Справа 556/1579/25
Номер провадження 3/556/876/2025
27.10.2025 року Суддя Володимирецького районного суду Рівненської області Котик Л.О., розглянувши матеріали, що надійшли від ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працює, -
За ч.1 ст. 130 КУпАП,-
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 17.05.2025 року серії ЕПР 1 №333136, ОСОБА_1 17.05.2025 року, о 11:11 год. в с. Зелене по вулиці Шкільній, 17, керував транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номера, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушена координація рухів). Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився на місці зупинки транспортного засобу у встновленому законодавством порядку із застосуванням газоаналізатора Драгер 6820, результат огляду становить 0,76 % проміле алкоголю, чим порушив п. 2.9 а Правил дорожнього руху.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що 17.05.2025 року, о 11:11 год. скутером приїхав до магазину в с. Зелене. Там зустрів односельців, з якими розмовляв. Через деякий час під'їхали працівники поліції. Попросили надати документи - посвідчення водія та документи, що посвідчують особу. Запідозрили стан сп'яніння, запропонували пройти огляд на стан сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер. Він погодився, результат показав 0,76%. Поліцейські склали адміністративні матеріали у його відсутності, протокол йому не вручався. Звертає увагу суду на те, що працівниками поліції було порушено процедуру огляду його на стан алкогольного сп'яніння. Наявний у матеріалах справи відеозапис не є безперервним та не містить повної фіксації події. Крім того, з відеозапису, доданого до протоколу про адміністративне правопорушення, не вбачається, що він взагалі керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції, на відео не зафіксовано вчинення будь-якого порушення Правил дорожнього руху України з його боку, що свідчило б про причини зупинки скутера. Вказані обставини, на думку ОСОБА_1 , свідчать про недоведеність його вини, у зв'язку із чим, просив провадження у справі закрити.
Заслухавши правопорушника, дослідивши письмові матеріали, відеоматеріали на оптичному диску, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» від 15.05.2008 (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв'язку із цим при розгляді справи про адміністративне правопорушення, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Частиною 1 статті 130 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Згідно п. 1.1 розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі ПДР України), ці Правила відповідно доЗакону України "Про дорожній рух"встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9 а Правил дорожнього руху передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Чинне законодавство, в т.ч. й ПДР, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Так, касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні по справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія від запуску двигуна та початку руху до повної зупинки транспортного засобу та вимкнення двигуна.
При цьому, перебування особи в стані алкогольного сп'яніння не передбачає керування у такому стані транспортним засобом.
На відеозаписі, доданому до протоколу від 17.05.2025 року серії ЕПР 1 №333136, не зафіксовано і факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номерного знака, та зупинення його працівниками поліції. Мало місце лише спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 .
Тобто, така обов'язкова умова притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як перебування особи у стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та зупинення його працівниками поліції 17.05.2025 р. - відсутня.
Таким чином, перебування особи в стані алкогольного сп'яніння не за кермом та не у транспортному засобі, або в ньому, але який не є в стані руху, тобто знаходиться в нерухомому стані не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Крім того, законом встановлений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортних засобів, основний серед них - це порушення ПДР.
Пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у статті 35 Закону України «Про національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, пунктами 1, 3 частини 1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема у разі, якщо водій порушив ПДР України, тощо.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу, з детальним описом підстав зупинки, визначеної у цій статті.
Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, є неправомірними.
Поліцейський проінформував ОСОБА_1 про причину зупинки транспортного засобу: без посвідчення водія відповідної категорії та без мотошолома, проте із матеріалів справи не вбачається що ОСОБА_1 , як водій, взагалі керував транспортним засобом, без мотошолома.
З доданих до протоколу матеріалів не вбачається, яка була причина зупинки скутера, і чи взагалі зупинявся транспортний засіб.
Окрім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст. 31 та ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» щодо застування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Так, згідно вимог ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВСУ 18.12.2018 р. № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
Тобто, з вище наведеного слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
В даному випадку, у матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з нагрудної камери, а лише міститься DVD-R диск, що є копією відеозапису, тобто відсутнє джерело походження відеозапису. Таким чином, відеозапис, долучений поліцейським до матеріалів справи на диску DVD-R не може бути взятий до уваги як належний доказ. Не долучені до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосується технічного приладу "відеокамери", не дають можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Ці обставини в свою чергу позбавляють можливості перевірити та зробити висновок про те, чи були поліцейським, під час складання даного протоколу, дотримані вимоги законодавства щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та чи не було порушено прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час його складання.
Також, Верховний суд у своїй постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність учинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Відповідно до імперативного припису частини другої статті 283 КУпАП, чітко передбачено імперативний обов'язок щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Однак, у п.10 Протоколу серії ЕПР 1 №333136 зазначено: технічний засіб відеозапису: відеозапис згідно ст. 40 ЗУ про НПУ, що є також порушенням чинного законодавства та нівелює доказове значення наданого відеозапису.
Якщо протокол про притягнення особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис правопорушення, цей доказ є неналежним. Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 15 листопада 2018 у справі №524/5536/17.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 р. у справі за №216/5226/16-а(2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за №536/1703/17, адміністративне провадження № К/9901/3839/17 (ЄДРСРУ № 82707106).
Із відеозапису, переглянутого в судовому засіданні, вбачається, що він не є безперервним, зйомка 1 відеофайла починається не з моменту зупинення транспортного засобу марки «Хонда Діо» без номера, з першого по четвертий фрагмент відео мало місце спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , встановлення особи ОСОБА_1 , роз'яснення прав, останній пройшов тест на визначення стану алкогольного сп'яніння, відсторонення від права керування, крім того, винесення постанови за ч.2 ст. 126 КУпАП та протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП не було відображено на жодному відео. Більше того, на окремих фрагментах відеофайлів аудіозапис переривається, частково чути окремі голоси учасників розмови. На п'ятому відеофайлі зйомка велася з салону службового автомобіля патрульної поліції, без фіксації звуку, відображено рух транспортних засобів про проїзній частині дороги, але не зрозуміло, що за транспортні засоби їдуть та за яким транспортним засобом перебуває ОСОБА_1 не зрозуміло. Чи ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номера з відеофайлів не вбачається, хоча у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено: ОСОБА_1 17.05.2025 року, о 11:11 год. в с. Зелене по вулиці Шкільній, 17, керував транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номера, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.
Отже відеозапис, який наданий як доказ, має ознаки переривання, а саме відсутня основна вимога до фіксування правопорушення - безперервність відео фіксації, натомість наявна вибірковість відео файлів, що прямо заборонено Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка зареєстрована за № 28/32999 в Міністерстві юстиції України від 11 січня 2019 року.
В порушення вимог даної Інструкції, працівниками поліції додано до протоколу про адміністративне правопорушення у якості доказу диск, що містить у собі кілька самостійних окремих відеозаписів, які у своїй сукупності перериваються а тому в даному випадку їх неможливо зв'язати у єдине ціле. Ці відеозаписи відрізняються за своїм типом та у свою чергу були створені на різних записуючих пристроях. Зміст цих відео не містить жодних відомостей про особу, що здійснює відеозаписування, під час перегляду відеозаписів неможливо встановити хронологію та суть подій, що мали місце 17.05.2025 року, о 11:11 год. в с. Зелене по вулиці Шкільній, 17, а також те, що відбувалося у ті проміжки часу, коли відеореєстратор поліцейського був вимкнений та не працював.
Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведення поліцейськими вказаних дій та позбавляє можливості об'єктивно перевірити обставини пов'язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення. Таким чином, працівники поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, порушили вимоги ст. 266 КУпАП, Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису № 1026 затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України18 грудня 2018 року.
Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати те, що винність особи у вчиненні вищезазначеного адміністративного правопорушення не доведена, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи судом витлумачені на користь особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, п.8 ІІ Розділу Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України N1376 від 06.11.2015 року, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Однак, на відеозаписі, долученому до протоколу серії ЕПР 1 №333136, не зафіксовано факт складання протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч.1 КУпАП, і вручення його ОСОБА_1 .
Окрім того, відповідно до п. 9 розділу ІІ Інструкції №1376 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому, зазначаються, зокрема, у графі «назва документа, серія, №, ким і коли виданий» - документ, що посвідчує особу (серія, номер паспорта, дата видачі і назва органу, що його видав, або серія, номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службове чи пенсійне посвідчення, студентський квиток тощо), дата видачі і найменування органу (установи, підприємства, організації), що його видав(ла)). Так, всупереч пункту 9 розділу ІІ Інструкції №1376 в протоколі серія ЕПР 1 №333136: у графі «Особу встановлено: посвідчення водія НОМЕР_1 », та не зазначено коли та ким воно видане, яким органом.
При цьому, суд зазначає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №333136 від 17.05.2025 року, складений відносно ОСОБА_1 , сам по собі не є головним доказом події правопорушення.
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що до нього додається: показання технічного засобу, проте диск містить п'ять окремих фрагментів відео матеріалів.
Протокол про адміністративне правопорушення, серії ЕПР 1 №333136 від 17.05.2025 року суд не бере до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки викладені в ньому обставини про керування ОСОБА_1 17.05.2025 року, о 11:11 год. в с. Зелене по вулиці Шкільній, 17, керував транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номера, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно не підтверджені належними та допустимими доказами.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №333136, складений відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі його достовірності.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14 березня 2002 р., заява № 46477/99, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
До складеного протоколу про адміністративне правопорушення не долучено відповідних доказів, що відображають об'єктивну та суб'єктивну сторону правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що надані матеріали адміністративної справи є суперечливими, не відповідають критеріям достовірності та належності, відсутні докази, які б вказували на те, що поліцейські зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , та безпосередньо виявили факт керування останнім транспортним засобом, в стані алкогольного сп'яніння, що дало підстави для висунення йому вимоги про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння.
Отже, твердження ОСОБА_1 , що він не керував транспортним засобом, і що його не зупиняли працівники поліції, є обґрунтованими і нічим не спростовані.
Суд зауважує, що на першому фрагменті відеозапису, доданому до протоколу від 17.05.2025 року серії ЕПР 1 №333136, відео починається з того моменту, коли ОСОБА_1 перебуває на вулиці, поряд з працівником поліції.
Жодного іншого доказу на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Хонда Діо», без номера, 17.05.2025 р., матеріали справи не містять.
За таких обставин суд дійшов висновку, що матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП та їх аргументація в цілому не підтверджують у його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення та є сумнівними.
Тому, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи встановлені обставини, суд позбавлений можливості зробити беззаперечний висновок про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, оскільки достовірно доказів того, що він керував транспортним засобом і при цьому перебував в стані сп'яніння, не надано.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі “Тейшейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі “Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах “Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, “Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Грубі порушення допущені працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, фіксації події, фрагменти якої відображені на диску із відео файлами, не дають уявлення про загальну картину обставин справи від початку до моменту складання протоколу. Отже, інформація, яка міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, та розбіжності з відеозаписом події тягне за собою як результат недопустимості основного доказу - протоколу про адміністративне правопорушення та решти доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз'яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154, of 18 January 1978).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89 від 22.03.2012)
Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини від 1 червня 2010 року», «Тейксейра де Кастро проти Португалії від 09.06.1998», «Шабельник проти України від 19 лютого 2009 року» «Балицький проти України від 15 травня 2008 року», «Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року», «Яременко проти України від 12 червня 2008 року». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини рішення від 1 червня 2010 року»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП під час розгляду матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суддя оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 130 ч. 1, 245, 247, 251, 280, 294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена на підставі ст.294 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя: