Справа №:755/16718/24
Провадження №: 2/755/503/25
"03" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 листопада 2017 року. Шлюб було розірвано рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року. За час перебування у шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 , припинив надавати допомогу на утримання дитини ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем за зареєстрованим місцем проживання отримано не було, конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву не скористався.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені нею обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що сторони з 16 листопада 2017 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року у цивільній справі №528/758/24 (а.с. 3-4).
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
Дитина сторін проживає з позивачем, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 5-зворот, 6) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У своїй позовній заяві позивач стверджує, що відповідач не надає допомоги на утримання неповнолітньої доньки сторін, яка проживає з позивачем. Відповідачем дані обставини не спростовані.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції «Про захист прав дитини», суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Частиною 1 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. №606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Суд враховує ту обставину, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву та не надав суду доказів належного виконання обов'язку по утриманню дитини, як і доказів неспроможності сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 182, 183 СК України, суд, враховуючи як матеріальне становище позивача, яка проживає з дитиною та утримує її, так і матеріальне становище відповідача, який доказів неспроможності надання матеріальної допомоги на утримання дитини за станом здоров'я суду не надав, є особою працездатного віку, вважає, що розмір аліментів який буде стягуватись на утримання дитини сторін повинен бути встановлений у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати звернення з даним позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття. При визначенні розміру аліментів, суд виходить із засад розумності та справедливості, враховує можливість відповідача надавати допомогу в зазначеному розмірі, якої буде достатньо, з урахуванням утримання дитини з боку позивача, для забезпечення належного матеріального утримання дитини та її гармонійного розвитку.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Позивач звернулась з позовом до суду 25 вересня 2024 року, тому аліменти слід стягувати із зазначеної дати.
Крім того, суд роз'яснює сторонам у справі, що згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн, від сплати якого при зверненні до суду позивач була звільнена.
На підставі викладеного, керуючись статтями 181-183, 191 Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 10, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 968,96 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: