Справа №:755/20763/25
Провадження №: 1-кп/755/1795/25
"30" жовтня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі колегії суддів ОСОБА_1 (головуючий), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025000000001037 від 26.09.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України
за участю учасників кримінального провадження: прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває вказане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України. У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив та подав клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор в клопотанні зазначив, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 04.11.2025 року включно.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Враховуючи те, що 04.11.2025 року сплине строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_5 , то під час підготовчого судового засідання слід вирішити питання щодо запобіжного заходу, виходячи з наступного.
На думку сторони обвинувачення, щодо обвинуваченого ОСОБА_5 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи не призведуть до нормальної процесуальної поведінки особи та можуть перешкодити судовому розгляду.
Прокурор вказує, що кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_5 відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими, найсуворіша санкція статті за ч. 2 ст. 111 КК України передбачає максимальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Положеннями частини 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне врахувати прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Крім того, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У клопотанні прокурор зазначає, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду: ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які законом передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі. Також у нього є зв'язки із представниками РФ, у зв'язку з цим існує ризик того, що обвинувачений може спробувати виїхати з України та переховуватись за кордоном, зокрема у Російській Федерації, з метою уникнення кримінальної відповідальності. У такому випадку його затримання та екстрадиція будуть не можливі, так як установа правопорядку Європейського Союзу (Європол) не здійснює сприяння у розшуку і затриманні осіб, які підозрюються або обвинувачуються за статтями КК, що інкриміновані ОСОБА_5 , які вважає політично вмотивованими. Крім цього, враховуючи специфіку розслідуваного кримінального провадження, ОСОБА_5 ознайомлений з методами конспірації та переховування.
п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Даний ризик ґрунтується на тому, що обвинувачений самостійно або через інших осіб, завдяки своїм спільникам, іншим особистим якостям чи можливостям, може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою перешкоджання надання останніми повних та достовірних показань щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується. З огляду на те, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, переслідуючи корисливий мотив, з метою одержання грошових коштів, а також той факт, що ОСОБА_5 не має законних джерел доходу, офіційно не працевлаштований, відтак може вчинити нові злочини для отримання грошових коштів для подальшого існування.
Враховуючи суспільно небезпечний характер вищевказаних кримінальних правопорушень та покарання у вигляді позбавлення волі, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його судом винуватим, є всі підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконними засобами впливати на свідків, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ним кримінального правопорушення, може вчинити нові або продовжуватиме вчиняти злочини, а тому з метою запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням викладених обставин жоден інший більш м'який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити запобігання існуючим ризикам та виконання завдань кримінального провадження.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Приймаючи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_5 , з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду та перебуваючи на волі може вчинити спробу незаконно впливати на свідків даного кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується, а також враховуючи відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, сторона обвинувачення вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_5 слід продовжити запобіжний захід, а саме у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
У підготовчому судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, оскільки ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та не відпали, у зв'язку з цим прокурор вважає, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 у підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання, оскільки ризики, наведенні у клопотанні, є необґрунтованими та не доведеними, у зв'язку з чим просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема вважає за можливе застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із засобом електронного контролю. Крім того, захисник надав суду медичний висновок про незадовільний стан здоров'я матері ОСОБА_5 , позитивну характеристику останнього за місцем проживання, навчання та від релігійної громади.
Обвинувачений ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні підтримав думку свого захисника.
Дослідивши матеріали клопотання прокурора, заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. Так, відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ст. 177 КПК України). Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України. Під обґрунтованою підозрою на стадії судового розгляду суд розуміє існування фактів та інформації, які здатні переконати неупередженого спостерігача в тому, що певна особа (група осіб) могла вчинити злочин, у такому випадку наявні докази об'єктивно пов'язують цю особу (групу осіб) із певним злочином. При цьому, критерій обґрунтованості підозри зовсім не вимагає того, щоб ці докази були достатніми для того, щоб визнати особу винуватою та забезпечити її засудження, але мають бути достатніми (вагомими) для того, щоб виправдати подальше існування заходів забезпечення судового розгляду. Такий стандарт доказування є найнижчим і не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою злочину. Як вбачається з розділів І, ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування № 22025000000001037, обґрунтованість підозри ОСОБА_5 на стадії судового розгляду у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України, ґрунтується на: протоколі огляду місця події; протоколі огляду предметів; протоколах огляду; протоколах обшуку; протоколах допиту свідків та інших матеріалах.
Перелік вище зазначених матеріалів, а також виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, зазначений в обвинувальному акті, на даний момент, у своїй сукупності, є вагомим та здатен переконати неупередженого спостерігача у тому, що обвинувачений ОСОБА_5 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України. При цьому, суд не вдається у тонкощі кримінально-правової кваліфікації та вирішення питання доведеності його вини, оскільки дослідження зібраних стороною доказів, у разі призначення даного обвинувального акта, здійснюватиметься під час судового розгляду - у судовому засіданні, а їх оцінка - в нарадчій кімнаті. Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, то слід зазначити таке. Суд вважає обґрунтованим стороною обвинувачення ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 , будучи обізнаним з санкціями статей, які йому інкримінуються, може переховуватись від суду, оскільки ним можливо вчинено тяжкі та особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавленням волі. Тому даний ризик є цілком реальним. Суд вважає, що стороною обвинувачення обґрунтовано і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що згідно чинного законодавства суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. А тому, враховуючи характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , та обставини їх вчинення, ризик впливу останнього на свідків, як вмовлянням, підкупом, так і іншими незаконними способами, є досить реальним. Крім того, суд вважає, що стороною обвинувачення не обґрунтовано ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слід зазначити, що розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_5 , відповідно до ст. 178 КПК України суд враховує, крім іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведеності його вини в інкримінованих злочинах, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, майновий стан обвинуваченого.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні, з огляду на специфіку кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, а також на конкретні обставини кримінального провадження та його особу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, що стосується питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93). Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України. Так, обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжким злочинами, обвинувачений раніше не судимий, не працює, не одружений, не має міцних соціальних зв'язків, що може свідчити про його можливе ухилення від суду та його можливий вплив на свідків. Крім того, стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Враховуючи наведене, суд на даному етапі розгляду обвинувального акту, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Доводи захисника про існування підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт із засобом електронного контролю є необгрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 194, 315, 369 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах 60 днів, тобто до 26 грудня 2025 року включно, з утриманням у ДУ «Київський слідчий ізолятор» (м. Київ, вул. Дегтярівська, 13).
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Будь-які твердження чи заяви обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні.
Ухвала суду щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошено 3 листопада 2025 року о 09 годині 30 хвилин.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3