м. Вінниця
03 листопада 2025 р. Справа № 120/127/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
29.05.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Однак, як слідує з матеріалів справи, адміністративний позов та копія ухвали від 13.01.2025 отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 13.01.2025 о 19:46 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд» суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки, однак, відзив на позовну заяву відповідачем було подано до суду 28.05.2025, тобто з пропуском встановленого судом п'ятнадцятиденного строку.
При цьому, клопотання про поновлення відповідного строку на подання відзиву, до суду подано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, суд не приймає до уваги відзив відповідача та вирішує справу за наявними матеріалами.
В той же час, суд звертає увагу, що відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 162 КАС України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Отже, направлення копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, є процесуальним обов'язком відповідача.
Зазначена вимога процесуального закону в першу чергу обумовлена необхідністю дотримання принципу рівності сторін та змагальності судового процесу. Адже, якщо така заява по суті справи направляється іншим учасникам справи одночасно з її направленням до суду, виконуються вимоги повідомлення інших учасників справи про позицію заявника, що створює передумови для застосування змагальних механізмів.
Враховуючи те, що до відзиву на позовну заяву не додано докази його надіслання іншим учасникам справи, що унеможливлює його розгляд та врахування судом, оскільки порушує принцип рівності та змагальності сторін, суд доходить до висновку, що відзив на позовну заяву підлягає поверненню відповідачу без розгляду.
Представником відповідача подано відповідь на відзив, в якій просить повернути відзив на позовну заяву особі, яка його подала, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
24.09.2024 позивач подав до військової частини НОМЕР_1 НГ України звернення та рапорт про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за братом ОСОБА_1 інвалідом І групи.
До рапорту позивач долучив копії наступних документів:
- паспорт на ім'я ОСОБА_1 ;
- відомості Безлюдівської селищної ради від 30.08.2024 № 1400;
- Акта виконавчого комітету Безлюдівської селищної ради від 29.08.2024 № 322;
- довідку МСЕК серії 12ААГ № 319864 від 22.08.2024 на ім'я ОСОБА_2 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_2 ;
- РНОКПП ОСОБА_2 ;
- паспорт на ім'я ОСОБА_2 ;
- РНОКПП ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 .
Відповідно до наданої копії довідки МСЕК 12ААГ № 319864 від 22.08.2024 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами повторного огляду 22.08.2024 року встановлена І А група інвалідності, безстроково. Потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до копія Відомостей Безлюдівської селищної ради від 30.08.2024 № 1400, ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним зареєстрований та проживає брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за яким ОСОБА_1 здійснює постійний догляд.
Відповідно до копії Акта виконавчого комітету Безлюдівської селищної ради від 29.08.2024 № 322, депутатом Безлюдівської селищної ради Арестовим Ю.О. здійснено перевірку за зверненням гр. ОСОБА_2 , який зареєстрований АДРЕСА_1 про підтвердження постійного мешкання за вказаною адресою з своїм рідним братом ОСОБА_1 .
В акті також зазначено, що зі слів заявника, його батько - ОСОБА_3 є громадянином рф, більше трьох років мешкає на території рф, мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сестра ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 мешкають на території Туреччини більше 10 років. Більше на території України близькі родичі відсутні.
Зазначені факти підтвердили свідки з числа сусідів, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які мешкають за адресою АДРЕСА_2 .
15.10.2024 військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на вказаний рапорт за №50/28/12-Л-10653, в якій вказала, що вважає не доведеним необхідність саме позивачем здійснювати постійний догляд за інвалідом І групи ОСОБА_2 та звільнення його із військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що до рапорту не долучені належним чином засвідчені докази відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або документів, що інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено позивачу у звільненні з військової служби.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Водночас Закон України від 25.02.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави для звільнення з військової служби визначні у ст. 26 Закону №2232.
Зокрема, згідно пп. «г» п. 3 ч. 4 цієї статті через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232).
Суд зауважує, що дана норма передбачає умови для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, які передбачені підпунктом г п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, а саме:
1) необхідність здійснення постійного догляду за особою;
2) наявність відповідної групи інвалідності;
3) відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р. (далі - Інструкція № 170, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Пунктом 12.1, розділу XII Інструкції №170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з частиною 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII)) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 06.09.2024 про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за братом ОСОБА_1 , який має І групу інвалідності, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи.
Окрім того, відповідно до довідки МСЕК 12ААГ № 319864 від 22.08.2024 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами повторного огляду 22.08.2024 року встановлена І А група інвалідності, безстроково. Потребує постійного стороннього догляду.
Командування в/ч НОМЕР_1 розглянувши поданий рапорт листом від 15.10.2024 повідомило, що вважає не доведеним необхідність саме позивачем здійснювати постійний догляд за інвалідом І групи ОСОБА_2 та звільнення його із військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що до рапорту не долучені належним чином засвідчені докази відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або документів, що інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, суд наголошує, що у відповідності до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 визначальною підставою для звільнення особи з військової служби у спірних правовідносинах є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Однак, суд звертає увагу, що додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за братом, який є особою з інвалідністю I групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зазначає, що у даному випадку матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у брата позивача ОСОБА_1 є батько, мати та рідна сестра (член сім'ї другого ступеня споріднення).
Так, Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 дійшов висновку, що зі змісту абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Так, позивачем зазначено про наявність у нього та його брата, за яким потрібен догляд - матері та сестри, проте вони виїхали за кордон, а також батька, який проживає на території рф.
Суд зазначає, що поняття "постійний догляд" передбачає систематичну, щоденну допомогу та фізичну присутність поруч із особою, яка її потребує.
Тому виїзд за кордоном є об'єктивною перешкодою для здійснення такого догляду та не спростовують факту фізичної відсутності та неможливості виконувати функції доглядальника.
Однак суд зауважує, що позивачем до рапорту від 06.09.2024 не було додано документів (доказів) щодо відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Оскільки довідки Державної прикордонної служби України від 11.11.2024 та копія посвідки на проживання в Турецькій Республіці до такого рапорту не надавалися, такі долучені лише до позовної заяви.
Щодо тверджень позивача, що військова частина НОМЕР_1 не долучила вказані докази до рапорту та не прийняла їх до уваги, то суд вважає їх безпідставними та звертає увагу, що довідки Державної прикордонної служби України від 11.11.2024 надані на адвокатські запити від 30.10.2024, тобто вже після подання рапорту на звільнення та після його розгляду.
Таким чином, суд вважає не доведеною обставину відсутності членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_1 .
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Віятик Наталія Володимирівна