СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5350/25
пр. № 2/759/3520/25
18 липня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
І. Позиції учасників справи
Аргументи позивача
13 березня 2025 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана 10 березня 2025 року, до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Позов обґрунтований тим, що:
- 23 жовтня 2020 року ОСОБА_2 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в результаті якого мотоциклу марки Honda CRF 1000, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб), яким керував ОСОБА_1 , завданий матеріальний збиток; окрім того, внаслідок кримінального правопорушення позивач зазнав моральних страждань;
- ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13.11.2024 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності; цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду;
- вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 114 596,46 гривень, з урахуванням ПДВ; 95 497,05 без урахування ПДВ;
- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» (далі - Товариство);
- 06 січня 2025 року Товариство виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 84 279,00 гривень, тобто розмір страхового відшкодування не покрив завдану шкоду;
- про відшкодування шкоди в позасудовому порядку позивач і відповідач не домовилися.
З наведених підстав просив суд стягнути з відповідача 30 317,46 гривень майнової шкоди і 180 000,00 моральної шкоди.
У судове засідання позивач та його представник, адвокат Рибак Є.В. не з'явилися. У позовній заяві позивач просив справу розглядати без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Позиція відповідача
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
ІІ. Процесуальні дії суду
20 березня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 24 квітня 2025 року.
У зв'язку з неявкою відповідача, судове засідання, призначене на 24 квітня 2025 року, суд відклав на 28 травня 2025 року.
У зв'язку з неявкою відповідача, судове засідання, призначене на 28 травня 2025 року, суд відклав на 18 липня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Вирішуючи питання про проведення заочного розгляду справи, суд зазначає таке.
Поштові конверти, яким відповідачеві на його зареєстроване та фактичне місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, повернулися до суду без вручення. На довідках про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається», «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 82, 84).
Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Отже, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
З огляду на те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, а також ураховуючи те, що позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечив, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданим ТСЦ 3246 05.03.2020 (а.с. 9-10).
13 листопада 2024 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу в справі № 759/4869/21, якою звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 44, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а саме у зв'язку із закінченням строків давності; цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишив без розгляду(а.с. 11-13).
Відповідно до вказаної ухвали 23 жовтня 2020 року приблизно об 11 год. 15 хв., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Renault Meganе», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та рухаючись по середині проїзної частини вул. Живописна (при наявності по одній смузі руху в обидві сторони без нанесення дорожньої розмітки), у напрямку пр. Перемоги зі сторони вул. Львівська в м. Києві, порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: п. 1.3; 1.5; 2.3(б); 10.1; 10.3; 10.4 Правил дорожнього руху України, та здійснив зіткнення з мотоциклом «Honda CRF 1000», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Відповідно до висновку експерта № 042-1853-2020, складеним судовим експертом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Косован М.І. 21.01.2021,у ОСОБА_1 при зверненні за медичною допомогою 23.10.2020 об 11:57 мала місце закрита травма правої стопи у вигляді перелому голівки проксимальної фаланги 5-го пальця зі зміщенням уламків, підшкірної гематоми середнього відділу правої стопи, що відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості (а.с. 14-18).
Відповідно до листка непрацездатності серії АДШ № 981020, виданого Комунальним підприємством «Консультативно-діагностичний центр Святошинського району м. Києва 28.10.2020, ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним з 28.10.2020 до 21.11.2020 (а.с. 19).
Відповідно до калькуляції орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин, складеної Приватним акціонерним товариством «Дніпро Мотор Інвест» 21.10.2020, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 114 596,46 гривень, з урахуванням ПДВ; 95 497,05 без урахування ПДВ (а.с. 23).
06 січня 2025 року Товариство виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 84 279,00 гривень, що підтверджується листом Товариства № 1268 від 28.02.2025 (а.с. 24-26).
Відповідно до висновку соціально-психологічного дослідження № 10-03-21, складеним Громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» 18.03.2021, моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , оцінюється при добровільній виплаті у 120 000,00 гривень, при відмові від добровільної виплати - у 180 000,00 гривень (а.с. 27-66).
ІV. Мотиви і оцінка суду
Загальні зауваження
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо відшкодування майнової шкоди
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 686/32571/23).
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт перший частини першої статті 1188 ЦК України).
Тлумачення зазначених норм свідчить, що:
- джерелом підвищеної небезпеки потрібно вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об'єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;
- зобов'язання про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою, вина особи, яка завдала шкоди.
При цьому, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Тобто тягар доказування у справах про відшкодування майнової шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки розподіляється так: потерпілий доводить розмір шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та шкодою, а особа, яка завдала шкоди, доводить відсутність протиправності своєї поведінки та вини.
Системний аналіз статей 1166, 1187, 1188 ЦК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Проте з указаного правила є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ від 18.11.2021).
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами страхування, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Станом на день ухвалення рішення відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-ІХ від 21.05.2024 (далі - Закон № 3720-ІХ). Зазначений закон введений в дію (окрім деяких норм) з 01 січня 2025 року.
Водночас відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-ІХ дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV (далі - Закон № 1961-ІV).
З огляду на те, що кримінальне правопорушення сталося 23 жовтня 2020 року, до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон № 1961-ІV.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Згідно зі ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Схожі за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, в справі № 760/15471/15-ц від 03 жовтня 2018 року.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача була завдана шкода належному йому майну (транспортному засобу).
На підтвердження розміру шкоди позивач надав калькуляцію орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин, складену Приватним акціонерним товариством «Дніпро Мотор Інвест» 21.10.2020, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 114 596,46 гривень, з урахуванням ПДВ; 95 497,05 без урахування ПДВ.
06 січня 2025 року страховик виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 84 279,00 гривень, що підтверджується листом страховика № 1268 від 28.02.2025.
Отже, розмір страхового відшкодування не покрив завдану позивачеві майнову шкоду. Розмір невідшкодованих збитків становить 30 317,46 гривень.
Зазначені вище докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми, позаяк вони з достатнім ступенем переконливості підтверджують розмір завданих позивачці матеріальних збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу з вини відповідача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами учасника справи, не подав відзиву на позов та не навів суду будь-яких аргументів, якщо у нього такі існували, що спростовують доводи позивача і надані ним докази в обґрунтування позовних вимог.
Доказів відсутності протиправності та вини відповідача у завданні позивачеві майнової шкоди матеріали справи не містять.
За таких обставин, вимогу про відшкодування майнової шкоди суд задовольняє повністю.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).
У постановівід 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
У постанові від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Окрім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Позивач зазначає, що через заподіяння шкоди здоров'ю та майну (транспортному засобу) він зазнав душевних страждань, оскільки після вчинення кримінального правопорушення відчував пригнічений стан, втрату сил, не міг деякий час користуватися транспортним засобом за призначенням, був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, що призвело до порушення його повсякденного устрою життя.
На підтвердження розміру моральної шкоди позивач надав письмовий доказ - висновок соціально-психологічного дослідження № 10-03-21, складений Громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» 18.03.2021, відповідно до якого моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , внаслідок кримінального правопорушення, при відмові від її добровільної виплати становить 180 000,00 гривень.
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди суд ураховує характер і наслідки правопорушення, зміну звичного способу життя позивача через тривалу непрацездатність, позбавлення можливості користуватися транспортним засобом, необхідність витрачати власні кошти на ремонт транспортного засобу; поведінку відповідача, який добровільно моральну шкоду не відшкодував, попри те, що минув тривалий час з дня вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає 180 000,00 гривень грошової компенсації моральної шкоди з відповідача як з особи, винної в її завданні. Такий розмір компенсації моральної шкоди найбільш повно відповідає засадам розумності і справедливості та є достатнім для задоволення потреб позивача.
V. Висновки суду
ОСОБА_1 пред'явив вимоги про відшкодування ОСОБА_2 майнової шкоди в сумі 30 317,46 гривень і моральної шкоди в сумі 180 000,00 гривень.
Обидві вимоги суд визнав законними і обґрунтованими.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов повністю.
VІ. Розподіл судових витрат
Розподіл судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, за подання цього позову позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
Доказів звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна пред'явленого позову становить 210 317,46 гривень.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року становить 3 028,00 гривень.
Отже, сума судового збору, яку позивач мав би сплатити при поданні позову, якби не був звільнений від сплати судового збору, становить 2103,17 гривень.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, судовий збір у сумі 2103,17 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Розподіл витрат на професійну правничу допомогу
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:
1) їх дійсність;
2) необхідність;
3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.
У матеріалах справи наявні:
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6773/10, видане адвокату Рибаку Євгену Володимировичу Радою адвокатів Київської області 27.06.2018 (а.с. 70);
- ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1065048 від 29.10.2020 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Рибаком Євгеном Володимировичем, який діє в складі Адвокатського об'єднання «Лігал Фокс» у Святошинському районному суді міста Києва, ПрАТ «Страхова компанія «Країна» (а.с. 71);
- договір про надання професійної правничої допомоги № 29/10/Р, укладений між Адвокатським об'єднанням «Лігал Фокс» (виконавцем) та ОСОБА_1 (замовником) 29.10.2020 (далі - договір) (а.с. 67).
Відповідно до п. 1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу, у тому числі адвокатські послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі щодо стягнення страхового відшкодування та інших виплат і відшкодувань, право на отримання яких має замовник через ДТП, що сталася 23.10.2020 в місті Києві по вулиці Живописній між транспортними засобами «Renault Meganе», реєстраційний номер НОМЕР_3 та «Honda CRF 1000», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до положень п. 4.1. договору розмір оплати послуг визначається в додатковій угоді до договору.
- додаткову угоду № 5 до договору про надання професійної правничої допомоги № 29/10/Р, укладену між Адвокатським об'єднанням «Лігал Фокс» (виконавцем) та ОСОБА_1 (замовником) 31.12.2023 (далі - додаткова угода) (а.с. 68).
Відповідно до положень додаткової угоди вартість послуг відповідно до розділу 4 договору становить 5 000,00 гривень за підготовку позовної заяви, друк, прошивку та завірення копії позову з додатками у двох примірниках; кошти в сумі 5 000,00 гривень мають бути сплачені замовником не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
- акт наданих послуг № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № 29/10/Р від 10.03.2025, згідно з яким кошти в сумі 5 000,00 гривень мають бути сплачені замовником не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили (а.с. 69).
Дослідивши зазначені докази, суд, з урахуванням складності справи, дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є доведеною, реальною і співмірною з обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
З огляду на те, що суд задовольнив позов повністю, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 317,46 (тридцять тисяч триста сімнадцять гривень 46 копійок) гривень як відшкодування майнової шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 000,00 (сто вісімдесят тисяч гривень 00 копійок) гривень як грошову компенсацію моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 2103,17 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Повне рішення суду складене 28 липня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко