м. Вінниця
03 листопада 2025 р. Справа № 120/16972/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830028386 від 15.11.2024 у призначенні пенсії відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі вказуючи на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а отже відсутні підстави для призначення пенсії. При цьому представник відповідача вказав, що позивачу правомірно не зараховано період роботи з 21.08.1993 по 01.11.2000, оскільки назва організації при прийнятті не відповідає назві організації на печатці при звільненні; архівна довідка від 16.10.2024 №Ж/24/73967/24-30 не взята до уваги, так як невірно зазначене прізвище " ОСОБА_2 " в наказі про звільнення від 01.11.2000 №26. Крім того представник зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є неналежним відповідачем у справі, оскільки розгляд заяви здійснювався за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було подано належним чином оформленого відзиву. Проте 21.01.2025 надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про долучення до матеріалів адміністративної справи матеріалів пенсійної справи позивача.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступне.
11.11.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розгляд заяви здійснювався, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення №023830028386 від 15.11.2024 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема, у рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 13 років 5 місяців 17 днів, тоді як достатній стаж для призначення пенсії складає 15 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 21.08.1993 по 01.11.2000, оскільки назва організації при прийнятті не відповідає назві організації на печатці при звільненні; архівна довідка від 16.10.2024 №Ж/24/73967/24-30 не взята до уваги, так як невірно зазначене прізвище " ОСОБА_2 " в наказі про звільнення від 01.11.2000 №26.
Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1058-IV право на пенсію по інвалідності мають особи, визнанні інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Водночас заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.
Порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Так, пунктом 2.4 цієї Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
До матеріалів справи додано копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , копію картки платника податків, довідка Вінницької міської МСЕК №1, де прописано українською мовою прізвище, ім'я та по батькові « ОСОБА_1 ».
Також додано копію трудової книги, яка була заведена російською мовою, в ній прописано " ОСОБА_1 ".
Окрім того на підтвердження періоду роботи з 21.08.1993 року по 01.11.2000 року додано архівну довідку від 16.10.2024 №Ж/24/73967/24-30 про підтвердження звільнення " ОСОБА_1 з Малого приватного підприємства "Корд" з 01.11.2000 року.
Таким чином, розбіжності між записами російською мовою виникли внаслідок неусталеності принципів міжмовного перетворення іншомовних назв.
Крім того, відповідачем не заперечується належність вказаних документів саме позивачеві.
Суд також встановив, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 26.07.1982 містить всі необхідні записи про роботу. Відомості про роботу підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці і, на переконання суду, вони є належним доказом підтвердження страхового стажу позивача.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Знову ж таки акцентую увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що розбіжності у трудовій книжці щодо назв організацій на печатці виникли не з його вини, та не залежали від волі позивача.
Підсумовуючи наведене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу період його роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 26.07.1982 .
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З огляду на викладене, суд вважає, що пенсійний орган неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи за записами трудової книжки та не взяв до уваги період роботи з 21.08.1993 по 01.11.2000, у зв'язку з розбіжностями назв організацій у печатці, та архівну довідку, у зв'язку з розбіжностями напису прізвища позивача.
Відтак рішення №023830028386 від 15.11.2024 за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності є таким, що прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру в тому числі і в частині суб'єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 60 років, його безспірний страховий стаж, який врахований пенсійним органом, становить 13 років 5 місяців 17 днів, в тому числі з урахуванням обставин встановлених в межах розгляду цієї справи складає понад 7 років, враховуючи положення ч. 1 ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (15 років), це є достатнім для призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3). Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії (п.4.10).
Заяву про призначення пенсії позивачем подано за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
При цьому, пенсійна справа, після прийняття рішення передається засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
З огляду на викладене, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, враховуючи зміст позовних вимог, суд вважає за необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 21.08.1993 по 01.11.2000 відповідно до трудової книжки від 26.07.1982 року серії НОМЕР_2 та призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення із завою про призначення пенсії, тобто з 11.11.2024.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830028386 від 15.11.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 21.08.1993 по 01.11.2000 відповідно до трудової книжки від 26.07.1982 року серії НОМЕР_2 та призначити пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення із завою про призначення пенсії, тобто з 11.11.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427)
Суддя Віятик Наталія Володимирівна