01 вересня 2025 рокуСправа №160/15819/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/15819/25 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Депо №3 комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
29.05.2025 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Депо №3 комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 6 осіб та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 1 438 372,89 грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв'язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму санкцій з відповідача у судовому порядку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/15819/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
20.06.2025 року відповідач надав до суду відзив, в якому останній у задоволенні позову просить відмовити, оскільки ним вжито усіх необхідних заходів спрямованих на створення робочих місць та виконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2024 році, а також подано відповідну звітність форми 3-ПН.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Депо №3 комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 853 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, відповідача повинна складати 34 особи.
Середньооблікова чисельність штатних працівників осіб з інвалідністю роботодавця склала 28 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.
Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.
Таким чином, за 6 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2024 році, відповідач до 15.04.2025 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 438 372,89 грн.
Відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Законом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875).
Відповідно до статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Статтею 19 Закону №875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно вимог статті 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Тобто, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємства обов'язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
В даному випадку, судом встановлено, що відповідачем було створено робочі місця (штатні посади) для працевлаштування осіб з інвалідністю, подавалася звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 01.08.2024 року за посадою: кондуктор громадського транспорту, 41 вакансія, кількість вакансій для можливого працевлаштування осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, за категоріями таких осіб: особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 41; за посадою слюсар-електрик з ремонту ел. Устаткування, кількість вакансій для можливого працевлаштування осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, за категоріями таких осіб: особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 7.
03.10.2024 року було прийнято звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» посадою: кондуктор громадського транспорту, 42 вакансії, кількість вакансій для можливого працевлаштування осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, за категоріями таких осіб: особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 42; за посадою слюсар-електрик з ремонту ел. Устаткування, кількість вакансій для можливого працевлаштування осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, за категоріями таких осіб: особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 7.
Також, відповідачем в засобах масової інформації, друкованих виданнях та інтернет ресурсах було розміщено оголошення про наявність вакантних посад в яких було зазначено про можливість працевлаштування для осіб з інвалідністю.
Наведені обставини підтверджуються наданими відповідачем доказами, а саме: копіями Звітності за формою №3-ПН(1); копіями оголошень у друкованих виданнях та скрін-шотами оголошень з сайтів.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про здійснення відповідачем всіх необхідних заходів передбачених Законом №875-ХІІ.
Також суд зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Окрім того слід зазначити, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком здійснювати пошук інвалідів на створені робочі місця.
До того ж, сам по собі факт відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку таких осіб, які мешкають на території, де здійснює підприємницьку діяльність відповідач, і бажають працювати, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.
Вказані обставини в сукупності свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за відсутності в його діях вини у тому, що у 2024 році не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання такого нормативу.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Втім, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, не надало суду жодного доказу на підтвердження порушення Депо №3 комунального підприємства «Дніпровський Електротранспорт» статті 19 Закону № 875-XII в частині не забезпечення нормативу працевлаштування у 2024 році осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим суд вважає доводи позивача необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Депо №3 комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська