печерський районний суд міста києва
Справа № 757/46709/23-ц
пр. 2-2212/25
28 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
представника позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (відповідач - ОСОБА_2 ), в якому просить усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання їй вільного доступу до цієї квартири, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивач зазначає, що відповідно до п.п. 1-3 Договору позики від 28.12.2017 року (з урахуванням Договору про внесення змін і доповнень від 10.12.2019 року № 2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3029), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3101, ОСОБА_2 (Позичальник) зобов'язалася повернути ОСОБА_3 позику у розмірі 4 720 000,00 грн., але не менше суми, яка еквівалентна 200 000,00 доларів США, у строк не пізніше 28.12.2020 року. 28.12.2017 року з метою забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Договором позики від 28.12.2017 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3102, відповідно до умов якого відповідач передала і іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позики від 28.12.2017 року, на підставі ст. ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку», п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 7 Іпотечного договору від 28.12.2017 року, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на квартиру, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію від 03.10.2022 року, індексний № 65016901. Отже, з 03.10.2022 року ОСОБА_3 став власником квартири АДРЕСА_1 , а 26.07.2023 року він подарував вказану квартиру ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири від 26.07.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою О.О. за реєстровим № 4610. Відповідач чинить їй перешкоди володінні та користуванні зазначеною квартирою, оскільки з моменту набуття права власності на квартиру, ОСОБА_1 не змогла вступити у фактичне володіння та користування квартирою. 04.09.2023 року відповідачу направлена претензія із вимогою - 22.09.2023 року надати позивачу (її уповноваженому представнику) доступ до квартири АДРЕСА_1 шляхом відчинення дверей і надання ключів від квартири. Проте у визначений час відповідач доступ до квартири не надала, про ще представником позивача складено акт. Вказував, на наявність відеозапису, на якому зафіксований представник позивача, який 22.09.2023 року намагається отримати доступ до квартири. Крім того, 04.09.2023 року була направлена заява до Печерського УП ГУНП у м. Києві з проханням вжити передбачених законом заходів для захисту права власності ОСОБА_1 і усунення перешкод у користуванні квартирою. Посилаючись на положення ст. ст. 321, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та 19.10.2023 року отримано відповідь № 279130 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2023 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, та призначено підготовче засідання у справі на 06.02.2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2024 року у зв'язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце підготовчого засідання, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 198, п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 16.04.2024 року.
06.02.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гудзери Т.С. надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача, яка була передана головуючому судді 08.02.2024 року.
16.04.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гудзери Т.С. надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та її представника, в якій останній зазначив, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження у справі.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2024 року у зв'язку із неявкою відповідача, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 198, п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 11.06.2024 року.
11.06.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гудзери Т.С. надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та її представника, в якій останній зазначив, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.06.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 13.08.2024 року.
13.08.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гудзери Т.С. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.08.2024 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, судове засідання було відкладено до 14.11.2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.11.2024 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, судове засідання було відкладено до 28.01.2025 року.
28.01.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гудзери Т.С. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити та не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.
В судове засідання 28.01.2025 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв'язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. Представник позивача у заяві від 28.01.2025 року просив розглядати справу за його відсутності.
Оскільки, згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Суд встановив, що 28.12.2017 року між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3101, відповідно до умов якого (з урахуванням Договору про внесення змін і доповнень від 10.12.2019 року № 2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3029) Позичальник зобов'язалася повернути ОСОБА_3 позику у розмірі 4 720 000,00 грн., але не менше суми, яка еквівалентна 200 000,00 доларів США, у строк не пізніше 28.12.2020 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним Договором позики, 28.12.2017 року між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого Іпотекодавець передала Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І. за реєстровим № 3099.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Договором позики від 28.12.2017 року, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію від 03.10.2022 року, індексний № 65016901.
26.07.2023 року між ОСОБА_3 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдаровувана) укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою О.О. за реєстровим № 4610.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.08.2023 року № 344925495, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири серія та номер 4610, виданий 26.07.2023 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як визначено у ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
В силу норм ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вказана норма Конституції України кореспондується з нормами ст. 321 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як визначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма права визначає право власника майна, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для надання захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом існування перешкод у користуванні власником своїм майном. При цьому не має значення, ким саме створюється порушення права та з яких підстав.
Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач чинить їй перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1
Проте на підтвердження заявлених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем у якості письмових доказів додано до позовної заяви: копію претензії від 04.09.2023 року № 23, адресовану ОСОБА_2 , в якій представник ОСОБА_1 вимагав 22.09.2023 року об 11 год 00 хв надати ОСОБА_1 (її уповноваженому представнику) доступ до квартири АДРЕСА_1 шляхом відчинення дверей і надання ключів від квартири; копію акту від 22.09.2023 року, складеного представником ОСОБА_1 - Гудзерою Т.С. та ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_2 не надала доступ до квартири АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від квартири; копію заяви представника ОСОБА_1 до Печерського УП ГУНП у м. Києві з проханням вжити передбачених законом заходів для захисту права власності ОСОБА_1 і усунення перешкод у користуванні квартирою.
У постанові Верховного Суду від 06.04.2020 року у справі № 754/14843/16 зроблено правовий висновок про те, що доказами у справі на підтвердження наявності перешкод у користуванні майном, що належить особі на праві власності, зокрема у його вселенні до спірного житлового приміщення можуть бути: акти про не допуск до належного особі на праві власності майна, звернення до правоохоронних органів, пояснення осіб, які можуть підтвердити ті чи інші обставини, які мають значення для вирішення справи, показання свідків тощо.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Як визначено у ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не має доступу до своєї власності через неправомірні дії відповідача та доказів того, що відповідач перешкоджає їй у вселенні до належної на праві власності спірної квартири, перешкоджає користуватися, володіти та розпоряджатись своєю власністю, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.
Враховуюче викладене, керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 317, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_6 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10.02.2025 року.
Суддя І.В. Григоренко