м. Вінниця
03 листопада 2025 р. Справа № 120/13472/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №025350010840 від 09.08.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу. На переконання позивачки зазначене рішення пенсійного органу є протиправним, а тому звернулася до суду.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження.
Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подала до суду відзив на позовну заяву у якому заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити.
Представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подав до суду відзив на позовну заяву згідно якого просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1984, оскільки відтиск печатки підприємства, яке вперше відкривало трудову книжку непридатний до сприйняття змісту. Періоди роботи у Казахстані з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992 , оскільки відтиск печатки при звільненні непридатний до сприйняття змісту.
Також зазначено, що неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.09.1992 та з 04.09.1992 по 14.03.1993, оскільки згідно Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РСФСР по 31.12.1991.
Враховуючи зазначене, страховий стаж заявниці становить 01 рік 09 місяців 29 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 02.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком.
Враховуючи принцип екстериторіальності, заяву позивачки передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №025350010840 від 09.08.2024 позивачці відмовлень у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу.
Так, до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1984, оскільки відтиск печатки підприємства, яке вперше відкривало трудову книжку непридатний до сприйняття змісту;
- періоди роботи у Казахстані з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992 , оскільки відтиск печатки при звільненні непридатний до сприйняття змісту;
- періоди роботи з 01.01.1992 по 03.09.1992 та з 04.09.1992 по 14.03.1993, оскільки згідно Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РСФСР по 31.12.1991.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV,Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII(далі - Закон України №1788-XII).
Відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року від 19 до 29 років.
Відповідно дост.48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ(далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637(далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Абзацами 1-2 п. 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Вимоги щодо порядку ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція №58), та до таких вимог серед іншого цією Інструкцією віднесено необхідність внесення до трудової книжки: відомостей про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення тощо (пункт 2.2.).
Відповідно до пункту 2.4Інструкції №58усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1984, оскільки відтиск печатки підприємства, яке вперше відкривало трудову книжку непридатний до сприйняття змісту;
- періоди роботи у Казахстані з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992 , оскільки відтиск печатки при звільненні непридатний до сприйняття змісту;
- періоди роботи з 01.01.1992 по 03.09.1992 та з 04.09.1992 по 14.03.1993, оскільки згідно Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РСФСР по 31.12.1991.
Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.
Твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1984, зокрема, з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992, з огляду на нечитабельність печатки підприємства як на титульній сторінці такої трудової книжки, так і відтиск печатки при звільненні є необґрунтованими та підлягають відхиленню у зв'язку з тим, що працівник не може нести відповідальність за внесені відомості роботодавцем до трудової книжки.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Суд звертає увагу, що розбіжності у трудовій книжці щодо нечіткості печатки на записах у трудовій книжці, які підтверджують страховий стаж позивача виникли не з його вини, та не залежали від волі позивача.
Підсумовуючи наведене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу період роботи з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1984.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивачку періодів роботи з 01.01.1992 по 03.09.1992, з 04.09.1992 по 14.03.1994 з посиланням на те, що згідно Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РСФСР по 31.12.1991, суд зазначає таке.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з огляду вихід останньої з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки під час роботи позивача з 01 вересня 1995 року по 20 вересня 1999 року вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить до висновку, що денонсація Угоди від 13 березня 1992 року означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22 вказав, що незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Відтак Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказана Угода була чинною на час роботи позивача на території російської федерації і позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоду його роботи на території Республіки Казахстану з 01.01.1992 по 03.09.1992, з 04.09.1992 по 14.03.1994, а тому в цій частині позов належить задовольнити.
Будь яких інших підстав відмови у призначенні пенсії за віком та зарахуванні страхового стажу, відповідачами не вказано.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. З урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне також зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача невраховані періоди роботи.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд стягує понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350010840 від 09.08.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.03.1984, зокрема: з 24.10.1983 по 15.06.1985 та з 15.06.1985 по 03.09.1992, з 04.09.1992 по 14.03.1994 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати подачі заяви, з урахуванням усього страхового стажу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати зі сплати судового збору у розміру 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22. код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427)
Суддя Комар Павло Анатолійович