15 жовтня 2025 року
м. Чернівці
cправа № 725/2290/25
провадження № 22-ц/822/789/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіної Н. Ю.
суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретаря Паучек І.І.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Куцак Олени Матвіївни, представника Військової частини НОМЕР_1 Наконечного Євгена Владиславовича
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції Нестеренко Є.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у березні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Зазначав, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області 08 листопада 2007 року актовим записом №56.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилався на проживання окремо понад півроку, припинення ведення спільного господарства у зв'язку із виникненням непорозуміння через несумісність характерів та різних поглядів на життя.
Шлюб носить формальний характер, втрачено почуття любові, подальше сумісне проживання і збереження сім'ї не можливо.
Зазначав, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають з батьком та знаходяться на його утриманні.
Мати ОСОБА_2 проживає окремо, має намір виїхати на постійне місце проживання за межі України, знайшла роботу за кордоном.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди про те, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 після розірвання шлюбу залишаться проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Літун М.В. 06 березня 2025 року.
Існує необхідність у встановленні факту здійснення батьком ОСОБА_1 самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей для одноосібного представлення інтересів дітей в усіх установах та державних органах України.
Просив шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області 08 листопада 2007 року актовим записом №56, розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити проживати неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із батьком ОСОБА_1 .
Встановити факт здійснення батьком ОСОБА_1 самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області 08 листопада 2007 року актовим записом №56 розірвано.
Після розірвання шлюбу неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на його самостійному вихованні та утриманні.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року в частині, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Зазначає, що рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року вирішено питання про права та обов'язки Військової частини НОМЕР_1 .
Підполковником ОСОБА_1 подано рапорт 23 липня 2025 року №1638 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини як військовослужбовцем, який самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, до якого додано рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року.
Отже, рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дітей віком до 18 років, надає формальну підставу для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Вважає, що судом першої інстанції не встановлено дійсної мети встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, яка пов'язана з проходження військової служби, реалізації права на звільнення з військової служби.
Вказує, що обставини самостійного виховання та утримання дітей до 18 років військовослужбовцем повинні доводитися під час вирішення публічно-правового спору.
Суд першої інстанції допустив об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Зазначає, що апеляційний суд має підстави постановити окрему ухвалу відносно суттєвих порушень судом першої інстанції норм цивільного процесуального законодавства, імітації судового процесу задля створення штучних умов для звільнення ОСОБА_1 з дійсної військової служби.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куцак О.М., у відзиві просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Зазначає, що оскаржуване рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року не стосується безпосередньо прав та обов'язків Військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 не є учасником сімейних правовідносин подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також прав та інтересів дітей.
Вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей є похідною та нерозривно пов'язаною з вимогою про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей. У справі відсутній спір між батьками.
Суд першої інстанції діяв в найкращих інтересах дітей, які після фактичного припинення шлюбних відносин батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишилися проживати з батьком та перебувають на його утриманні.
Командуванням Військової частини НОМЕР_1 не надано відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 23 липня 2025 року про звільнення з військової служби через сімейні обставини.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишення після розірвання шлюбу неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні, встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що сторони припинили шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства.
Водночас суд першої інстанції вказав, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей, після припинення фактичних шлюбних відносин неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилися проживати з батьком.
Також суд першої інстанції вважав доведеним ОСОБА_1 факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом першої інстанції зазначено, що обставини самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 дітей, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню.
При цьому суд першої інстанції послався на те, що встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно для захисту прав та інтересів дітей.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає в частині.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області 08 листопада 2007 року актовим записом №56.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Літун М.В. 06 березня 2025 року, зареєстрований в реєстрі за номером 577.
На підставі пункту 1.1 договору сторони, як батьки та законні представники своєї дитини, які не проживають спільно однією сім'єю, домовились про те, що з моменту укладення даного договору й в подальшому їх діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будуть перебувати на постійному утриманні батька, самостійно виховуватимуться ним та проживатимуть разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
За довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28 липня 2025 року №229 підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 18 червня 2005 року по теперішній час
До матеріалів справи приєднано рапорт заступника командира військової частини-начальника планово-виробничої частини підполковника ОСОБА_1 від 23 липня 2025 року командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за контрактом під час дії воєнного стану у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини, або з інших поважних причин) відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту додано рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року у справі №725/2290/25.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Так частиною першою статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов'язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов'язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов'язки.
Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову.
Разом з цим, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 352 ЦПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3) і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19).
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19).
Якщо заявник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3).
Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі з'ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аналогічні висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження №61-15860св19), від 18 березня 2020 року у справі 2207/622/2012 (провадження № 61-15149св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 758/12881/17 (провадження № 61-16538св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 703/4637/15-ц (провадження № 61-13319св20).
Звертаючись з апеляційною скаргою, Військовою частиною НОМЕР_1 зазначалося, що підполковником ОСОБА_1 подано рапорт 23 липня 2025 року №1638 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини як військовослужбовцем, який самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, до якого додано рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
На підставі підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
За змістом частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
За довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28 липня 2025 року №229 підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 18 червня 2005 року по теперішній час.
До матеріалів справи приєднано рапорт заступника командира військової частини-начальника планово-виробничої частини підполковника ОСОБА_1 від 23 липня 2025 року командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за контрактом під час дії воєнного стану у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини, або з інших поважних причин) відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту додано рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року у справі №725/2290/25.
Ураховуючи наведене рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року стосується прав та обов'язків Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої ОСОБА_1 проходить військову службу.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, що рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року не вирішено питання про права та обов'язки Військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 є стороною правовідносин з проходження ОСОБА_1 військової служби та звільнення останнього з військової служби.
Не вирішення командуванням Військової частини НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 23 липня 2025 року про звільнення з військової служби за контрактом під час дії воєнного стану у запас на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не дає підстав для висновку, що рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року не вирішено питання про права та обов'язки Військової частини НОМЕР_1 щодо порядку звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби.
Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі№ 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) вказала, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; залишення після розірвання шлюбу неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні; встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, визначені Цивільним процесуальним Кодексом України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303ЦПКУкраїни лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.
У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Військовою частиною НОМЕР_1 рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року в частині розірвання шлюбу, залишення після розірвання шлюбу неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні не оскаржується.
Ухвалюючи рішення у справі в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції керувався тільки фактом визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 , водночас не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінки інтересам дітей, залишив поза увагою мету позову.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази проживання ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійне виховання та утримання дітей батьком.
Сам по собі договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Літун М.В. 06 березня 2025 року, зареєстрований в реєстрі за номером 577, за яким сторони, як батьки та законні представники своєї дитини, які не проживають спільно однією сім'єю, домовились про те, що з моменту укладення даного договору й в подальшому їх діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будуть перебувати на постійному утриманні батька, самостійно виховуватимуться ним та проживатимуть разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про проживання ОСОБА_1 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійне виховання та утримання батьком за відсутності доказів про такі обставини.
У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 , звертаючись з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, посилався на необхідність встановленні факту здійснення батьком ОСОБА_1 самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей для одноосібного представлення інтересів дітей в усіх установах та державних органах України.
Разом з тим ОСОБА_1 подано рапорт від 23 липня 2025 року командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за контрактом під час дії воєнного стану у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини, або з інших поважних причин) відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року у справі №725/2290/25.
Зважаючи на це, позов ОСОБА_1 про встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично пред'явлений військовослужбовцем ОСОБА_1 , який проходить військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
Тому заслуговують на увагу посилання Військової частини НОМЕР_1 в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, що у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на порушення норм матеріального права.
Щодо постановлення окремої ухвали
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина першастатті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».
Відповідно до частини десятоїстатті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «посилання в касаційній скарзі на непостановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали є необґрунтованим. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено підстав, передбаченихстаттею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1, пунктів 1-3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1211 грн 20 коп.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 13 травня 2025 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13 травня 2025 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1211 грн 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н. Ю. Половінкіна
Судді М. І. Кулянди
О. О. Одинак