ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/7945/25
провадження № 2/753/6978/25
10 вересня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Розумієнком І. П., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
У квітні 2025 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом до Київської міської ради (далі також - відповідач) про визнання права власності на житловий будинок (садибного типу) загальною площею 83,70 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,0896 га, кадастровий номер 8000000000:90:208:0200, за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - спірний будинок, успадковане майно), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , спадкодавець).
Позов обґрунтований такими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 . Після його смерті залишилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 0,0896 га, кадастровий номер 8000000000:90:208:0200, та розташованого на ній житлового будинку загальною площею 83,70 кв.м. Позивачка є єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 за законом. З метою оформлення спадкових прав на земельну ділянку та будинок позивачка звернулась до нотаріуса, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки спадкодавець за життяне встиг завершити процедуру приватизації та оформлення права власності на будинок.
Ухвалою суду від 06.05.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав подання її без додержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України.
22.05.2025 від позивачки надійшли додаткові документи на виконання вимог вищевказаної ухвали.
Ухвалою суду від 26.05.2025відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
16.06.2025 від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника на підставі поданих позивачкою доказів та ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства.
22.08.2025 від позивачки надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
10.09.2025 від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Ухвалою від 10.09.2025 суд прийняв до розгляду подані позивачкою додаткові докази, закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 (а.с. 12, 13).
За життя ОСОБА_2 . Київська міська рада прийняла рішення № 120/120 про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0896 га, кадастровий номер 8000000000:90:208:0200, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі також - земельна ділянка).
Після смерті ОСОБА_2 (далі також - спадкодавець) Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа за № 609/2020.
ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 за законом.
Вищенаведені обставини встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.07.2022 у цивільній справі № 753/26156/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, яке набрало законної сили (а.с. 43-46, 47).
Вказаним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації та право на здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0896 га, кадастровий номер 8000000000:90:208:0200, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , приватизацію якої розпочав спадкодавець ОСОБА_2 .
З технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами), виготовленого за замовленням позивачки комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації»станом на 03.02.2021, убачається, що на вищевказаній земельній ділянці розташований житловий будинок загальною площею 83,70 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами - літньою кухнею, сараєм, літнім душем, вбиральнею, іншими господарськими спорудами, який був побудований у 1975 р. (а.с. 33-36).
На момент спорудження спірний будинок розташовувався на території с. Бортничі Бориспільського району Київської області. У 1987 р. с. Бортничі здобуло статус селища міського типу, а 26.08.1988 увійшло до складу території м. Києва.
Технічний паспорт на житловий будинок, виготовлений за замовленням ОСОБА_3 . Київським міським бюро технічної інвентаризаціїстаном на 16.03.1990, в цілому містить такі ж відомості, окрім строків побудови окремих господарських будівель та загальної площі будинку, яка згідно з цим документом становить 85,7 кв.м. (а.с. 28-32).
Згідно з поясненнями позивачки ОСОБА_3 була першою дружиною спадкодавця та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14.06.2021 державний нотаріус Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Ястремська Ж. В. прийняла постанову № 1880/02-31 про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку та житловий будинок у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на зазначені об'єкти (а.с. 16).
Даючи оцінку вимогам позову та наданим позивачкою доказам, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).
Визначення права власності у його юридичному розумінні наведене у статті 316 ЦК України, відповідно до положень якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 317, 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Однією з визначених законом підстав набуття майна є його створення (виготовлення).
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 331 ЦК України).
Особливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно врегульовані частиною другою цієї норми, якою встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Право власника на забудову своєї земельної ділянки та право дозволяти іншій особі здійснювати будівництво на чужій земельній ділянці передбачене статтею 375 ЦК України та статтями 90, 102-1 ЗК України, водночас для особи, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво, наступають юридичні наслідки, передбачені статтею 376 ЦК України.
Згідно з цією нормою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Разом із тим за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (стаття 58 Конституції України) та закріпленим статтею 5 ЦК України положенням, яким не передбачається зворотна дія актів цивільного законодавства у часі, норми ЦК України застосовуються лише до цивільних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004.
Права і обов'язки щодо нерухомого майна виникають у момент його набуття, за даними технічних паспортів спірний будинок споруджено у 1975 р., а відтак правовідносини щодо його будівництва мають регулюватися законодавством, яке було чинним на той час.
Станом на 1975 р. законодавство Української РСР не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).
У період з 31.01.1966 по 19.01.1996 питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», який визначав умови та правові наслідки будівництва, та постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.04.1948 № 3211 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків».
Пункт 2 постанови № 3211 визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Окрім того, в той час діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 (діяла до 19.01.1996), яка передбачала здійснення реєстрації всіх будинків у бюро технічної інвентаризації місцевих органів виконавчої влади на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлювальних документів, перелік яких додавався до неї).
З огляду на викладене суд виснує, що у вказаний період підставою виникнення у особи права власності на житловий будинок був сам факт збудування нею будинку з додержанням вимог вищенаведених нормативних актів, документами, що підтверджують право особи на будинок, могли бути довідки виконавчого комітету відповідної місцевої ради, виписки з погосподарської книги відповідної місцевої ради щодо належності будинку, ухвалені органами місцевого самоврядування рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічні паспорти на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо, при цьому закон не пов'язував момент набуття права власності на нерухоме майно з його державною реєстрацією.
Слід також зазначити, що в період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані, а право власності на будинок або домоволодіння підтверджувалосьзаписами в погосподарських книгах.
Отже у разі збудування будинку в сільській місцевості він не підлягав державній реєстрації та на нього не виготовлялась документація про право власності, а факт наявності запису в погосподарській книзі був достатнім для набуття особою права власності на такий будинок.
Матеріали справи не містять витягу з погосподарської книги, записи у якій могли б бути доказом належності спірного будинку спадкодавцю чи його першій дружині ОСОБА_3 , доказів на підтвердження відведення земельної ділянки у порядку, передбаченомуУказом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 та постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948, та доказів прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Водночас судом установлено, що ОСОБА_2 за життя висловив волю на одержання у власність земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, та розпочав процедуру її приватизації відповідно до чинного законодавства України (стаття 118 ЗК України) шляхом розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поданням клопотання про передачу земельної ділянки у власність.
Рішенням Київської міської ради було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .
Відносини власності на нерухомі речі нерозривно пов'язані з відносинами у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які врегульовані статтею 182 ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952-VI).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 1952-VI речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Результат аналізу вищенаведених нормативних положень в контексті установлених у розглядуваній справі фактів і обставин дає підстави для висновку, що рішенням Київської міської ради, прийнятим відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України,засвідчене не лише право ОСОБА_2 на земельну ділянку, а й факт її надання під уже збудоване нерухоме майно, що за чинним законодавством є необхідною умовою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду (частина третя статті 376 ЦК України).
За положеннями Закону № 1952-VI право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підлягало реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За наслідками такої реєстрації ОСОБА_2 вправі був розраховувати на здійснення державної реєстрації свого права власності на спірний будинок відповідно до процедури проведення державної реєстрації власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, встановленої у пункті 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.
Зазначені дії ОСОБА_2 не вчинив, оскільки помер, а законної процедури оформлення права власності померлої особи на нерухоме майно не існує.
За приписами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).
Отже після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло і майнове право на спірний будинок, під який у встановленому законом порядку було надано земельну ділянку.
Стаття 1217 ЦК України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом.
Заповіту щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті ОСОБА_2 не залишив, а тому відповідно до положень частини другої статті 1223, статей 1258, 1261 ЦК України право на спадкування одержала позивачка ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець за законом першої черги.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців посвідчується свідоцтвом про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України, стаття 66 Закону України «Про нотаріат»), отримання якого є правом спадкоємця, водночас норма частини першої статті 1297 ЦК України зобов'язує спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Покладаючи на спадкоємців обов'язок отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, законодавець тим самим забезпечує їх можливістю реалізовувати набуте право власності щодо успадкованого нерухомого майна.
Як установив суд, позивачка звернулася до нотаріуса за видачею свідоцтв про право на спадщину на земельну ділянку та спірний будинок, проте нотаріус відмовив у їх видачі з підстав відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на зазначені об'єкти.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, передбачає, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів на майно, яке зареєстроване у порядку, визначеному законодавством. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (глава 10, пункти 4.14, 4.15).
У статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі судовий.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Отже ураховуючи, що позивачка ОСОБА_1 після смерті чоловіка успадкувала усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини, у тому числі і майнове право на спірний будинок, але не може отримати правовстановлюючий документ на нього, і, відповідно, реалізувати набуте право власності щодо успадкованого нерухомого майна, а іншим шляхом захистити її право на отримання спадщини неможливо, вимоги позову про визнання права власності суд визнає обґрунтованими і доведеними та задовольняє їх.
З огляду на характер спірних правовідносин суд не здійснює розподіл судових витрат між сторонами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 )право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 на житловий будинок (садибного типу) загальною площею 83,70 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,0896 га, кадастровий номер 8000000000:90:208:0200, на АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 24.10.2025.