СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/19157/25
пр. № 2/759/8341/25
03 листопада 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач постійно проживає у гуртожитку по АДРЕСА_1 . У 1996 році був заселений до гуртожитку, де проживав разом з батьками у кімнаті № 218 на підставі виданого їм ордеру. У 2021 році позивачу на його сім'ю, в тому числі і дочку ОСОБА_2 , було надано ПАТ «АТЕК» кімнату № 720 у цьому гуртожитку, куди він заселився за згодою попереднього власника, а тому вважає, що ПАТ «АТЕК» визнав за ним право користування даним жилим приміщенням. Однак, спеціальний ордер на заняття жилого приміщення кімнати № 720 у гуртожитку видано не було, не зважаючи на численні звернення у зв'язку із судовими спорами щодо примусової передачі гуртожитку до територіальної громади. На кімнату № 218 у вказаному гуртожитку Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією видано ордер на батьків позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та передано їм у власність цю кімнату. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 року гуртожиток по АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. На виконання рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №73/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» було розглянуто на засіданнях наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій 10.04.2025 року (протокол №1) питання видачі позивачу ордеру на кімнату 720, блок № 29 і прийнято рішення про відмову у видачі ордеру з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду).
З урахуванням зазначеного, позивач просить суд визнати за ним право користування жилим приміщенням кімнати гуртожитку АДРЕСА_2 .
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
08 вересня 2025 року на адресу Святошинського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві представник Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації акцентувала, що єдиною підставою для вселення до гуртожитку є ордер. Відсутність ордеру свідчить про порушення порядку заселення. Сама по собі реєстрація місця проживання за адресою гуртожитку не свідчить про законність користування жилою площею в ньому. З урахуванням викладеного, просила у позові відмовити.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подавши заяву про розгляд справи без її участі, просила позовні вимоги задовольнити на підставі викладених у позові обставин.
У судове засідання представник відповідача не з'явився. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив розглядати справу за відсутності представника Святошинської РДА.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з'явились.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 81 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований у гуртожитку АДРЕСА_1 .
У вказаному житловому приміщенні у кімнаті № 218 він проживав з 1996 року разом зі своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На кімнату №218 у вказаному гуртожитку батькам позивача видано ордер та передано у власність їм вказане жиле приміщення.
З 2021 року ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю, зокрема дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у кімнаті АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА від 16.03.2025 року № 109071367, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток з 27.12.1996 року по теперішній час.
Також у гуртожитку зареєстрована його малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 року, було задоволено позов Київської міської ради та зобов'язано ПрАТ «АТЕК» передати безоплатно гуртожиток по АДРЕСА_1 загальною площею 7 233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
15.12.2022 року прийнято Рішення Київської міської ради №5907/5948 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж ПрАТ «АТЕК» та внесення змін у додаток до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва».
На виконання рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №73/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» було розглянуто на засіданнях наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій 10.04.2025 року (протокол №1) питання видачі ОСОБА_1 ордеру на кімнату АДРЕСА_4 і прийнято рішення про відмову у видачі ордеру з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду).
Позивачем зазначено, що він був заселений у вказану кімнату гуртожитку із дотриманням вимог чинного законодавства, в установленому порядку зареєстрований, і проживає в кімнаті № 720, відповідно ПАТ «АТЕК» визнав за ним право користування даним жилим приміщенням в гуртожитку, проте спеціальний ордер на заняття жилого приміщення не було видано.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 1, 2 Житлового кодексу України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.
Відповідно до п. 69, 70, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок 11.12.1984 за № 470 ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.
Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.
Отже, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії, який лише дає право на вселення у квартиру.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), (що ратифікована Україною 17.07.1997, і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22 Верховний Суд виснував, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що позивач постійно проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 спочатку із батьками у кімнаті №218 з 1996 року, а згодом із своєю сім'єю у кімнаті № 720 цього гуртожитку з 2021 року.
У матеріалах справи наявні допустимі докази з достатнім ступенем переконливості, що підтверджують наявність міцних триваючих зв'язків позивача з указаним житлом (позивач позиціонує вказану кімнату як таку, в якій він постійно проживає, несе витрати з її утримання).
За таких обставин, відмова Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації у визнанні за позивачем права користування спірною кімнатою з підстав відсутності ордера на вказане жиле приміщення не відповідає положенням статті 8 Конвенції, адже не є необхідним в демократичному суспільстві.
Доводи відповідача про відсутність підстав для користування позивачем кімнатою суд відхиляє, оскільки за своєю сутністю ордер на жиле приміщення є підставою для вселення у квартиру (кімнату), а не посвідчує право користування житлом. Строк його чинності становить 30 днів, після чого він передається на зберігання до житлово-експлуатаційної організації. Норми житлового права не встановлюють обов'язку наймача житла зберігати ордер на жиле приміщення.
З огляду на викладене, право користування ОСОБА_1 кімнатою АДРЕСА_2 підлягає судовому захисту шляхом його визнання, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) право користування жилим приміщенням кімнати гуртожитку АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя Н.О.Горбенко