28 жовтня 2025 рокуСправа №160/23814/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -
19 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) кошти в сумі 277073,31 гривень (двісті сімдесят сім тисяч сімдесят три гривні тридцять одна копійка), в рахунок відшкодування шкоди завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно залишив військову частину. У ході службового розслідування виявлено факт переплати відповідачу грошового забезпечення за стягненням у судовому порядку якої і звернувся позивач.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач наданим правом не скористався та будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог на адресу суду не надіслав. Про ухвалу суду повідомлений належним чином. У встановлений судом строк відзиву на позов не подано.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2024 року №182 «Про результати проведення службового розслідування» за самовільне залишення військової частини (місця несення служби), ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з 13.10.2022 року по 30.06.2023 року призупинено виплату грошового забезпечення, позбавлена щомісячна премія та додаткова винагорода під час дії воєнного стану, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат Військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В ході проведення службового розслідування було встановлено, що у зв'язку із виявленням факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 в умовах правового режиму воєнного стану військовою частиною, було здійснено переплату грошового забезпечення матросу ОСОБА_1 , за період з 13.10.2022 року по 30.06.2023 року, загальна сума до утримання складає 277073,31 гривень (двісті сімдесят сім тисяч сімдесят три гривні тридцять одна копійка).
16.07.2025 року з метою досудового урегулювання питання повернення 277073,31 гривень (двісті сімдесят сім тисяч сімдесят три гривні тридцять одна копійка), які отримані без належних правових підстав ОСОБА_2 , відповідачу направлено рекомендованим листом, через відділення «Укрпошти» номер відправлення 6870200071758, претензію з додатками про суму переплати грошового забезпечення та відшкодування в добровільному порядку шкоди, завданої отриманням грошового забезпечення без належної на те правової підстави та з пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості протягом місяця з дня отримання зазначеного повідомления.
На адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 6870200071758 23.07.2025 року ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою-розрахунком переплати грошового забезпечення, (в т.ч. щомісячної премії) та винагороди військового стану за період з 13.10.22 по 30.06.23 матроса ОСОБА_3 , сума незаконної переплати грошового забезпечення останньому складає 277073,31 грн.
Вказану переплату відповідач добровільно не повернув, а тому, позивач звернувся до суду щодо її стягнення з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, що зареєстрований Міністерством юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі Закон № 160-IX), пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом частин першої - третьої статті 3 Закону № 160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Тож, законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти у розмірі 277073,31 грн. є грошовим забезпеченням відповідача за період, протягом якого відповідач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .
У зв'язку з цим, суд визнає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулося внаслідок недобросовісної поведінки з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх стягнення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, переплата відбулася внаслідок дій відповідача, які за висновком службового розслідування мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у вигляді грошового забезпечення у розмірі 277073,31 грн., а тому, за змістом зобов'язань, які виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави, у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна.
При розгляді цієї справи суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
На момент розгляду справи судом позивачем доведено правомірність заявлених вимог, тому, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 277073,31 грн. під час фактичного невиконання обов'язків військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки судом під час розгляду даної справи свідки не залучались, судова експертиза не проводилася, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 кошти в сумі 277073,31 гривень (двісті сімдесят сім тисяч сімдесят три гривні тридцять одна копійка) в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник