Справа №295/8376/25
Категорія 55
2/295/3234/25
31.10.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря судового засідання - Карпішиної С.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кулик Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» про стягнення безпідставно набутих коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, в якому зазначив, що є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 . До 24.06.2022 року ТОВ «Житомиргаз Збут» (у тексті також - Товариство) був постачальником природного газу на території Житомирської області та із березня 2022 року позивач здійснював зі своєї картки оплату за газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що сплачувалось на рахунок відповідача, оплата здійснювалась в розмірі більшому за поточну заборгованість у відповідному місяці. За змістом позову та із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 відповідно до доданих до позову квитанцій 18.03.2022 сплатив відповідачу 2 000 грн., 06.04.2022 - 2 000 грн., 10.05.2022 - 1 600 грн., 16.06.2022 - 800 грн. Загальна сума перерахованих коштів на рахунок відповідача становить 6 400 грн. Враховуючи припинення постачання газу відповідачем з 01.05.2022, на переконання позивача, припинилася і правова підстава набуття відповідачем коштів, які він отримував за газ, а тому з моменту припинення взаємних зобов'язань сторін отримані кошти є такими, що безпідставно утримуються Товариством.
З урахуванням викладеного та посилаючись на положення статті 625 ЦК України, позивач просить стягнути з ТОВ «Житомиргаз Збут» на свою користь 6 400 грн. безпідставно утриманих (збережених) грошових коштів, 621,24 грн. 3% річних, 2 211,17 грн. інфляційних втрат, а всього 9 232,41 грн., а також судовий збір в сумі 1 211,20 грн., сервісний збір в розмірі 21,80 грн. та 3 000 грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 30.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
17.07.2025 року від представника відповідача - ТОВ «Житомиргаз Збут» надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що з 01.05.2022 ТОВ «Житомиргаз Збут» не є діючим постачальником природного газу побутовим споживачам. За адресою газопостачання: АДРЕСА_1 станом на 01.05.2022 особовий рахунок № НОМЕР_1 було відкрито на ім'я ОСОБА_2 , зазначений рахунок не переоформлювався на іншу особу, у тому числі на ім'я позивача, під час ліцензійної діяльності ТОВ «Житомиргаз Збут» з постачання природного газу побутовим споживачам. Позивач не направляв до ТОВ «Житомиргаз Збут» підписаної ним заяви-приєднання до умов типового договору постачання природного газу побутовим споживачам за вказаною адресою та ніколи не був включений до Реєстру споживачів товариства, а отже позивач ніколи не перебував у договірних відносинах з відповідачем. За словами представника відповідача, станом на дату подачі відзиву на особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 обліковується 3 897,87 грн. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% та інфляційних втрат, представник Товариства вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не були виконані обов'язки щодо вчасного та належного укладення договору постачання природного газу з ТОВ «Житомиргаз Збут» після набуття права власності на житловий будинок, в той же час, зі слів позивача, про свої порушені права він дізнався ще у серпні 2022 року, однак звернувся до суду лише у червні 2025, тим самим навмисно збільшивши строк для нарахування штрафних санкцій, що призвело до збільшення суми 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 26-29).
У відповіді на відзив позивач звернув увагу суду на підтвердження відповідачем у відзиві наявності переплати по особовому рахунку. Отже, за вказаної позиції відповідача підтверджується збереження та утримання ним коштів без відповідної правової підстави. Також безпідставними є посилання Товариства про навмисне збільшення строку для нарахування штрафних санкцій, оскільки, як стверджує позивач, він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути суму коштів переплати за газ в розмірі 3 916,94 грн., проте заяви були залишені без відповіді та жодного реагування (а.с. 37-38).
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив, просив їх задовольнити. Суду пояснив, що володіє 1/2 частиною будинку, співвласником іншої 1/2 частини є його брат. Відповідачу надавались свідоцтво про право власності та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують дану обставину. На запити позивача до ТОВ «Житомиргаз Збут» відповідач не відповів, у тому числі й щодо переоформлення особового рахунку. Додав, що 3% річних розраховувались із 25.06.2022 - із наступного дня після набрання чинності наказу Міністерства енергетики України.
Представник відповідача - ТОВ «Житомиргаз Збут» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснила, що відкритий на ім'я ОСОБА_2 особовий рахунок на сьогодні не переоформлений. Представник вказала, що листи стосовно повернення коштів надходили на адресу відповідача і на них надавались відповіді, в якій формі не знає. Натомість листи з приводу переоформлення особового рахунку Товариство не отримувало. Наголосила на тому, що між Товариством і позивачем договірних відносин не існувало, договір на нового власника не переоформлювався.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов наступного висновку.
Як слідує з наявних у матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.10.2020 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.10.2020, позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 будинку АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
08 червня 2022 року Міністерством енергетики України було прийнято наказ №198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 червня 2022 р. за №637/37973), згідно з яким з 01.05.2022 року постачання природного газу побутовим споживачам, внесених на дату прийняття цього наказу на інформаційній платформі оператора ГТС до Реєстру споживачів «постачальника останньої надії», здійснює ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (а.с. 11).
Отже, з 01 травня 2022 року постачання природного газу всім побутовим споживачам здійснюється постачальником природного газу - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Із доданих до позову копій квитанцій убачається, що 18.03.2022 ОСОБА_1 сплатив за газ відповідачу 2 000 грн., 06.04.2022 - 2 000 грн., 10.05.2022 - 1 600 грн., 16.06.2022 - 800 грн. (а.с. 7-9).
Згідно з актом звірки розрахунків за послуги з газопостачання, наданому ТОВ «Житомиргаз Збут» до об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 , станом на червень 2022 по рахунку зафіксована переплата на суму -3 897,87 грн.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом.
За змістом статті 162 ЖК України строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналогічні приписи містить і пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
При цьому, згідно норми статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є, зокрема, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами.
Пунктом 2 розділу ІІІ затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 Правил постачання природного газу визначено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Згідно з пунктом 24 абзацу 4 розділу ІІІ Правил постачання природного газу у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п'яти робочих днів після отримання такої вимоги.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі 910/13271/18 зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Водночас наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати. Зокрема, з огляду на положення статей 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Отож набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема, переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Такий правовий висновок щодо правозастосування норм статті 1212 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу встановлених під час розгляду даної справи фактичних обставин та вищенаведених норм законодавства вбачається, що відповідач з 01.05.2022 згідно з Наказом Міністерства енергетики України від 08.06.2022 №198 «Про постачання природного газу побутовим споживачам» припинив надавати позивачу (споживачу) послуги з постачання природного газу за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
При цьому, за указаним рахунком мала місце оплата таких послуг, які фактично надано не було. Відтак, правова підстава для оплати позивачем наданих послуг саме відповідачу відсутня, отже відповідні кошти переплати в сумі 3 897,87 грн. мають бути повернуті. Та обставина, що особовий рахунок № НОМЕР_1 не переоформлений на позивача, не змінює відповідних висновків і не може бути підставою для відмови у позові за наявності належних і допустимих доказів сплати позивачем коштів на рахунок відповідача, а також наявності переплати по рахунку.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Даний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов'язань.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, від 23.01.2019 року у справі №320/7215/16-ц.
За проведеними обчисленнями, виходячи із суми переплати у 3 897,87 грн. та із урахуванням меж заявлених вимог, методики розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другою статті 625 ЦК України, судом встановлено, що за період з 25 червня 2022 року по 18 вересня 2025 року розмір 3% річних становить - 378,37 грн., розмір інфляційних втрат - 1 362,43 грн.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, провадження № 61-1970св21, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20, провадження № 61-7641св21.
Судом встановлено, що 10 червня 2025 року між адвокатом Папенком Р.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (далі - договір).
Згідно з пунктом 3.1 договору за надання послуг відповідно до п. 1.2 договору щодо ведення та представництва у судовій справі: в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату витрати на правничу допомогу, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, у фіксованому розмірі 3 000 грн. (а.с. 58).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Також у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
При цьому, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вказане, взявши до уваги складність справи, указані в акті від 18.09.2025 наданої правничої допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та витрачений адвокатом час на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн. відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідності процесуальних дій (а.с. 59).
Однак, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, із ТОВ «Житомиргаз Збут» на користь позивача підлягають стягненню 1 832,24 грн. витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 739,74 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 січня 2023 року по справі №523/12032/18 зробив висновок, що стягненню на користь позивача підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк був обраний ним самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги.
Таким чином, у задоволенні вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача сервісного збору в сумі 21,80 грн. належить відмовити (а.с. 4).
Керуючись ст. 2-5, 10-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» на користь ОСОБА_1 3 897,87 грн. безпідставно утриманих грошових коштів, 3% річних в сумі 378,37 грн. та 1 362,43 грн. інфляційних втрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 739,74 грн. та 1 832,24 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут», адреса: м. Житомир, майдан Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 39577504.
Суддя