печерський районний суд міста києва
Справа № 757/49461/23-ц
пр. 2-3967/25
29 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - відповідач, ТОВ «ДІЄСА»), в якому, з урахуванням заяви про зменшення та збільшення позовних вимог від 15.01.2024 року, просить стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату у розмірі 19 106,84 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів; невиплачену компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину у розмірі 18 376,20 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки, але не більше як за шість місяців у розмірі 80 855,28 грн.; та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23 667,66 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з 13.08.2020 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА». Наказом ТОВ «ДІЄСА» від 22.08.2023 року № Z00/22/08/014 позивач була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з посади фахівця по роботі з базами даних Департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом. ОСОБА_1 було видано копію наказу про звільнення від 22.08.2023 року № Z00/22/08/014 та розрахунковий листок за липень, серпень 2023 року. Проте, в розрахунковий листок не включено компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останнє надходження заробітної плати перед звільненням за червень 2023 року було 24.07.2023 року у розмірі 4 770,88 грн. без ПДВ. Представник позивача зазначає, що в день звільнення відповідачем порушено вимоги ст. ст. 115, 116 КЗпП України та не здійснено повного розрахунку по заробітній платі та виплату за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину. Відтак, на момент остаточного розрахунку при звільненні борг, на думку позивача, за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі складає 19 106,84 грн.; невиплачена компенсація за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину - 18 376,20 грн. Оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення судом. Розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення - 24.08.2023 року до моменту звернення до суду - 20.10.2023 року складає 42 робочих дні, тому позивач вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку не менш ніж 25 726,68 грн. (612,54 грн. х 42) та виходячи з цього розрахунку просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду на підставі ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2023 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Батрин О.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.11.2023 року під головуванням судді Батрин О.В. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків.
03.11.2023 року судом отримано відповідь № 305503 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
29.11.2023 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2023 року під головуванням судді Батрин О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.02.2024 року.
06.02.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання, яке по суті є відзивом на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов'язаних із стягненням заробітної плати відмовити, зазначивши, що перед працівниками ТОВ «ДІЄСА» дійсно існує заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, проте дана заборгованість виникла у зв'язку із обставинами непереборної сили, а саме у зв'язку із введенням на території України воєнного стану. У той же час, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. У наданому листі Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022 року є обставиною непереборної сили для суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору. Торгова мережа «Eldorado», до якою належить ТОВ «Дієса» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в м. Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка; частково знищені товарні запаси в магазинах м. Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. Вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило не можливість виконання усіх зобов'язань, у томі числі, по оплаті заробітної плати. Отже, введення воєнного стану в Україні стало обставиною непереборної сили для ТОВ «ДІЄСА» та таким, що унеможливило виконання своїх обов'язків по своєчасній виплаті заробітної плати перед позивачем. Крім того, відповідач просив розглядати справу за відсутності представника.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2024 року під головуванням судді Батрин О.В. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку передано до Господарського суду м. Києва для розгляду по суті, на розгляді якого перебуває справа № 910/12677/23 про банкрутство боржника ТОВ «ДІЄСА».
Постановою Київського апеляційного суду від 25.09.2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.01.2025 року.
15.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшли додаткові пояснення у справі, які були передані головуючому судді 20.01.2025 року.
15.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшла заява про зменшення/збільшення позовних вимог, яка була передана головуючому судді 20.01.2025 року, в якій останній просить стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату у розмірі 19 106,84 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів; невиплачену компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину у розмірі 18 376,20 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки, але не більше як за шість місяців у розмірі 80 855,28 грн.; та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23 667,66 грн.
15.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшло клопотання про витребування у ТОВ «ДІЄСА» доказів, а саме: документ, що підтверджує повідомлення роботодавцем свого працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом Ю.М., що ТОВ «Дієса» та зокрема, департамент комерції, за фактичною адресою: м. Київ, площа Спортивна 1а, ТРЦ Гулівер, перебуває під впливом форс-мажорних обставин із зазначенням дати виникнення обставин та дати ознайомлення під особистий підпис працівника; сертифікат про неможливість виконання своїх зобов'язань ТОВ «Дієса» за трудовим договором, при звільненні працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом ОСОБА_1 , в день її звільнення 23.08.2023 року згідно наказу № Z00/22/08/014 від 22.08.2023 року; копії документів, що містять інформацію про всі доходи ТОВ «ДІЄСА» та джерела їх походження, отримані ТОВ «ДІЄСА» напередодні звільнення позивача, в період з 01.07.2023 року по 31.08.2023 року, а також інформацію про всі видатки ТОВ «ДІЄСА», здійснені ним в період з 01.07.2023 року по 31.08.2023 року у розрізі суми видатків та їх призначення; копії документів, що містять інформацію про те, коли (точна дата) та на підставі якого локального акту ТОВ «ДІЄСА» (наказ тощо) було створено ресурс «MyEldoLife», хто був його розробником та технічним адміністратором та забезпечував (забезпечує) його функціонування та технічне обслуговування у 2023 році, а також інформацію про інформування всіх працівників ТОВ «ДІЄСА» про ресурс «MyEldoLife» із їх підтвердженням про ознайомлення з цим інформуванням; фінансову звітність та звіт незалежного аудитора ТОВ «ДІЄСА» за 2023 рік.
17.01.2025 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшла заява, яка була передана головуючому судді 20.01.2025 року, про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якому останній зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Фещенко І.С. про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за не використану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку відмовлено.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2025 року приєднано до матеріалів справи додаткові пояснення представника позивача; заяву про збільшення позовних вимог, та у зв'язку із неявкою представника відповідача, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 07.04.2025 року.
21.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник відповідача зазначає, що борг підприємства по заробітній платі перед позивачем, включаючи компенсацію за невикористану відспустку та інші види відпусток і виплат становить 19 106,94 грн. Торгово-промислова палата України сертифікатом № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, підтвердила, що обставини збройної агресії з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення. Крім того, вказує, що факт знаходження відповідач під дією обставин непереборної сили, що спричинило неможливість своєчасно розрахуватись при звільненні, встановлений постановою Київським апеляційного суду від 22.07.2024 року у справі № 757/2043-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2024 року, та не потребує додаткового доказування, тому просить відмовити у задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Крім того, ураховуючи типовість справи, а також витрату адвокатом часу на підготовку типової справи, вважає, що сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 4 000,00 грн. Також представник відповідача просив відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.
21.01.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких останній зауважив, що відповідач не надав доказів, які б вказали на прямий, безпосередній зв'язок між впливом форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) на виконання Товариством зобов'язань за трудовим законодавством у випадку даного конкретного звільнення позивача 22.09.2024 року.
11.02.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшло клопотання про витребування у ТОВ «ДІЄСА» доказів, а саме: документ, що підтверджує повідомлення роботодавцем свого працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом ОСОБА_1 , що ТОВ «ДІЄСА» та, зокрема, департамент комерції, за фактичною адресою: м. Київ, площа Спортивна 1а, ТРЦ Гулівер, перебуває під впливом форс-мажорних обставин із зазначенням дати виникнення обставин та дати ознайомлення під особистий підпис працівника; сертифікат про неможливість виконання своїх зобов'язань ТОВ «ДІЄСА» за трудовим договором, при звільненні працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом ОСОБА_1 , в день її звільнення 23.08.2023 року згідно наказу № Z00/22/08/014 від 22.08.2023 року; копії документів, що містять інформацію про всі доходи ТОВ «ДІЄСА» та джерела їх походження, отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» напередодні звільнення позивача, в період з 01.07.2023 року по 31.08.2023 року, а також інформацію про всі видатки ТОВ «ДІЄСА», здійснені ним в період з 01.07.2023 року по 31.08.2023 року у розрізі суми видатків та їх призначення; копії документів, що містять інформацію про те, коли (точна дата) та на підставі якого локального акту ТОВ «ДІЄСА» (наказ тощо) було створено ресурс «MyEldoLife», хто був його розробником та технічним адміністратором та забезпечував (забезпечує) його функціонування та технічне обслуговування у 2023 році, а також інформацію про інформування всіх працівників ТОВ «ДІЄСА» про ресурс «MyEldoLife» із їх підтвердженням про ознайомлення з цим інформуванням; фінансову звітність та звіт незалежного аудитора ТОВ «ДІЄСА» за 2023 рік.
03.03.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшло клопотання про витребування у ТОВ «ДІЄСА» доказів, а саме: документ, що підтверджує повідомлення роботодавцем свого працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом ОСОБА_1 , що ТОВ «ДІЄСА» та, зокрема, департамент комерції, за фактичною адресою: м. Київ, площа Спортивна 1а, ТРЦ Гулівер, перебуває під впливом форс-мажорних обставин із зазначенням дати виникнення обставин та дати ознайомлення під особистий підпис працівника; сертифікат про неможливість виконання своїх зобов'язань ТОВ «ДІЄСА» за трудовим договором, при звільненні працівника, фахівця по роботі з базами даних департаменту комерції, відділу управління товарним асортиментом ОСОБА_1 , в день її звільнення 23.08.2023 року згідно наказу № Z00/22/08/014 від 22.08.2023 року; копію документу (наказ тощо) про створення електронного ресурсу «MyEldoLife» для комунікації між підприємством і працівниками з підтвердженням про ознайомлення ОСОБА_1 про цей ресурс під особистий підпис; виписку банку по всіх діючих рахунках, у період з 01.07.2023 по 31.12.2023 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.04.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Фещенко І.С. про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за не використану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку відмовлено.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.04.2025 року у зв'язку із неявкою представника відповідача, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 29.05.2025 року.
29.05.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якому останній зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.
В судове засідання 29.05.2025 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв'язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. Представник позивача у заяві від 29.05.2025 року просив розглядати справу за відсутності позивача та її представника. Відповідач відзиві на позовну заяву просив розглядати справу за відсутності представника.
Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 13.08.2020 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА», що не заперечується учасниками справи.
Наказом ТОВ «ДІЄСА» від 22.08.2023 року № Z00/22/08/014 ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням з посади менеджера з логістики департаменту логістики, дистрибуції та сервісу, відділу магістральної логістики, з виплатою працівнику компенсації за 2 дні невикористаної відпустки (том 1, а. с. 19).
Останнє надходження коштів на банківський рахунок позивача, з призначенням платежу «Зарахування заробітної плати» у сумі 4 770,88 грн. без ПДВ було 24.07.2023 року, що підтверджується скрін-шотом з мобільного застосунку «Ощадбанк» ОСОБА_1 (том 1, а. с. 21).
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як визначено у 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Як визначено у ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідач як роботодавець, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України, не виплатив позивачу при звільнені заборгованість із заробітної плати, у тому числі, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що розмір заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 19 106,84 грн.; невиплачена компенсація за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину - 18 376,20 грн.
Так, згідно розрахункового листа наданого ТОВ «ДІЄСА» вбачається, що борг за підприємством на кінець серпня 2023 року становить 19 106,84 грн. Окрім того, відповідно до розрахункового листа за вересень 2023 року позивачу нарахована компенсація відпустки за 2 дні у розмірі 854,32 грн. (том 2, а. с. 209).
Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, зокрема, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Представник відповідача у додаткових поясненнях від 21.01.2025 року визнав борг підприємства по заробітній платі перед позивачем на суму 19 106,84 грн., про що надав відповідні розрахункові документи, та не заперечував проти задоволення вимог позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, суд бере до уваги суму у розмірі 19 106,84 грн., яка не заперечується стороною відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки підлягають задоволенню у розмірі 19 106,84 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
В частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сторона відповідача зазначала, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст. ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Так, в матеріалах справи містяться копія сертифікату Київської торгово-промислової палати № 300-24-0827 від 23.04.2024 року, видана ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов'язків (зобов'язань), які були представником відповідача долучені до відзиву.
На підтвердженням скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство, що розглядається Господарським судом м. Києва у справі № 910/3368/24.
Із долученої відповідачем постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 24.01.2024 року у справі № 760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
За положеннями ст. 117 КЗпП України, обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Положення ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом із цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року справа № 905/857/19).
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (том 1, а.с. 183).
24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Отже, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати належних при звільнені сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за ст. ст. 94, 115-117 КЗпП України, ст. ст. 1, 24 Закону України «Про оплату праці» , з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати № 3000-240827 від 23.04.2024 року.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.12.2024 року у справі № 757/2043/24-ц (провадження № 61-11900св24) зазначив, що «У цій справі підтверджено неможливість виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язку щодо своєчасного проведення розрахунку із позивачкою при звільненні, встановлено причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати зобов'язання, а доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та їх не спростовують».
Як визначено у ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «ДІЄСА» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 08.12.2021 року у справі № 9901/407/19 зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Також у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 808/8156/14 зазначено, що в резолютивній частині рішення обов'язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір, який підлягав сплаті за подання цієї позовної вимоги, підлягає стягненню з ТОВ «ДІЄСА» в дохід держави у розмірі 1 073,60 грн.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, витрати, пов'язані з розглядом справи, становлять 24 741,26 грн. та складаються з: 1 073,60 грн. - судовий збір за подання позовної заяви; 23 667,66 грн. - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої суми;
Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача додано до позовної заяви: копію Договору про надання правничої допомоги № 031022023/3 від 03.10.2023 року, укладений між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Фещенко та партнери» в особі керуючого партнера Фещенка І.С. (далі - Адвокатське об'єднання); Додаткову угоду № 1 від 18.10.2023 року до копію Договору про надання правничої допомоги № 031022023/3 від 03.10.2023; копію ордера на надання правової (правничої) допомоги серії АА № 1362473 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000862.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 1 до Договору, сторони погодили, що для представництва інтересів Клієнта у судах першої інстанції щодо стягнення заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, Адвокатське об'єднання зобов'язується надати правничу Клієнту в такому вигляді та обсязі: ознайомлення та аналіз обставин і матеріалів справи, наданих клієнтом; формування та визнання правової позиції; представлення інтересів клієнта у судах першої інстанції; подання клопотань, відповідей, заперечень по справі; у разі необхідності, представлення Клієнта у суді апеляційної інстанції.
Також, п. 2 Додаткової угоди № 1 до Договору, сторони погодили, що за надання правничої допомоги в обсязі, передбаченому п. 1 цієї Додаткової угоди, або за отриманий успішний результат, а саме: отримання Клієнтом грошових коштів за невиплачену заробітну плату та/або середній заробіток за період затримки розрахунку від боржника, Клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорова у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, протягом 3 календарних днів з моменту надходження грошових коштів Клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником, готівкою або шляхом безготівкового переказу на рахунок.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Ураховуючи, що суд дійшов до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 19 106,84 грн., то сума гонорару становить 3 821,37 грн. (20 %), а отже вказана сума підлягає стягненню у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 43, 44, 67 Конституції України, ст. 4, 47, 83, 94, 97, 115, 116, 117, 223 Кодексу законів про працю України, ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. 2, 21 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 1, 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 206, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355, 430, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку на дитину та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 19 106 (дев'ятнадцять тисяч сто шість) грн. 84 коп. без урахування податків та зборів.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 821 (три тисячі вісімсот двадцять одну) грн. 37 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, ЄДРПОУ 36483471.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 29.05.2025 року.
Суддя І.В. Григоренко