнути з Державної податкової служби України за рахунок усіх наявних коштів суми збитків, щодо бездіяльності по виконанню визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні у розмірі 17 360,00 грн та моральну шкоду за невиконання остаточного рішення суду у розмірі 6 500,00 грн; стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві за рахунок усіх наявних коштів моральної шкоди за винесення протиправних рішень комісії Головного управління державної податкової служби у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації у розмірі 6 500,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2023 року відмовлено в задоволені позовних вимог у справі № 910/642/23 за позовом Приватного підприємства «Дубекспо»
19 червня 2023 року керівник ПП «Дубекспо», ОСОБА_1, через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу.
10 липня 2023 року через підсистему «Електронний суд» представник Державної податкової служби України ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначено наступне: «Відповідно до вироку Святошинського районного суду від 30.11.2020 року у справі 759/8286/15-к установлено наступне: ОСОБА_1 є директором підприємства «Благодар», ПП « Дубекспо» та ПрАТ «Глазер Юн» також встановлено кримінальну відповідальність за розпорядження бюджетом організацій, як своїми власними таким чином переслідуючи мету легалізації (відмиванню) незаконно одержаних з державного бюджету коштів з вчиненням відповідних фінансових операцій з ними. Одже визначено факт вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч2.ст. 15, ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 209, ч.2 ст. 222 , ч. 1 ст.366, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України».
Відповідно вироку Святошинського районного суду міста Києва від 30.11.2020 року у справі №759/8286/15-к вбачається, що судом розглядається кримінальне провадження по обвинуваченню директора підприємств «Благодар», ПП «Дубекспо», та ПрАТ «Глазер-ЮН». Відповідно до відкритої інформації сайту «Судова влада» вбачається, що у справі №759/8286/15-к стороною є засуджений ОСОБА_1 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 року у справі №910/642/23 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дубекспо" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової служби України із запитом від 24.07.2023 року, відповідно до змісту якого просить надати відповідь на такі питання:
1. Чи отримувало ДПС України вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30.11.2020 року по справі №759/8286/15-к? У разі отримання повідомити установу, від якої отримано пригаданий оригінал вироку, джерело надходження.
2. Чи ознайомився із оригіналом вироку Святошинського районного суду міста Києва від 30.11.2020 року по справі №759/8286/15-к ОСОБА_3 ?
01.08.2023 року Державна податкова служба України надала відповідь на запит ОСОБА_1 від 24.07.2023 року за № 1464/ЗПІ/99-00-05-01-03-10. У своєму листі Державна податкова служба України сповістила ОСОБА_1 , що ДПС України не отримувало Вирок від 30.11.2020 року і представник ОСОБА_2 із ним не знайомився. У листі зазначається, що ОСОБА_4 ознайомився із текстом вироку Святошинського районного суду м. Києва від 30.11.2020 року у справі №759/8286/15-к, внесеного до Єдиного державного реєстру судових рішень як користувач інформаційних ресурсів офіційного веб-порталу «Судова влада».
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 вважає, що Відповідач в порушення положень ч. 4 ст. 296 ЦК України незаконно використав ім'я позивача в тексті Відзиву на апеляційну скаргу від 10.07.2023 року по справі № 910/642/23 на аркуші 13 в спорі, який не стосується кримінального процесу. Зазначає, що наразі стосовно ОСОБА_1 відсутній вирок суду, який вступив в законну силу.
ОСОБА_1 вважає, що Державна податкова служба України порушила його немайнове право на використання імені, оскільки без наявності обвинувального вироку суду поширив інформацію про кримінальні провадження із зазначенням його імені; порушила його немайнове право на недоторканість ділової репутації внаслідок зазначення його імені при поширенні інформації про кримінальні провадження та ствердження про доведеність його вини за відсутності обвинувального вироку суду щодо нього; порушила гарантовану йому ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпцію невинуватості внаслідок ствердження про доведеність його вини, яке спонукає громадськість повірити в його винуватість, формує передчасну позицію суду, в якій би відображалася думка про наявність його вини та впливом на оцінку фактів даної справи судом через співставлення виправдувального вироку щодо нього в залежність від нібито його впливу на судову владу.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (стаття 3, 28). Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 зазначено, що, зокрема, в аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так: інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Повторно наголошуємо, що юридичним складом правопорушення щодо порушення гідності, честі чи ділової репутації, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано доказів, які підтвердили б, що відомості, зазначені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, не відповідають дійсності.
Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до ч. 3 ст.23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до Постанови ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
ОСОБА_1 в обгрунтування розміру моральної шкоди зазначає, що єдиним та загально визнаним критерієм оцінки моральної шкоди є мінімальна заробітна плата, яка із 01.01.2023 року складає 6700,00 грн. Будь-які розрахунки повинні бути кратні пригаданому еквіваленту, на думку позивача.
Однак суд зазначає, що позивач не навів належного обґрунтування розміру заявленої до стягнення моральної шкоди у сумі 100 500,00 грн, а також не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральних страждань.
Отже, суд доходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо згадки відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу позивача вироку Святошинського районного суду м. Києва від 30.11.2020 року у справі №759/8286/15-к суд окремо зазначає наступне.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що при розгляді апеляційної скарги Північним апеляційним господарським судом у справі 910/642/33 питання кримінальних справ, злочинів не було предметом господарського спору і не містило ознак доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Згідно з ч. 1 ст. 71 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зауважує, що судом, який розглядав апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/642/23, був Північний апеляційний господарський суд, який у складі відповідної колегії суддів був уповноважений за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінити надані сторонами докази.
За приписами ч. ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В свою чергу за положеннями ч. ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За умовами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За умовами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 11-13, 133-141, 196, 200, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 23, 297 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про захист гідності, ділової честі, репутації та спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
Державна податкова служба України, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 43005393.
Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2024 року.
Суддя: