Справа № 703/3244/25
2/703/1298/25
03 листопада 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Биченка І.Я.,
за участю
секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та виділ земельної ділянки в окреме користування.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником частини житлового будинку і присадибної земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7110500000:02:004:0368, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Власницею іншої частини будинку є ОСОБА_3 , громадянка і постійна мешканка російської федерації.
Позивач зазначила, що наразі бажає відокремитись, щоб юридично не залежати один від одного.
Посилаючись на те, що нормами чинного законодавства заборонено громадянам російської федерації набувати право власності на земельні ділянки та об'єкти нерухомості в Україні, ОСОБА_1 просила визначити порядок користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7110500000:02:004:0368, та виділити їй в окреме користування 0,1 га вказаної земельної ділянки, що належить їй на праві власності.
Ухвалою від 09 червня 2025 року суд залишив позовну заяву без руху у зв'язку з недотриманням вимог ст.175,177 ЦПК України.
Ухвалою від 27 серпня 2025 року суд відкрив провадження у справі, визнав справу малозначною та постановив її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання з'явились позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 .
Відповідач про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином. Відзиву на позов відповідач не направила.
У зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.
Позивач та її представник підтримали позов повністю та просили його задовольнити з наведених в ньому підстав.
Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.
Як убачається з рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2006 року по справі № 2-3080/2006 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01 лютого 2007 року ОСОБА_1 належить 2/5 частин у праві власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 19.09.2013 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 належить також 2/5 частин у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110500000:02:004:0368, площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 жовтня 2025 року інша частина у праві власності на житловий будинок та земельну ділянку належить ОСОБА_3 (частка 3/5).
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою ст.15, частиною першою ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Статтею 367 ЦК України передбачено право співвласників поділити в натурі між ними майно, що перебуває в спільній частковій власності.
На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.
Норми чинного законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою. Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17 (провадження № 61-7504св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16 та Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16.
За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ч.1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З досліджених судом документів встановлено, що загальна площа спірної земельної ділянки становить 0,1 га. Вказана земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності двом особам - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з частками у праві власності, відповідно, 2/5 та 3/5 частин.
Суд зауважує, що для вирішення питання про поділ земельної ділянки та/або визначення порядку користування нею необхідні спеціальні знання в галузі іншій, ніж право, однак, позивач не подав до суду обґрунтованого клопотання про призначення у даній справі земельно-технічної експертизи, як і не подала виготовленого на її замовлення висновку експерта.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що «допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі/виділення в користування об'єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб'єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу».
Отже, якщо співвласник просить виділити йому частку у спільному майні, або просить встановити порядок користування земельною ділянкою, він повинен у передбачений законом спосіб довести таку можливість чи порядок, а саме шляхом надання суду відповідного висновку експерта, який здійснений на його замовлення, або подання клопотання про призначення такої експертизи судом.
За вказаних обставин суд позбавлений можливості встановити порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
При цьому суд ураховує, що у позовній заяві позивач просить одночасно встановити порядок користування земельною ділянкою та виділити їй в окреме користування 0,1 га цієї ділянки, що належить їй на праві власності. Тобто, позивач не просить провести поділ земельної ділянки відповідно до часток співвласників у майні чи виділити їй у користування земельну ділянку відповідно до її частки, а фактично просить передати їй у користування всю земельну ділянку, мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 є громадянкою російської федерації та не може набувати право власності на земельні ділянки та об'єкти нерухомості в Україні.
Однак, відповідач вже набула права на частку у власності на земельну ділянку та житловий будинок і ОСОБА_1 не обґрунтувала свого права на частку відповідача у земельній ділянці, тобто, не зазначила на якій правовій підставі частка ОСОБА_3 має перейти саме до неї.
Відтак, ураховуючи встановлені у справі обставини, дослідивши подані докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх вимог, а тому в позові необхідно відмовити.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору необхідно покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7,12, 81, 247, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 03.11.2025.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 , громадянка російської федерації.
Суддя: І.Я. Биченко