31 жовтня 2025 рокуСправа №160/13970/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення утриманих виплат, -
14.05.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 30.05.2025р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не здійснення виплати грошового забезпечення позивачці зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції Закону станом на 16.10.2024 року, тобто дати зникнення ОСОБА_2 ;
- зобов'язати відповідача здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення позивачці зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції Закону станом на 16.10.2024 року і до дня виключення ОСОБА_2 із списків особового складу військової частини;
- стягнути з відповідача утримані виплати грошового забезпечення позивачці зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції Закону станом на 16.10.2024 року, тобто дати зникнення ОСОБА_2 в період з 16.10.2024 року і до дня винесення рішення у справі.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є матір'ю військовослужбовця - ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та під час виконання бойового завдання зник безвісти 16.10.2024р. біля н.п. Цукурине, Донецької області про що їй ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено відповідне сповіщення. Позивачка зазначила, що 21.12.2024р. нею до командира військової частини НОМЕР_1 було подано заяву на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти її сина на виконання п.4, 7 Постанови КМУ №884 від 30.11.2016р. у відповідь на яку, відповідачем було направлено повідомлення про погодження їй виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди належні її сину у розмірі 50%, однак жодного разу такі виплати так і не були проведені. Такі дії відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення безвісти зниклого її сина-військовослужбовця позивачка вважає незаконними та такими, що підлягають захисту судом посилаючись на те, що вона має право на такі виплати відповідно до вимог ст.9, ч.6-1 ст.18 Закону №2011-ХІІ, п.1, п.2 розділу ХХХ Порядку №260 та п.7 Постанови КМУ №884, у редакціях, які були чинними на дату призначення грошового забезпечення, з урахуванням вимог ст.22, ст.58 Конституції України, за якими передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та не мають зворотної дії в часі, оскільки дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності і не поширюються на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності за абз.2 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 2 липня 2002 року №13-рп/2002. Також у позові позивач вказала і на те, що, взявши на себе зобов'язання із соціального захисту громадян та надання конкретних визначених гарантій, держава не може довільно відмовитися від своїх зобов'язань про що зазначено і у постанові Верховного Суду від 02.10.2019р. у справі №620/334/19, а також у і рішеннях Європейського суду з прав людини «Ромашов проти України», «Кечко проти України» та інші.
Ухвалою суду від 02.06.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах або докази нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 02.06.2025р. (адміністративний позов), 03.06.2025р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог ухвали суду, 15.08.2025р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні даного позову позивачці відмовити посилаючись на те, що до військової частини НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 надходила заява позивачки від 06.11.2024р., дана заява була розглянута, виплата була погоджена, проте для її отримання було запропоновано подати заяви іншого зразка, про що було надано відповідь на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за №14944 від 23.05.2025р., станом на час підготовки відзиву на позов від позивачки заяви запропонованого зразка не надходило. Заяви від 21.12.2024р. у військовій частині не обліковується. Також відповідач зазначив у відзиві на позов, що з 01.02.2025р. набрали чинності зміни до пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ відповідно до яких змінились умови та порядок нарахування і виплати грошового забезпечення для осіб, які отримували грошове забезпечення на підставі п.4,7 Постанови КМУ №884 та ст.9 згаданого Закону, у зв'язку з чим виникла необхідність у поданні нового пакету документів для отримання вищезгаданих виплат. Станом на час розгляду справи новий пакет документів від позивачки до військової частини НОМЕР_1 не надходив. Згідно п.9 ст.9 Закону №2011-ХІІ та п.6 Постанови КМУ №883 у редакції постанови КМУ від 15.04.2025р. №449 у разі відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, який зник безвісти, частина його грошове забезпечення виплачується, зокрема, його батькам, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, а відповідно до методичних рекомендацій щодо організації роботи військових частин, ІНФОРМАЦІЯ_4 під час оформлення документів для виплати грошового забезпечення, зокрема, зниклих безвісти - роз'яснення порядку подання заяви про виплату грошового забезпечення на ім'я командира військової частини; доведення переліку документів для отримання належної частки грошового забезпечення (пункт 3 Порядку №884), в тому числі Витягу з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» покладається на начальника ІНФОРМАЦІЯ_4, який забезпечує доведення засобами СЕДО до військових частин витягів з реєстрів, виходячи з яких у військовій частині вже визначають кому та в яких відсотках виплачувати грошове забезпечення. Також представник відповідача зазначив, що несплачені батькам кошти залишаються на рахунку для подальшої сплати їх сину - ОСОБА_2 , і в разі якщо він виявиться загиблим, дані кошти будуть спадковим майном, право на яке в порядку спадкування отримують його мати - позивачка у справі та батько. За викладеного, відповідач вважає, що протиправних дій не вчиняв, діяв у межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, у зв'язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 31.10.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 31.10.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 31.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянка України - ОСОБА_1 є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 про що свідчать копія паспорта позивачки серії НОМЕР_2 від 09.02.2004р., копії свідоцтв про розірвання шлюбу та одруження позивачки, копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 (сина позивачки) серії НОМЕР_3 від 08.07.1989р. та копії Витягів із наказів командира в/ч НОМЕР_1 №276 від 09.10.2024р., №299 від 23.10.2024р., наявних у справі.
Згідно Сповіщення №001/11 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.11.2024 №1865/пр позивачку було повідомлено, що її син, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Цукурине, Донецької області зник безвісти 16 жовтня 2024 року, що підтверджується змістом його копії наявної у справі.
Надалі, позивачка, через свого представника - адвоката Гарманчук О.Р., 21.12.2024р. звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою за вих. №1/21.12.2024 про виплату їй грошового забезпечення її сина - солдата ОСОБА_2 , як безвісно відсутнього, що підтверджується змістом наведеної заяви.
У відповідь на зазначену заяву позивачки Військової частиною НОМЕР_1 листом від 18.03.2025р. №7236 повідомлено, що виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди належні солдату ОСОБА_2 , який зник безвісти 16.10.2024р., зокрема, 50% позивачці - ОСОБА_1 погоджено про що свідчить копія відповідного листа, наявна у справі.
Не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо не нарахування та не здійснення виплати грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - ОСОБА_2 згідно п.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ в редакції закону станом на 16.10.2024р. (дату зникнення), позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивачки, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин -16.10.2024р.
За приписами статті 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.6 статті 9 згаданого Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам ( далі - Порядок №260).
Розділом ХХХ вказаного Порядку № 260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (надалі - Постанови КМУ № 884), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 1-4 Постанови КМУ №884 визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 вказаної Постанови КМУ №884 визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Отже, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Отже, із аналізу наведених приписів слідує, що передбачені п. 7 Постанови КМУ №884 правила щодо кола осіб які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абз. 3 - 4 ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
При цьому, аналіз наведених вище норм абз.3 - 4 ч. 6 ст.9 Закону №2011-XII та п.7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення має дружина (чоловік) військовослужбовця.
В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.
При цьому, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
Цей висновок випливає із абз.2 п.7 Постанови КМУ № 884, яким передбачено, що у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення, її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Таким чином, виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена членам сім'ї такого військовослужбовця, зокрема законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку, а батькам за умови, якщо такий військовослужбовець не перебуває у шлюбі і не має дітей.
Повноваження з перевірки вказаних умов для виплати та прийняття рішень (наказів) щодо такої виплати покладено на командира (начальника, керівника) військової частини, та у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, командир військової частини має обов'язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.
Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім'ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Постанови КМУ №884, є вичерпним.
Таким чином, аналіз наведених вище приписів чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин свідчить про те, що командир в/ч НОМЕР_1 , отримавши заяву позивачки про виплату їй грошового забезпечення зниклого сина - солдата ОСОБА_2 , подану через свого представника 21.12.2024р., мав обов'язок прийняти відповідне рішення (акт владно-розпорядчого характеру) про виплату такого грошового забезпечення або про відмову у такій виплаті, що відповідає процедурі розгляду такої заяви, встановленої пунктом 5 Постанови КМУ №884, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Разом з тим, як встановлено судом із матеріалів справи, замість прийняття відповідного рішення, командиром в/ч НОМЕР_1 у відповідь на згадану заяву позивачки від 21.12.2024р., листом за №7236 від 18.03.2025р. (тобто поза межами строку, встановленого п.5 Постанови КМУ №884) було повідомлено про те, що таку виплату у розмірі 50% як матері солдата ОСОБА_2 , було погоджено.
Разом з тим, доказів, які б свідчили про прийняття відповідного наказу відповідачем про виплату позивачці такого грошового забезпечення з дати зникнення безвісти її сина - 16.10.2024р. відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства щодо процедури розгляду поданої позивачкою заяви та встановлені судом обставини щодо не розгляду відповідачем заяви позивачки про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 від 21.12.2024р. та не прийняття за нею відповідного рішення у порядку та у спосіб, встановленому пунктом 5 Постанови КМУ №884, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідачем та його посадовою особою (командиром в/ч) не було виконано свого обов'язку безпідставно, що призвело до порушення відповідачем процедури, визначеної наведеним пунктом 5 Постанови КМУ №884 та як наслідок, допущено протиправну бездіяльність у даних спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №160/6885/19, серед іншого зазначено, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Також судом у даних спірних правовідносинах враховується і п.70,71 рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», де Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», за яким на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Підсумовуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що за відсутності прийнятого за результатами розгляду заяви позивачки про виплату їй, як матері, грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 від 21.12.2024р. відповідачем допущено порушення вимог пункту 5 Постанови КМУ №884, а відтак, військовою частиною НОМЕР_1 та її посадовою особою (командиром в/ч) допущено бездіяльність, яка полягає у не розгляді згаданої вище заяви позивачки та не прийняття за нею відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення у спосіб та у порядку, встановленому п.5 Постанови КМУ №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка підлягає визнанню судом протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду даної справи правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді згаданої вище заяви позивачки та не прийняття за нею відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення у порядку та у спосіб, встановлений п.5 Постанови КМУ №884, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, представником відповідача жодними належними доказами не доведена.
Є безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача у відзиві на позов з приводу того, що позивачка з відповідною заявою зверталася до відповідача від 06.11.2024р. та така заява була розглянута, відповідна виплата грошового забезпечення зниклого безвісти сина їй була погоджена та їй запропоновано подати заяви іншого зразка про що було надано відповідь на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за №14944 від 23.05.2025р., з огляду на таке.
По-перше, заяви позивачки від 06.11.2024р., на яку посилається відповідач у відзиві на позов, до нього не додано та зазначена заява не є предметом та підставами заявленого позову.
По-друге, погодження спірної виплати у наведений відповідачем спосіб (шляхом надсилання відповіді до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 та погодження виплати лише листом командира в/ч НОМЕР_1 без прийняття рішення) приписами Постанови КМУ №884 не передбачено.
По-третє, не розгляд спірної заяви позивачки лише тільки з підстав подання іншого її зразка є проявом надмірного формалізму з боку відповідача як суб'єкта владних повноважень, що не може бути визнано судом правомірною його бездіяльністю.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача стосовно того, що заява позивачки від 21.12.2024р. у військовій частині НОМЕР_1 не обліковується, оскільки зазначене твердження спростовується змістом листа від 18.03.2025р. №7236 за підписом командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 , у якому зазначено, що відповідь надається саме на заяву позивачки, подану через її представника, за №1/21.12.2024 від 21.12.2024р., яка є предметом та підставами цього спору.
Також судом критично надається оцінка і доводам представника відповідача з приводу того, що з 01.02.2025р. набрали чинності зміни до пункту 6 ст.9 Закону №2011-ХІІ, тому виникла необхідність у поданні нового пакету документів для отримання згаданих виплат, з огляду на те, що ці обставини стосуються спірних правовідносин, які виникли між позивачкою та відповідачем у жовтні-грудні 2024р. та не звільняли відповідача від обов'язку розглянути заяву позивачки у 15 денний термін після 21.12.2024р. та прийняти за нею відповідне рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - солдата ОСОБА_2 16.10.2024р. за процедурою, встановленою Постановою КМУ №884, чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Інші доводи представника відповідача, викладені ним у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за критеріями, установленими ч. 2 ст.2 вказаного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді згаданої вище заяви позивачки та не прийняття за нею відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення у порядку та у спосіб, встановленому п.5 Постанови КМУ №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю, яка полягає у не розгляді згаданої вище заяви позивачки та не прийняття за нею відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення у спосіб та у порядку, встановленому п.5 Постанови КМУ №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідач порушив права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
З приводу обраного позивачкою способу захисту права позивача, слід зазначити наступне.
Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до ч.2 ст.9 КАС України адміністративний суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів - п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.
Під час розгляду даної справи, судом вище було встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 фактично не було розглянуто заяву позивачки про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - ОСОБА_2 від 21.12.2024р. та будь-якого рішення за результатами розгляду такої заяви позивачки про виплату або відмову у виплаті їй такого грошового забезпечення не приймалось, що визнано судом порушенням відповідачем вимог п.5 Постанови КМУ №884.
Тому, слід зробити висновок, що за наведеними положеннями Постанови КМУ №884 розгляд поданою позивачкою заяви і доданих до неї документів повинен закінчуватися прийняттям відповідного рішення (про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення).
Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось (таких доказів суду не надано), що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.
А враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивачки права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - ОСОБА_2 відповідачем, за результатами поданих документів не вирішено, тому визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатами розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю таких рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Верховним Судом України сформовано правову позицію у постановах від 18.03.2014 у справі №21-11а14, від 22.04.2014 у справі №21-484а13, згідно з якою належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у даних спірних правовідносинах, суду слід вийти за межі позовних вимог з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України та обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки (при цьому, не втручаючись у свободу розсуду при прийнятті рішень суб'єктом владних повноважень) шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді згаданої вище заяви позивачки та не прийняття за нею відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 у порядку та у спосіб, встановлений п.5 Постанови КМУ №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також і зобов'язання відповідача розглянути заяву позивачки від 21.12.2024р. та прийняти за нею рішення про виплату або про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - ОСОБА_2 у спосіб та у порядку, встановленому пунктом 5 Постанови КМУ №884 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
При цьому, у ході розгляду заяви позивачки, відповідачеві слід з'ясувати (перевірити) всі обставини щодо осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, які наведені у пункті 7 Постанови КМУ №884 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, з урахуванням не тільки матері (позивачки у справі), а й батька вказаного військовослужбовця, перевірити чи не перебував військовослужбовець у шлюбі та чи не має дітей та прийняти відповідне законне рішення на власний розсуд з дотриманням вимог пунктів 5 -7 Порядку №884 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що за таких обставин найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права, за умови визнання протиправною протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду її заяви у спосіб та у порядку, встановленому п.5 Постанови КМУ №884, є саме зобов'язання відповідача розглянути заяву позивачки від 21.12.2024р. та прийняти рішення про виплату або про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 з дотриманням вимог пунктів 5-7 Постанови КМУ №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абз.2 ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується позовних вимог позивачки в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування та не здійснення виплати їй грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 згідно до п.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ у редакції закону станом на 16.10.2024р., зобов'язання вчинити певні дії у цій частині, а також і стягнути з відповідача утримані виплати грошового забезпечення позивачці з 16.10.2024р. (дати зникнення її сина) до дня винесення рішення у справі, то у цій частині позовних вимог позивачці слід відмовити, з огляду на таке.
Із наявних в матеріалах справи копій документів судом було встановлено, що відповідач у даних спірних правовідносинах жодних дій не вчиняв, а допустив протиправну бездіяльністю у питанні не розгляду заяви позивачки та не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про виплату або про відмову у виплаті грошового забезпечення її сина зниклого безвісти в порушення процедури, встановленої п.5 Постанови КМУ №884.
В ухвалі суду від 02.06.2025р. судом було запропоновано позивачці уточнити позовні вимоги та усунути ці суперечності, проте, отримавши її 03.06.2025р. представник позивача її проігнорував.
А відтак, оскільки з урахуванням того, що у даних правовідносинах судом була встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду її заяви та не прийняття за нею відповідного рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її сина - ОСОБА_2 у спосіб та у порядку, встановленому п.5 Постанови КМУ №884 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто, її право на отримання вказаного грошового забезпечення уповноваженою особою (командиром в/ч НОМЕР_1 ) ще не вирішено (таке рішення не прийнято) вказані вище позовні вимоги позивачки є передчасними.
Отже, у наведеній частині позовних вимог позивачці слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судові витрати, понесені позивачкою по сплаті судового збору у розмірі 484,48 грн. згідно платіжної інструкції №А4Х2-8Р4Р-103М-5ЕРС від 13.05.2025р., з урахуванням часткового задоволення позову, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам із розрахунку 968,96 грн./2 за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення утриманих виплат - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 за №1/21.12.2024 від 21.12.2024р. про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти сина - ОСОБА_2 та не прийняття за нею рішення у спосіб та у порядку, встановленому пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за №1/21.12.2024 від 21.12.2024р. про виплату їй грошового забезпечення за зниклого безвісти сина та прийняти за нею рішення про виплату або про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 (сина позивачки) у спосіб та у порядку, встановленому пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва