Номер провадження 2-о/754/462/25
Справа № 754/13487/25
Іменем України
03 листопада 2025 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В. В.
за участю секретаря судового засідання Краснощоки О. В.
за участю:
представників заявника - адвокатів Овчаренка І. С. та Поповича М. В.
представника заінтересованих осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) - адвокатка Гаврилюк С. Г.
представника заінтересованої особи ( ОСОБА_3 ) - адвокатка П'ятигорець І. О.
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.8.2025, відкрито провадження по зазначеній справі.
У судовому засіданні представник заінтересованої особи ОСОБА_3 - адвокатка П'ятигорець І. О. подала заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що не визнають вимоги заяви, вважають, що заявник просить суду встанови факт тотожності особи, що суперечить вимогам статті 315 ЦПК України.
Представники заявника - адвокати Овчаренко І. С., Попович М. В. та заінтересованих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатка Гаврилюк С. Г. не вважають, що вимоги заяви про встановлення тотожності особи, тому просили відмовити.
Заінтересована особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна в судове засідання не з'явилася, свого представника не направила, однак з матеріалів справ вбачається, що повідомлена належним чином про розгляд справи, причину нез'явлення суду не повідомлено.
Суд, вивчивши матеріали справи, заяви про закриття провадження у справі, вислухавши учасників справи, дійшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності (з метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази) та меж судового розгляду. Також особливостями розгляду справ окремого провадження є те, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб; такі справи не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди; за загальним правилом при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до вимог ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Крім того Велика Палата Верховного Суду зазначала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Зокрема Велика Палата ВС в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) звертала увагу на те, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкриті її провадження, а коли справу вже відкрито - закривав провадження у ній.
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У справі, яка є предметом розгляду у суді, заявник просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_5 , за фактом смерті Відділом РАЦС Яковлівського міського округу Білгородської області російської федерації видано довідку про смерть та свідоцтво про смерть, а Управлінням РАЦС адміністрації міста Білгорода російської федерації - повторне свідоцтво про смерть, є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України, що має реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 .
Метою встановлення факту заявник визначив вирішення питання в подальшому щодо спадкування майна після смерті ОСОБА_5 .
На виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 23.09.2025, приватним нотаріусом Назарчук О. М. направлено до суду копію спадкової справи, з якої вбачається, що після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) подані від спадкоємців: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заяви про бажання прийняти спадщину. Також в матеріалах спадкової справи існує лист-відповідь на звернення ОСОБА_1 № 31/02-14 від 06.06.2025, в якому приватним нотаріусом надані відповіді на запитання щодо документів та видачі свідоцтв про право на спадщину.
Так зі змісту заяви та її вимог дійсно можливо встановити, що заявник просить встановити факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто є однією і тією особою, що є встановлення факту тотожності особи, а отже така вимога суперечить приписам ст. 315 ЦПК України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
Однак суд констатує, що у матеріалах справи відсутні документи які мали б розбіжність між ім'ям, прізвище, ім'я, по батькові та місце і час народження ОСОБА_5 .
Крім того заявник просить встановити, що ОСОБА_5 є громадянином України, що має реєстраційний номер картки платника податків.
Проте стаття 1 Закону України від 18 січня 2001 року «Про громадянство України» дає визначення, зокрема, таких термінів: громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Законодавство України, яке регулює підстави і порядок набуття громадянства та його припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб розрізняє, зокрема, порядок та процедуру встановлення належності до громадянства України та набуття громадянства України.
Стаття 3 Закону України «Про громадянство України» встановлює належність до громадянства України.
Відтак справа щодо встановлення приналежності особи до громадянства України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів належності осіб до певної держави, оскільки визначений інший поряд як позасудовий так і судовий.
Відповідно до Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 2612.2013 № 2211/24743), визначено, що це Положення розроблено відповідно до статей 63 та 70 глави 6 розділу II Податкового кодексу України з метою визначення єдиної методики реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). 2. Реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України. 3. Це Положення регулює відносини, що виникають при реєстрації фізичних осіб, які є громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України, - у Державному реєстрі. 4. Цим Положенням визначаються порядок та процедура.
Таким чином існує позасудовий порядок щодо визначення ідентифікаційного коду. Однак встановити факт належності ідентифікаційного коду (ІПН) особі в судовому порядку можливо, але це стосується встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а не самого коду як такого, коли дані в документі не збігаються з даними у свідоцтві про народження або паспорті, а виправити помилку іншим шляхом неможливо.
Отже при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в сукупності з положеннями частини третьої статті 124 Конституції України та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо права на спадкування та приналежності особи до Держави України, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням всіх органів державної влади які наділені такими повноваженнями.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_4 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Зокрема суд звертає увагу, що подана адвокаткою П'ятигорець І. О. заява про закриття провадження у справі та повернута судом заява про залишення заяви без розгляду вбачає саме не визнання заявлених вимог заявником, що в свою чергу приводить до висновку про існування спору про право щодо спадкування. А тому подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
Тому суд вважає правильним відмовити у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, оскільки за встановлених обставин під час розгляду справи у порядку окремого провадження вбачається, що цій спір виник з приводу спора про право, який пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України - якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Згідно із ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Підсумовуючи вищевикладене вище, і зважаючи на те, що факт, про встановлення якого просить заявник встановлюється в позасудовому порядку вповноваженими установами на підставі поданих на їх розгляд документів, рішення яких може бути оскаржено в передбаченому законом порядку, суд дійшов до висновку про залишення заяви без розгляду.
Керуючись статтями 260, 293, 294, 315, 318, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви поданої адвокаткою П'ятигорець Іриною Олександрівною про закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Заяву ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Оксана Миколаївна про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику його право подати позов на загальних підставах.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 03.11.2025.
Суддя В. В. Бабко