м. Вінниця
03 листопада 2025 р. Справа № 120/9686/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення у реєстр «Оберіг» відомостей про виключення позивача з військового обліку.
Так, позивач вказує, що 20.01.2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердив його виключення з військового обліку. У червні 2025 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявами та документами для внесення відповідних відомостей до реєстру «Оберіг». Незважаючи на належне подання звернень та сплив строків відповіді, відповідач не зареєстрував звернення, не надав відповіді і не вніс змін до реєстру, чим допустив бездіяльність. Позивач стверджує, що це порушує його права, гарантовані законами України та Конституцією, створює ризик незаконного призову та обмежує право на виїзд за кордон. Обов'язок внесення змін до реєстру «Оберіг» визначений нормативними актами, а невиконання цього обов'язку є протиправною бездіяльністю.
У зв'язку з викладеним, позивач просить зобов'язати відповідача внести до реєстру «Оберіг» запис про його виключення з військового обліку із зазначенням дати 20.01.2021 року та підстави лист ІНФОРМАЦІЯ_4 № 284, видати оновлений електронний військово-обліковий документ із відміткою «виключений» та надіслати офіційний лист до Державної прикордонної служби України про відсутність обмежень щодо перетину державного кордону.
Ухвалою суду від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку статті 262 КАС України.
31.10.2025 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_5 та його посадовим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове доставлення, затримання чи притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП; видавати або направляти будь-які документи (повістки, направлення на ВЛК) до набрання законної сили рішенням у справі № 120/9686/25.
Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до примусового проходження позивачем військово-лікарської комісії та видачі мобілізаційного розпорядження, що унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Позивач зазначає, що 23.10.2025 відповідачем складено протокол №6909 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, розгляд якого призначено на 06.11.2025. У разі накладення штрафу до ухвалення рішення суду позивачу може бути завдано істотної матеріальної шкоди. Крім того вказує, що у системі «Резерв+» з 25.10.2025 оновлено статус позивача як «у розшуку», що спричинило його примусове доставлення до ТЦК 23.10.2025.
Визначаючись щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд виходить із наступного.
Положеннями частини 1 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову
Частиною 2 статті 150 КАС України передбачено що, забезпечення позову допускається до пред'явлення позову, якщо
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що перебуває в розшуку, тому у разі невжиття заходів забезпечення позову, існує високий ризик примусового проходження ВЛК та видачі мобілізаційного розпорядження.
Втім, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
В цьому контексті варто врахувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях. До того ж, заявником не надано достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачем або третіми особами наразі вживаються заходи, спрямованих саме на його мобілізацію.
Водночас, обставини наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, обґрунтованість розшуку позивача правоохоронними органами, не є предметом цього судового розгляду та не досліджується судом в межах адміністративної справи № 120/9686/25.
Також позивач не оскаржує у позові дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно його призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Такі дії відповідача не є предметом заявленого спору.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти вказані вище дії щодо мобілізації позивача не відповідає порушеному праву позивача за захистом якого він звернувся до суду.
Пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Таким чином, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії, які не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення, що відповідно до статті 151 частини 3 пункту 5 КАС України, не допускається.
Разом з тим, підводячи підсумок вищевикладеному суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, відтак, в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Мультян Марина Бондівна