про відмову про зміну способу та порядку
виконання судового рішення
03 листопада 2025 рокуСправа №160/2945/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудника С.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника заявника ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
31.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована через систему «Електронний суд» 31.01.2024 року позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 в нарахуванні та виплаті з 01.12.2023 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити з 01.12.2023 року ОСОБА_2 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
За наслідками розгляду даної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 в нарахуванні та виплаті з 01.12.2023 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити з 01.12.2023 року ОСОБА_2 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат судом не здійснювався.
Означене судове рішення від 15.03.2024 року набрало законної сили 16.04.2024 року.
18.04.2024 року від представник позивача Скржевського М.С. до суду надійшла заява про видачу копії судового рішення від 15.03.2024 року з відміткою про набрання законної сили та оригіналу виконавчих листів.
За реплікацією Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що 30.04.2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/2945/24 створено 1 (один) виконавчий лист в частині: 1) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити з 01.12.2023 року ОСОБА_2 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
30.04.2024 року за вих. №33071/24 Дніпропетровським окружним адміністративним судом на адресу представника позивача адвокату Скржевському М.С. направлено копію судового рішення від 15.03.2024 року з відміткою про набрання законної сили та 1 (один) оригінал виконавчого листа.
06.05.2024 року представником позивача Скржевським М.С. отримано копію судового рішення від 15.03.2024 року з відміткою про набрання законної сили та 1 (один) оригінал виконавчого листа, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
07.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 06.10.2025 року через систему «Електронний суд» заява представника заявника Скржевського Максима Станіславовича про зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій представник заявника просить суд:
1. Змінити спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 р. у справі № 160/2945/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області заборгованості з виплати перерахованої пенсії за вислугу років у розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. на користь ОСОБА_2 .
2. Розглянути заяву про зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 160/2945/24 без участі заявника - ОСОБА_2 та його представника - адвоката Скржешевського М.С. за наявними в матеріалах справи документами.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що згідно з відповіддю відповідача від 21.08.2025 р. №0400-010202-8/158773, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 р. у справі № 160/2945/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нараховано суму доплати за період з 01.12.2023 по 31.07.2024 р. в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. Проте вказана доплата за період з 01.12.2023 по 31.07.2024 р. не була виплачена.
За відомостями протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.10.2025 року зазначена вище заява розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 року прийнято до розгляду заяву представника заявника Скржевського Максима Станіславовича про зміну способу та порядку виконання судового рішення. Призначено заяву представника заявника Скржевського Максима Станіславовича про зміну способу та порядку виконання судового рішення до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 5-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання до суду пояснень щодо заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №160/2945/24.
Частиною 2 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
За приписами частини 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17, постанові ВС від 18 лютого 2025 року у справі справа № 640/7827/22.
Повертаючись до обставин цієї справи вбачається, що обов'язковим для виконання рішенням суду, яке набрало законної сили, є рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року у справі №160/2945/24, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити з 01.12.2023 року ОСОБА_2 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас з матеріалів справи убачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року у справі №160/2945/24, відповідач ОСОБА_2 провів перерахунок пенсії та нарахував доплату за період з 01.12.2023 року по 31.07.2024 року у розмірі 16 000 грн.
За результатами такого перерахунку різниця в пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) з 01.12.2023 року по 31.07.2024 року становить - 16 000 грн.
При цьому як слідує з матеріалів справи відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_2 донараховану суму пенсії за вказаним судовим рішенням за минулий час та зазначає, що така різниця буде виплачена у порядку черговості після надходження коштів з бюджету України.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року у справі №160/2945/24 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по пенсії позивачу.
Оскільки виплату належної позивачу заборгованості по пенсії не здійснювалася, тому, змінивши спосіб виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року у справі №160/2945/24 із зобов'язання вчинити певні дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області заборгованості з виплати перерахованої пенсії за вислугу років у розмірі 16 000 грн. на користь ОСОБА_2 на стягнення конкретної суми цієї заборгованості, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивачки у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 420/6671/18.
При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку № 1165. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі №1602945/24 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачці як внутрішньо переміщеній особі.
При цьому Суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивачки на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Також суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість поданої заяви про зміну способу або порядку виконання рішення суду у цій справі та відсутність підстав для її задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 241, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника заявника Скржевського Максима Станіславовича про зміну способу та порядку виконання судового рішення - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник