01 вересня 2025 рокуСправа №160/15427/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/15427/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
27.05.2025 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 33758,78 грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв'язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму санкцій з відповідача у судовому порядку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/15427/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.06.2025 року відповідач надав до суду відзив, в якому останній у задоволенні позову просить відмовити, оскільки ним вжито усіх необхідних заходів спрямованих на створення робочих місць та виконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2024 році, а також працевлаштовано одну особу з інвалідністю.
16.06.2025 року суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
19.06.2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що відповідачем виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, отже суб'єкт звільняється від відповідальності, тобто від адміністративно-господарських санкцій.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ» перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 13 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, відповідача повинна складати 1 особу.
Середньооблікова чисельність штатних працівників осіб з інвалідністю роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.
Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.
Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2024 році, відповідач до 15.04.2025 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 33758,78 грн.
Відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Законом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875).
Відповідно до статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Тобто, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємства обов'язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
Статтею 19 Закону №875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно вимог статті 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
В даному випадку, судом встановлено, що відповідачем було виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», тобто ним було вжито заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам та працевлаштовано одну особу з інвалідністю - ОСОБА_1 , якому встановлено третю групу інвалідності.
Працевлаштування особи з інвалідністю відповідачем підтверджується наданими суду доказами.
Так, відповідачем було надано копію наказу №15 від 26 серпня 2024 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; копію повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_1 ; копію паспорту громадянина України (ID картка) та довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; копію довідки МСЕК ОСОБА_1 ; копію довідки за формою ОК-5 ОСОБА_1 .
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Втім, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, не надало суду жодного доказу на підтвердження порушення ТОВ «ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ» статті 19 Закону № 875-XII в частині не забезпечення нормативу працевлаштування у 2024 році осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим суд вважає доводи позивача необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрат на правничу допомогу на користь ТОВ «ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ» у розмірі 12000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою та четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачем було надано договір №370 від 05.06.2025 року про надання правничої допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ДП №3073, додаток №1 від 05.06.2025 року до договору №370 від 05.06.2025 року про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 19.06.2025 року, звіт про надану правничу допомогу від 19.06.2025 року, рахунок на оплату №454 від 05.06.2025 року на суму 12000 грн. та платіжну інструкцію №1180 від 19.06.2025 року на суму 12000 грн.
Отже, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу наведені норм чинного законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем у відповіді на відзив зазначено, що витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн. є завищеними щодо іншої сторони спору, якою у цій справі є неприбуткова бюджетна установа, діяльність якої направлена на фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю.
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги, що справа не є складною, а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У даному випадку витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., понесені відповідачем є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а заявлений розмір витрат відповідає критерію реальності таких витрат, у зв'язку з чим підлягають стягненню з позивача на користь відповідача саме у такому розмірі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52, ЄДРПОУ 25005978) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОКМАК ДИЗЕЛЬ МАШ" (49064, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 32, кв.3, код ЄДРПОУ 30375547) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська