м. Вінниця
03 листопада 2025 р. Справа № 120/13625/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про відвід судді в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, якими нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою від 03.10.2025 залишено позовну заяву без руху.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 17.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В подальшому, від позивача надійшла заява про відвід судді. Обґрунтовуючи підстави для відводу, позивач вказує на упередженість судді при розгляді справи. Зокрема, на думку позивача, ухвала суду від 03.10.2025 не містить символів державної влади, а саме Державного Герба України. Крім того, вказує, що до Тульчинського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 подано цивільний позов до Матринюк Світлани та суддів Вінницького окружного адміністративного суду, зокрема і до Віятик Н.В., про зобов'язання утриматись від дій, що порушують приписи ст. 20 Конституції України 1996 року і є свавільним втручанням у сферу особистого життя, а саме порушують право користування власністю, право на життя, свободу та особисту недоторканність, який зареєстрований та розглядається у справі №148/2685/25.
Розглянувши подану заяву, суд виходить із наступного.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 36 та 37 КАС України. Водночас, особливості вирішення заявленого відводу та самовідводу врегульовано статтею 40 КАС України.
Згідно з частиною першої статті 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 - 4 ст. 36 КАС України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
На думку суду, в цій справі відсутні підстави для відводу судді, визначені ст. 36 КАС України.
Так, обставини на які посилається позивач, не можуть бути розцінені як упереджене ставлення судді до сторін або результатів розгляду справи, або викликати сумнів в незалежності суду при розгляді даної справи.
Зокрема, позивач у поданій заяві фактично висловлює свою незгоду із тим, що ухвала суду від 03.10.2025, на його думку, не містить символів державної влади, а саме Державного Герба України. Крім того, вказує, що до Тульчинського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 подано цивільний позов до Матринюк Світлани та суддів Вінницького окружного адміністративного суду, зокрема і до Віятик Н.В., про зобов'язання утриматись від дій, що порушують приписи ст. 20 Конституції України 1996 року і є свавільним втручанням у сферу особистого життя, а саме порушують право користування власністю, право на життя, свободу та особисту недоторканність, який зареєстрований та розглядається у справі №148/2685/25.
Проте, такі аргументи заявника, не можуть свідчити про будь-яку упередженість суду.
Так, відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 8 КАС України передбачено що, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Відповідно приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, оцінка доказів щодо їх належності та допустимості є виключною прерогативою суду та буде надаватися судом безпосередньо під час вирішення справи та прийнятті рішення. Відтак, наведені заявником обставини є хибними.
Згідно із частиною 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження по справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відводу судді; при цьому, відвід повинен бути вмотивованим та заявленим у строк, що визначений частиною 3 статті 39 КАС України; у разі, якщо суд дійде висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про відвід надійде до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного судового засідання, в такому випадку питання про відвід вирішується суддею, який не входить до складу суду.
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42); у контексті об'єктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 poку, п. 58 Reports of Judgments and Decisions, 1996-III).
Отже, при наданні оцінки об'єктивності судді під час здійснення правосуддя необхідно розрізняти два критерії: 1) об'єктивна безсторонність, яка полягає у встановленні фактів, які можуть ставити під сумнів незалежність судді; 2) суб'єктивна безсторонність, яка полягає у відсутності упередженості або тенденційності в поведінці судді при розгляді конкретної справи.
При цьому, особиста безсторонність судді презюмується поки не надано доказів протилежного (згадане вище рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v.Switzerland), п. 42).
Відтак, не може бути підставою для відводу заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 4 статті 36 КАС України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Водночас, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2025 у справі №148/2685/25 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .
Натомість, заявляючи відвід судді, позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які б об'єктивно викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості чи об'єктивності судді. На думку суду, наведені у заяві обставини не свідчать про наявність підстав для відводу, передбачених ст. 36 КАС України, а сам відвід пов'язується виключно з суб'єктивним сприйняттям позивачем ухвалених судових рішень та дій судді.
Вищезазначена правова позиція неодноразово висловлена в рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2018 року по справі №523/5348/17, у постанові від 09.08.2018 року по справі №9901/573/18, у постанові від 16.08.2018 року по справі №826/23651/15, у постанові від 01.10.2018 року по справі №9901/673/18, у постанові від 18.10.2018 року по справі №800/445/16.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
Відповідно до положень частини 3, 4 статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу та необхідність вирішення питання про відвід у порядку, встановленому ч. 4 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 248, 256 КАС України, -
Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Віятик Наталії Володимирівни у справі № 120/13625/25.
Передати матеріали адміністративної справи №120/13625/25 для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України, для вирішення питання про відвід судді.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна