Справа № 285/4152/25
іменем України
"03" листопада 2025 р. селище Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі - позивач), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором № 1110-5901 від 08.11.2022 в розмірі 25779 грн 00 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що 08 листопада 2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено Кредитний договір №1110-5901, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2600 грн. Вказує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконано свої зобов'язання за договором в повному обсязі, а відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував у зв'язку з чим станом на 22.07.2025 утворилась заборгованість у розмірі 25779 грн, з яких 2600 грн - заборгованість по тілу кредиту, 23179 грн - заборгованість за відсотками. 26.12.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу №УКФ-261224-2, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №1110-5901. У зв'язку із чим, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 25779 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У судові засідання представник позивача не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Суд, виконуючи вимоги ст. 280 ЦПК, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив та позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, ухвалив провести заочний розгляд справи.
Ухвалою від 03.11.2025 вирішено здійснювати заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 08 листопада 2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1110-5901, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2600 грн строком на 300 календарних днів за процентною ставкою 3% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (а.с.13-18).
Як вбачається із довідки про перерахування суми кредиту №1110-5901 від 08.11.2022 ОСОБА_1 08.11.2022 року перераховані кредитні кошти у розмірі 2600 грн на банківську карту (а.с.12).
26.12.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу №УКФ-261224-2, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №1110-5901 від 08.11.2022 (а.с.29-35).
Згідно з розрахунком заборгованості та довідкою про розмір простроченої заборгованості за Кредитним договором №1110-5901 від 08.11.2022 заборгованість відповідача перед ТОВ «Новий Колектор» станом на 26.12.2024 становить 25779 грн, з яких 2600 грн - заборгованість по тілу кредиту, 23179 грн - заборгованість за відсотками (а.с.36-45).
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з приписами статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не установлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля його сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до норм статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року № 675-VIII (далі Закону № 675-VIII).
Статтею 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Цією статтею зазначеного Закону установлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ (частина сьома, дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).
Норми статті 11 Закону № 675-VIII відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Частинами 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що представлений стороною позивача Договір факторингу та Реєстр права вимоги №1 від 26.12.2024 є належними та допустимими доказами, які у встановленому законом порядку підтверджують перехід до позивача пред'явлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1110-5901 від 08.11.2022, оскільки укладаючи договір факторингу сторони узгодили всі істотні умови для такого виду договорів відповідно до чинного законодавства та дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а тому з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Належних та допустимих доказів того, що сторонами договору факторингу в момент їх підписання не додержано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Щодо нарахованих відсотків, то суд зазначає, що відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Так, судом встановлено, що відповідачу надано кредит на суму 2600 грн, пільговий період - 17 днів з нарахуванням пільгової процентної ставки - 2,50%, строк кредитування 300 днів, стандартна (базова) процентна ставка становить 3 відсотка.
Отже, суд вважає обгрунтованими вимоги в частині стягнення процентів в розмірі 23179 грн.
Оскільки судом встановлено, що позичальником умови кредитного договору не виконано, грошові кошти на умовах визначених кредитним договором не повернуто, внаслідок чого утворилася заборгованість, суд доходить висновку про те, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків. Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості за Кредитним договором №1110-5901 від 08.11.2022 в сумі 25779 гривень, а тому позов слід задовольнити.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачену позивачем суму судового збору в розмірі 2422,40 гривень.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» заборгованість за Кредитним договором №1110-5901 від 08.11.2022 в розмірі 25779 (двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» судові витрати в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто Ємільчинським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», (вул. Алмазова Генерала, 13, офіс 601, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 43170298).
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя Т. Г. Корсун