Справа № 159/33/25
Провадження № 2/159/496/25
03 листопада 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі
головуючого судді - Смалюха Р.Я.
за участю:
секретаря судового засідання - Клевецької О.М.
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідачки - не з'явилась,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач або ОСОБА_3 ) про позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради (далі - третя особа або Орган опіки та піклування).
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач з відповідачем перебували у шлюбі у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . Шлюб між позивачем та відповідачем розірваний рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2017. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_5 залишився проживати з позивачем за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач як батько піклується про сина, дбає про його здоров'я, самостійно здійснює його виховання, забезпечує всім необхідним для здорового фізичного і психічного розвитку дитини, створює належні умови для навчання та саморозвитку. Позивач самостійно готував сина до першого класу, допомагає йому з навчанням, бере активну участь у житті сина.
Після розірвання шлюбу з позивачем відповідач перестала піклуватися про сина, не дбає про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з сином, не бере участі в його вихованні і не виявляє жодного інтересу до нього. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо їхнього сина ОСОБА_5 , що є підставою для позбавлення батьківських прав, відповідно до вимог с. 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа в заяві про розгляд справи за її відсутності зазначила, що позовні вимоги підтримує.
Суд ухвалою від 22.01.2025 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справу призначив у підготовчому засіданні 20.02.2025.
У підготовче засідання 20.02.2025 прибув позивач та його представник, відповідач та Орган опіки не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце його проведення.
Суд відклав підготовче засідання на 17.03.2025. У судове засідання 17.03.2025 прибув позивач та його представник. Відповідач та Орган опіки не прибули, хоча нележним чином повідомлялися про дату час і місце його проведення. Орган опіки подав клопотання про проведення розгляду справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Ухвалою від 17.03.2025 суд закрив підготовче судове засідання призначив справу до судового розгляду на 31.03.2025, у судове засідання викликав свідків.
31.03.2025 у судове засідання прибули позивач, і його представник, відповідач не прибув, у суду були відсутні докази належного оповіщення відповідача про судове засідання, тому суд відклав судове засідання на 25.04.2025, у судове засідання викликав свідків.
25.04.2025 прибув позивач та свідки. Відповідач та третя особа не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час дату і місце проведення судового засідання. Суд допитав свідків у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , судове засідання у справі відклав на 16.05.2025.
15.05.2025 до суду надійшла заява представника позивача у якій він повідомив про припинення договору про надання правової допомоги позивачу у цій справі.
16.05.2025 у судове засідання прибув позивач та свідки. Відповідач та третя особа не прибули. Суд допитав свідків у справі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
У судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від допиту свідка ОСОБА_10 .
Суд відклав судове засідання на 06.06.2025.
06.06.2025 у судове засідання прибув позивач, відповідач та третя особа не прибули. У судовому засідання суд задовольнив клопотання позивача про долучення доказів. Також суд заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_4 .
Ухвалою від 06.06.2025 суд відклав судове засідання на 04.07.2025, витребував у Ковельського МТМО, Закладу дошкільної освіти №14, Закладу загальної середньої освіти «Ліцей №1» інформацію про участь батьків у навчанні, вихованні, піклування про здоров'я ОСОБА_4
19.06.2025 до суду надійшла витребувана інформація з Ковельського МТМО та з Закладу дошкільної освіти №14.
04.07.2025 суд відклав судове засідання на 25.07.2025 і повторно направив ухвалу до Закладу загальної середньої освіти «Ліцей №1» для виконання.
09.07.2025 надійшла відповідь на виконання ухвали з Закладу загальної середньої освіти «Ліцей №1».
У судовому засіданні 25.07.2025 позивач клопотав про ознайомлення з відповідями, які надійшли на виконання ухвали суду, тому суд відклав судове засідання на 19.08.2025.
Судове засідання 19.08.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, судовий розгляд призначено на 21.08.2025.
21.08.2025 суд задовольнив клопотання позивача про долучення доказів, та клопотання про виклик свідків, судове засідання у справі відклав на 05.09.2025.
05.09.2025 з'явився позивач та представник третьої особи, який підтримав позовні вимоги. Свідки не з'явилися, тому суд ухвалою відклав судове засідання на 22.09.2025 та повторно викликав свідків, зобов'язав службу у справах дітей Колодяжненської сільської ради провести огляд житлових умов за місцем реєстрації неповнолітнього ОСОБА_4 .
У судовому засіданні 22.09.2025 суд допитав свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у зв'язку з ненадходження акту огляду житлових умов, суд відклав судове засідання на 24.10.2025.
23.09.2025 до суду надійшов з Колодяжненської сільської рад акт огляду житлових умов за зареєстрованим місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_4 ,
У судове засідання 24.10.2025 прибув позивач, який підтримав позовні вимоги просив позов задовольнити. Відповідач у судове засідання не з'явився, однак, відповідно до ст. 128 вважається таким, що повідомлений належним чином про час, дату і місце розгляду справи, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення, яке повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з'явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.
У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 24.10.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив присутніх, що проголошення повного судового рішення відбудеться у судовому засіданні 03.11.2025.
Вивчивши матеріали справи суд встановив таке.
Повторним свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 від 31.08.2022 стверджується народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мамою якого є ОСОБА_1 , а батьком ОСОБА_3 .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2017 шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що зареєстрований 01.06.2012 року розірвано.
Копією довідки ЖКП №1 від 11.11.2024 стверджується, що ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_4 без реєстрації, проживання підтверджують свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .
Копією довідки Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.11.2024 підтверджується, що позивач не звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Ковельської міської ради №239 від 11.07.2024 затверджений висновок служби у справах дітей щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . У висновку зазначено, що згідно з витягу з реєстру територіальних громад від 17.06.2024 ОСОБА_4 зареєстрований разом зі своєю матір'ю за адресою АДРЕСА_2 .
У позовній заяві позивач зазначив і додатково підтвердив у судовому засідання, що восени 2024 звертався до Ковельського міськрайонного суду Волинської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_4 , яку було повернуто судом.
Рішенням Виконавчого комітету Ковельської міської ради №417 від 12.12.2024 затверджений висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку орган опіки та піклування дійшов висновку про систематичність ухилення ОСОБА_13 від виконання батьківських обов'язків з навчання і виховання сина та вважає за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 від 11.11.2024 видно, що остання погоджується з позбавленням її батьківських прав стосовно її сина ОСОБА_4 та просить справу слухати за її відсутності.
Копією довідки від 05.11.2024 Ліцею ім. Олени Пчілки, стверджується, що мама ОСОБА_4 за час навчання сина у закладі (з вересня 2023 по листопад 2024) контакту із ліцеєм не підтримувала, не зверталася до вчителів дізнатись інформацію про успішність дитини, не відвідувала батьківські збори, не телефонувала. Тато дитини спілкується з педагогами, які навчають сина, цікавиться шкільним життям дитини, відвідує батьківські збори.
Копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 17.09.2022 засвідчується, що позивач був знятий з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку (ВЛК від 16.08.2022).
Копією військово-облікового документа від 28.04.2025 підтверджується перебування позивача на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , придатний до проходження військової служби.
Копією довідки №6150 від 09.05.2025 підтверджується надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до 09.05.2026, підстава - самостійно виховує дитину.
У відповіді Ковельського МТМО від 19.06.2025 зазначено, що відповідач була присутня під час огляду дитини ОСОБА_4 10.09.2024 в офтальмолога, що також зазначено в копії огляду лікаря офтальмолога від 10.09.2024.
З копії декларації від 21.05.2019 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу зазначено, що в інтересах ОСОБА_4 ця декларація була укладена відповідачем, у декларації контактною особою зазначений відповідач ОСОБА_3 та її мобільний номер телефону.
У відповіді Закладу дошкільної освіти комбінованого типу №14 від 23.06.2025 зазначено, що дитина ОСОБА_4 відвідував цей дошкільний заклад з 07.12.2015 по 30.08.2019. Обоє батьків брали участь у батьківських зборах, виявляючи відповідальне ставлення до освітнього процесу, долучались до обговорення важливих питань, пов'язаних із режимом дня, організацією освітнього процесу.
У відповіді від 09.07.2025 Загальної середньої освіти «Ліцей №1 м. Ковеля» зазначено, що неповнолітній ОСОБА_4 навчався у закладі з вересня 2019 по червень 2023. Обоє з батьків дитини брали активну участь у вихованні сина, відвідували батьківські збори та шкільні свята, цікавились навчанням сина.
Медичною картою стаціонарного хворого №1153 підтверджується госпіталізація неповнолітнього ОСОБА_4 у період з 25.02.2021 по 06.03.2021.
У консультаційному висновку спеціаліста від 28.07.2025 психолог ОСОБА_14 зазначає, що психоемоційний стан ОСОБА_4 стабільний, дитина почувається комфортно з батьком і бабусею. Матір не бере участі у вихованні, не підтримує емоційного контакту, не виконує своїх батьківських обов'язків.
У іншому висновку від 28.07.2025 психолог ОСОБА_14 зазначає, що контакт із матір'ю у ОСОБА_4 формальний та майже відсутній (менше одного разу на місяць). Мати не виконує обіцянок, батьківських обов'язків, не бере участі в житті дитини, не забезпечує матеріальних та емоційних потреб дитини.
Актом обстеження житлових умов від 22.09.2025, проведеного за адресою місця реєстрації ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), встановлено, що за цією адресою ОСОБА_4 зареєстрований, однак не проживає.
Свідок ОСОБА_7 , яка є дружиною рідного брата позивачу, повідомила, що знає позивача з 2008 року. Нікітою опікується лише тато і бабуся (мама позивача), яку ОСОБА_4 називає мамою. ОСОБА_15 вона ніколи не бачила разом з ним. У ОСОБА_5 мова лише про тата. ОСОБА_5 зовсім не цікавиться мамою бо вона не цікавиться ним.
Свідок ОСОБА_8 , який є рідним братом позивача, зазначив, що з 2018 по 2021 проходив військову службу, коли приїжджав у відпустку, то ніколи не бачив маму з ОСОБА_5 . З того часу, як батьки ОСОБА_5 розлучились, мама перестала брати участь у його вихованні. Мама ОСОБА_5 не бере участі у його вихованні та утриманні. Мама позивача відвідує з ОСОБА_5 лікарів. Мама інколи бачиться з ОСОБА_5 , але зустрічі формальні, ОСОБА_5 не хоче бачитись з мамою, вважає себе чужим для неї.
Свідок ОСОБА_16 , яка є сусідкою позивача, зазначила, що про ОСОБА_5 постійно дбає позивач і його мама. ОСОБА_4 дуже любить батька, постійно чекає його з роботи. Маму ОСОБА_5 бачила з ним лише один раз, це було до 2022 року. У мами ОСОБА_5 інша сім'я. Свідок не знає чи цікавиться мама ОСОБА_5 . У школу ОСОБА_4 водить бабуся або позивач.
Свідок ОСОБА_9 повідомив, що є класним керівником Нікіти з вересня 2023 року. Щодо навчання дитини спілкується лише з батьком ОСОБА_5 і бабусею ОСОБА_5 (мамою батька). Відповідача свідок ніколи не бачив і не спілкувався, навіть не має номера телефону відповідача.
Свідок ОСОБА_17 , яка була класним керівником Нікіти з 2019 по 2022 роки, повідомила, що дитина проживала з татом і бабусею. Мама ОСОБА_5 має іншу сім'ю. Відповідач брав активну участь у навчальному процесі ОСОБА_5 , приходила на батьківські збори, прибирала у класі перед початком навчального року, брала участь в обговореннях у вайбер-групі класу. Свідку відомо, що мама забирала хлопчика на вихідні, про це казав їй ОСОБА_5 . Свідок часто спілкувалась з мамою, щодо навчального процесу, яка завжди прислухалася та виявляла активну позицію. Коли ОСОБА_5 завершував початкову школу, то робив мамі листівку, на цьому заході була присутня мама ОСОБА_5 . Також свідок повідомила, що цього року, в кінці серпня зустріла ОСОБА_4, який сказав їй, що їде в ОСОБА_18 до бабусі по маминій лінії.
Свідок ОСОБА_11 , повідомила, що є педіатром ОСОБА_5 . Чи приходила на прийом до неї мама з ОСОБА_5 , вона не пам'ятає. Офтальмолог, про прийом у якого зазначено в довідці, їй нічого не відомо, бо вона інший лікар. Також повідомила суду, що переважно на прийом ОСОБА_5 приходить з бабусею, батько ОСОБА_5 був на прийомі можливо 2-3 рази.
Неповнолітній ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомив, що він не хоче, щоб його мама мала щодо нього батьківські права. Зазначив, що мама востаннє дарувала йому подарунок, коли він відвідував дошкільний навчальний заклад. Вказав, що його мама не цікавиться його навчанням, не спілкується з ним ні особисто, ні телефоном, не цікавиться його здоров'ям, його вихованням, усім цим займається його батько та бабуся.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері сімейних правовідносин щодо позбавлення батьківських прав відповідача щодо її неповнолітнього сина.
У ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява відповідача від 11.11.2024, в якій зазначено про відмову від батьківських прав на дитину та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 04.12.2024 у справі № 133/747/23, від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; пункт 76, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.
У ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
У ч. 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зазначена позиція міститься постанові Верховного суду від 04.12.2024 у справі № 133/747/23.
Дослідивши поданий до позову висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд зазначає таке.
Вказаний висновок базується на заяві матері про згоду на позбавлення її батьківських прав, поясненнях позивача, дружини брата позивача та сусідки, а також інформації про участь відповідача у шкільному житті дитини у період з вересня 2023 по листопад 2024.
У судовому засіданні представник органу опіки та піклування додатково зазначив, що для надання відповідного висновку зазвичай береться період у шість місяців, які передують даті звернення до органу опіки та піклування, за який аналізується наявність підстав для позбавлення батьківських прав.
Суд звертає увагу, що бесіда з мамою дитини не проводилась. Не встановлювався спосіб життя мами дитини, хоча місце її проживання відоме. Не проводилось опитування щодо участі мами у вихованні дитини, за місцем проживання мами.
Також орган опіки і піклування приймаючи зазначений вище висновок не досліджував участь мами у житті дитини під час її відвідування дитячого садочка, початкової школи у період з 2019 по 2023 роки.
Також не розглядалося, як забезпечується належний рівень здоров'я дитини та яку участь у цьому бере мати.
На думку суду, шестимісячний період, що передує поданню відповідного звернення, є надто коротким для формування обґрунтованого висновку про винний та умисний характер дій одного з батьків, які виражаються в ухиленні від виконання батьківських обов'язків.
На підставі наведеного, суд не бере до уваги зазначений висновок органу опіки та піклування як доказ на підтвердження обставин, встановлення яких необхідне для прийняття рішення про позбавлення батьківських прав.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).
У правовідносинах, що зачіпають особливо чутливу сферу - інтереси та благополуччя дитини, які мають перевагу над формальним застосуванням норм права, питання позбавлення батьківських прав як крайнього заходу впливу на батьків потребує індивідуального підходу та має вирішуватися лише після повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх релевантних обставин і доказів.
Доведення обставин, які можуть бути підставою позбавлення відповідача батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 739/2159/18).
Оцінюючи показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та пояснення позивача і неповнолітнього ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що вони суперечать показанням, які були надані у судовому засіданні свідком ОСОБА_17 та інформації, яка була надана на запит суду навчальними закладами та Ковельським МТМО, які зазначають про участь мами у навчальному процесі дитини, укладення мамою декларації з педіатром та відвідування з дитиною лікаря.
Також суд враховує, що позивач є особою призовного віку, перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , у 2024 році звертався із заявою до суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, що, відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У травні 2025, після звернення до суду з позовом у цій справі, позивач отримав таку відстрочку до травня 2026, з підстав самостійного виховання дитини.
Крім того суд бере до уваги, що за твердженнями позивача, відповідач усунувся від виховання дитини після розірвання шлюбу, що сталося у 2017 році. Однак у продовж 2017-2024 років, він не звертався з такими позовними вимогами до суду.
Також суд бере до уваги, що після розірвання шлюбу з відповідачем, позивач не звертався до суду про примусове стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, яка з ним проживає. Враховуючи рівний обов'язок батьків утримувати свою дитину до досягнення повноліття, зазначені обставини можуть свідчити про відсутність у позивача претензій щодо належного виконання відповідачем цього обов'язку.
Також суд звертає увагу, що у висновках психолога зазначено, що дитина спілкується з мамою рідше одного разу на місяць, а у судових засіданнях позивач і дитина стверджували про відсутність такого спілкування.
На переконання суду результати психологічного обстеження дитини не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб'єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім'ї в цей момент. Недостатня участь мами в психологічній картині світу дитини не обов'язково вказує на її байдужість або небажання виконувати свої обов'язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив'язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази того, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довів що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_4 , а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, то сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн необхідно залишити за позивачем.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити в повному обсязі.
Сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн залишити за ОСОБА_1 .
Копію цього рішення суду надіслати сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або проголошення рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації - АДРЕСА_4 ; фактично проживає - АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП невідоме);
Треті особи без самостійних вимог:
Орган опіки та піклування, в особі виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області (45008, Волинська область, м. Ковель, вул. Незалежності, 73; ЄДРПОУ 04051313);
Повне судове рішення складене 03.11.2025.
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ