Справа № 697/1983/25
Провадження № 2/697/982/2025
03 листопада 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Колісник Л.О.,
за участю секретаря судового засідання - Румини М.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов обґрунтований тим, що 10.01.2025 о 07:30 год. в м. Канів по вул. Енергетиків,127 водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегулюваного пішоходного переходу, не вибрав дорожньої обстановки, щоб у разі потреби зупинитися, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка отримала забій стегна. Своїми діями ОСОБА_5 порушив вимоги п.2.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №217188 від 10.01.2025.
Постановою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.02.2025 у справі №697/187/25, яка вступила в законну силу 03.03.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно виписки КНП "Канівська БЛ" від 22.02.2025 ОСОБА_3 перебувала на амбулаторному лікуванні з 10.01.2025 до 28.01.2025 внаслідок травми в ДТП (збив автомобіль); повний діагноз: основне захворювання - забій стегна, забій іншої неуточненої частини гомілки, забій інших частин зап'ястка та кисті; супутні захворювання та ускладнення - забій, гематоми правого стегна, правої гомілки, лівої кисті.
Транспортний засіб ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 належить відповідачу ОСОБА_5 , цивільно-правова відповідальність якого на час ДТП була застрахована у ПрАТ “ Еталон».
На підставі заяви потерпіла ОСОБА_3 отримала від страхової компанії відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю в розмірі 6684,75 грн.
Проте, позивачу внаслідок ДТП, яка трапилась з вини відповідача, крім матеріальних збитків, завдано також моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких ОСОБА_3 зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, витратила багато часу і зусиль для відновлення попереднього стану, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, незручностей та додаткових зусиль для організації свого життя, адже вона вимушена була припинити свою роботу ФОП та перебувати на амбулаторному лікуванні у період з 10.01.2025 до 28.01.2025. Вказані психологічні страждання потягли за собою негативні наслідки для її самопочуття і здоров'я, а також сприяли накопиченню негативних психоемоційних та формуванню несприятливих психоматичних змін, що полягали у емоційній напрузі, знервованості, пригніченості, нестійкому настрою, плаксивості, підвищення і тривожності, образливості, наявністю погіршення сну. Моральну шкоду позивач оцінила в сумі 50000 грн, яку просила стягнути із відповідача
Відповідач та його представник своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися, відзиву на позов суду не подали.
В судове засідання позивач не з'явилася, уповноважила представляти свої інтереси представника - адвоката Ткач В.О.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові, та просила їх задовольнити в повному обсязі, суду пояснила, що внаслідок ДТП позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у психологічних стражданнях занепокоєння, тривожності. Позивач, яка працює перукарем, змушена була припинити роботу, довгий час не змогла працювати. Матеріальну шкоду позивачу було відшкодовано страховою компанією відповідача, моральна шкода не відшкодована.
Відповідач в судове засідання не з'явився, уповноважив представляти свої інтереси представником - адвоката Шишку Р.І.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що позивач жодним доказом не довела завдання їй моральної шкоди, страхова компанія не залучалась, заявлений розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований. Просить врахувати при ухваленні рішення матеріальної та сімейний стан відповідача, зокрема те, що він має дружину яка перебуває в декретній відпустці та не працює, дитину, якій неодноразово проводили операції. Сам відповідач є пенсіонером, має інвалідність з дитинства, вважає, що 50 000,00 грн є за великим розміром для визначення моральної шкоди.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, які мають значення для справи і на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.02.2025 у справі №697/187/25, яка вступила в законну силу 03.03.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.
Постановою суду встановлено, що 10.01.2025 о 07:30 год. в м. Канів по вул. Енергетиків, 127 водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегулюваного пішоходного переходу, не вибрав дорожньої обставновки, щоб у разі потреби зупинитися, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка отримала забій стегна. Своїми діями ОСОБА_5 поруив вимоги п.2.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №217188 від 10.01.2025.
У відповідності до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, постанова Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.02.2025 є обов'язковою в частині встановлення факту скоєння відповідачем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивач отримала тілесні ушкодження.
Натомість медичні документи, надані позивачем підтверджують характер, локалізацію та тривалість лікування тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_3 внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 .
Так, згідно виписки КНП "Канівська багатопрофільна лікарня" від 22.02.2025 ОСОБА_3 перебувала на амбулаторному лікуванні з 10.01.2025 до 28.01.2025 внаслідок травми в ДТП (збив автомобіль); повний діагноз: основне захворювання - забій стегна, забій іншої неуточненої частини гомілки, забій інших частин зап'ястка та кисті; супутні захворювання та ускладнення - забій, гематоми правого стегна, правої гомілки, лівої кисті.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником автомобіля ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_4 .
Відповідно до матеріалів справи, зокрема із заяви -повідомлення від Потерпілого про настання дорожньо-транспорної пригоди за полісом ОСЦПВВНТЗ від 10.02.2025, заяви про виплату страхового відшкодування від 27.03.2025, судом встановлено та не оспорюється сторонами, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 як власника транспортного засобу ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Еталон» за полісом 219359557.
Судом також встановлено, що страхова (регламентна) виплата згідно розрахунку ПрАТ «Еталон» складає, у зв'язку з:
1) лікуванням потерпілої фізичної особи - 1795,00 грн;
2) тимчасовою втратою працездатності потерпілою фізичною особою- 4800,00 грн;
3) моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я - 89,75 грн.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.02.2022 у справі 201/16373/16-ц винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати. Покладення відповідальності у розмірі завданого збитку, який повинен відшкодувати страховик на винуватця - суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1-2 ст. 73 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.1. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до ч.1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" №4 від 01.03.2014 при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Під умислом потерпілого потрібно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
У ході судового розгляду встановлено, що дорожньо-транспортна пригоди, в результаті якої позивач ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, трапилася з вини відповідача ОСОБА_4 . Причинний зв'язок між цими діями і шкодою, завданою потерпілій ушкодженням здоров'я та вина заподіювача доведена належними та допустимими доказами. Відтак з урахуванням вказаних положень законодавства позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем, у порядку статті 1168 ЦК України.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації Судом факту порушення.
Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивачу безперечно завдано моральної шкоди, що полягала у стражданнях, які вона зазнала внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в результаті ДТП, а також подальшому лікуванні.
За таких обставин, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо недоведеності отримання моральної шкоди потерпілою ОСОБА_3 внаслідок ДТП, винуватцем якого є відповідач, оскільки така підтверджується доказами, які суд оцінив на їх відповідність належності, допустимості та достовірності, а їх достатність і взаємозв'язок у їх сукупності.
Застосовуючи засади розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що завдана позивачу моральна шкода, спричинена правопорушенням, завдала їй як фізичного болю внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, так і вплинула на звичний спосіб її життя, оскільки була госпіталізована та перебувала на стаціонарному лікуванні.
Суд також враховує правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа № 755/18006/15-ц).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до статті 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, яка діяла на час укладення договору страхування та відповідно застосовного на час настання страхового випадку (далі - Закон) відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Як вбачається із розрахунку шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілої ОСОБА_3 , останній було нараховано до виплати 1795,00 грн відшкодування шкоди лікуванням потерпілої фізичної особи, що передбачено ст. 24 Закону.
Водночас моральна шкода внаслідок ушкодження здоров'я, яка виплачується страховиком у відповідності до ст. 26-1 Закону становить 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю потерпілого.
Моральна шкода, яка розрахована страховою компанією «Еталон» за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_3 складає - 89,75 грн ( 1795,00 х5%).
Оскільки питання про відшкодування ОСОБА_3 шкоди у зв'язку з лікуванням та втратою працездатності та відшкодування моральної шкоди СК «Еталон» не ставиться, а сторона позивача підтверджує отримання страхового відшкодування у сумі 6684,75 грн, розрахунок страхового відшкодування жодна зі сторін не оспорювала, суд вирішує справу лише в межах предмету спору, враховуючи подані сторонами докази у відповідності до ст.77-83,89 ЦПК України.
Враховуючи обсяг та глибину, спричинених фізичних та душевних страждань позивача, період її тимчасової непрацездатності, майновий та сімейний стан відповідача, а також стан його здоров'я, суд дійшов висновку, що справедливим може бути визначено розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_6 у сумі 30000,00 грн.
Враховуючи положення ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір відшкодування відповідачем ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 29910,25 грн. (30000,00 грн - 89,75 грн). Такий розмір моральної шкоди, на думку суду, відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості і конкретним обставинам справи, визначений з урахування характеру та обсягу страждань, яких зазнала потерпіла, характеру немайнових втрат та є співрозмірним завданій шкоді та особі відповідача.
Не залучення до справи страховика не є підставою відмови у позові щодо відшкодування моральної шкоди в межах відповідальності винної особи за таку шкоду.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 133, 137, 141, 259, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 29910,25 грн. (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот десять гривень 25 копійок) та витрати на слату судового збору в розмірі 1811,35 грн (одна тисяча вісімсот одинадцять гривень 35 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий Л . О . Колісник