Справа № 759/14632/25
іменем України
"03" листопада 2025 р. селище Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 в розмірі 28822 грн 50 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що 16 лютого 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №909865585 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у кредит, права та обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання та належного виконання умов електронного договору, а також регулюють відносини, що виникають між товариством та позичальником.
Позивач вказав, що відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт товариства: www.moneyveo.ua та обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини з товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу.
Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 6100 грн.
Позивач зазначив, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 281 від 23.04.2024.
10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанси» було укладено договір факторингу № 10/1024-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 10.10.2024.
29 травня 2025 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія» «ЕЙС» було укладено договір факторингу №29/05/25-Е.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №б/в від 29.05.2025, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 28822,50 грн.
Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 в розмірі 28822,50 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У судові засідання представник позивача не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, клопотань чи заяв до суду не подав, не повідомив суд про причини неявки.
Суд, виконуючи вимоги ст. 280 ЦПК, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, ухвалив провести заочний розгляд справи.
Ухвалою суду від 03.11.2025 вирішено здійснювати заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 16 лютого 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №909865585, відповідно до п. 2.1. якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит на суму 6100 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов договору та додатків до нього.
На період строку до 17.03.2024 нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,50 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом. У випадку користування кредитом понад цей строк, сторони погодили базову процентну ставку 2,5 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (п.п. 8.5.1, 8.5.2 Договору) (а.с.41-51).
Факт переказу коштів на рахунок відповідача підтверджується платіжною інструкцією та випискою з особового рахунку відповідача за кредитним договором та інформацією, наданою АТ «Універсал Банк» щодо зарахування на картковий рахунок НОМЕР_1 клієнта банку грошових коштів в розмірі 6100 грн.(а.с.17. 149-155)
Таким чином, за відповідачем утворилася заборгованість за Кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 в розмірі 28822 грн 50 коп: 6100 грн заборгованість за кредитом, 22722,50 грн заборгованість по несплачених відсотках (а.с.57-61).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VІІІ (в редакції на момент спірних правовідносин).
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, суд дійшов висновку про те, що вищевказані обставини підтверджують факт укладення між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору №909865585 від 16.02.2024.
Також під час розгляду справи встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с.90-95).
Згідно п. 2.1 укладеного договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно п.п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частиною договору факторингу.
Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2021.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклади додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022; 31 грудня 2022 року укладено Додаткову угоду №31 , відповідно до якої продовжено дію Договору до 31.12.2023; а 31 грудня 2023 року укладено Додаткову угоду №32, згідно з якою продовжено дію Договору до 31.12.2024 (а.с.95-102).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №281 від 23.04.2024 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон-Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (а.с.86-89)
10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №10/1024-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с.80-84).
Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024 строк дії договору закінчується 31.12.2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 28822,50 грн (а.с.78-79).
29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 28822,50 грн (а.с.72-76).
За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п'ята, шоста статті 203 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанови Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 був укладений 16.02.2024, натомість Договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , і у первісного кредитора не виникло право вимоги за неіснуючим зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.
Вбачається також, що на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018 сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягу з реєстру прав вимоги № 281 від 23.04.2024 ТОВ «Таліон Плюс», тобто майже через майже шість років після укладення договору відступлення права вимоги.
Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 16.02.2024 цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.
Кредитний договір з відповідачем укладений 16 лютого 2024 року, тобто фактично не міг бути предметом договору факторингу, оскільки як на момент укладення договору факторингу кредитні правовідносини між сторонами не існували, а отже не існувало й право грошової вимоги до відповідача (наявної чи такої, яка виникне в майбутньому).
Права майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідача на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року й подальших додаткових угод до нього не існувало та сторони не могли передбачити, що 16 лютого 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе спірний кредитний договір з відповідачем.
Крім того, на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і в додаткових угодах до вказаного договору, сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Отже, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28.11.2018 не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 10.10.2024 компанії ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яка, у свою чергу, не передала таке право в подальшому на підставі договору факторингу від 29.05.2025 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 16.02.2024 між ним та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».
Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що договір факторингу був укладений між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28.11.2018 року, тобто до моменту виникнення у первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним між ними 16.02.2024, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 в розмірі 28822,50 грн, оскільки на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договору факторингу вимога до боржника не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення.
Доводи позивача про те, що права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 23.04.2024 на підставі Реєстру прав вимоги, тобто після укладання Кредитного договору від 16.02.2024 та виникнення заборгованості, право вимоги якої позивач набув у травні 2025 року, суд оцінює критично, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що права вимоги були відступлені первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року.
Усі намагання позивача трактувати момент першого відступлення права вимоги іншою датою (датою Витягу з Реєстру прав вимоги № 281 від 23.04.2024), яка є відмінною від дати укладання договору, суперечать матеріалам справи і свідчать про неправильне трактування позивачем норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові ВП ВС від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 (№ в ЄДРСР96342866), пункт38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові ВП ВС від 11.09.2018 по справі № 909/968/16 (№ в ЄДРСР76860058), пункт106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зміст «предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги») треба розуміти таким чином, що зобов'язання на момент відступлення права вимоги має існувати, але строк його виконання міг і не настати, та/або може виникнути за ним в майбутньому, тобто в будь-якому випадку, повинно бути індивідуалізовано Договором про відступлення права вимоги або додатком до нього в момент укладення.
Крім того, в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги, в яких боржником зазначений ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід'ємною частиною.
Позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі, а саме від первісного кредитора ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФК «ЕЙС».
На підтвердження переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором позивачем надано лише форму реєстру прав вимоги до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, форму повідомлення боржника за кредитним договором та форму акта повернення прав вимоги, в яких відсутня інформація про визначені вимоги і до яких саме боржників.
Наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги № 281 від 23.04.2024 не можна визнати належним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024, зважаючи на те, що у цьому витягу зазначені лише прізвище позичальника, номер і дата кредитного договору та сума боргу, але не вказано, станом на яку дату нараховано заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, а також відсутні відомості про те, що матеріали кредитної справи передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1 ст. 517 ЦК України (а.с.81).
Також у матеріалах справи відсутнє повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення відповідачу такого повідомлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 від первісного кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», відповідно, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», відповідно, та від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС».
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, тому суд дійшов висновків про відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №909865585 від 16.02.2024 в розмірі 28822 грн 50 коп - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Ємільчинським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (Харківське шосе, 19, м. Київ, 02090; код ЄДРПОУ 42986956).
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя Т. Г. Корсун